У недільному випуску «Вістей» вийшов сюжет кореспондента ВГТРК в Пекіні Олександра Балицького про загострення китайсько-американських відносин. Прийнятий у США закон про санкції у зв’язку з утиском в Китаї національної меншини — уйгурів — обурює кореспондента до глибини душі:
“У цій холодній війні Пекін до останнього намагався слідувати заповітам давньокитайського трактату Сунь-цзи “Мистецтво війни”, де найкращий спосіб здобути перемогу — це уникнути самої битви. Але в нинішніх умовах відповідати на атаки Вашингтона доводиться його ж способами, тобто жорстко, адже з усієї китайської військової філософії американці взяли на озброєння, схоже, єдиний принцип — обман.
Уйгурська ресторанчик, яких в центрі Пекіна чимало. На вивісці — в’язь. Чай наливають на синьцзянский манер. Якщо вірити звітам Білого дому, все це в Китаї під забороною. Господиня ресторану дуже здивувалася. „Якщо гості — китайці, ми говоримо з ними по-китайськи, якщо уйгури — по-уйгурски. Нам ніхто говорити рідною мовою не забороняє”, — сказала вона.
20 років тому вони переїхали в Пекін з Урумчі, але щороку їздять на батьківщину. І жодного разу не чули, щоб хтось із знайомих в Сіньцзяні китайські влади гнобили.
Але Вашингтон за уйгурів вже вирішив: їм не дають молитися, руйнують мечеті, відправляють в концтабори. Винним у Держдепі тут же призначили китайський комуністичний режим».
Уйгурська ресторанчик в Пекіні і арабська в’язь на його вивісці — звичайно, вагомий аргумент на користь того, що в Китаї уйгурів не утискають. Але інших аргументів автор сюжету, мабуть, не знайшов. У Синьцзян-Уйгурський автономний район на північному заході Китаю, де живе велика частина уйгурів, яких у країні налічується, за офіційними даними, 11,3 млн осіб, кореспондент чомусь не поїхав.
Але повідомлення про гоніння на уйгурів в Сіньцзяні приходять постійно. У 2018 році комітет ООН з ліквідації расової дискримінації повідомив, що не менше мільйона уйгурів без суду і слідства були поміщені у так звані «табори перевиховання», де їх тримають під постійним наглядом, а в якості покарання можуть позбавляти їжі. За даними Всесвітнього уйгурського конгресу, в серпні 2018 року укладених таких таборів було ще більше — до 3 млн осіб. У таборах проводять постійну ідеологічну обробку, змушуючи в’язнів заявляти про лояльність Китаю і комуністичної партії. Колишні в’язні розповідали, що за допомогою камер відеоспостереження там стежили за їх губами, щоб зрозуміти, не моляться вони; ісламські молитви в таборах під суворим забороною. Віце-голова комітету Гай Макдугал заявила:
«У нас викликає глибоке занепокоєння інформація, викладена в численних заслуговують довіри зверненнях. Під приводом боротьби з релігійним екстремізмом і підтримки соціальної стабільності Китай перетворив Сіньцзян-Уйгурський автономний район в щось, що нагадує величезний табір для військовополонених».
Після викликаного цією інформацією міжнародного скандалу, як повідомляє «Радіо Свобода», в Китаї стали з’являтися повідомлення про закриття таборів, але на ділі це, мабуть, означає лише переведення їх у статус в’язниць.
Втім, життя і тих китайських уйгурів, які не потрапили в табори, важко назвати вільною. Побував у Сіньцзяні письменник Ілля Фальковський у квітні 2020 року розповідав кореспонденту «Радіо Свобода»:
«… Тема таборів не настільки важлива. <…> Адже якщо ти не сидиш в таборі, то все одно нікуди без дозволу виїхати не можеш, тобто є, по суті, під домашнім арештом.
Є табори чи ні, не зникне сама атмосфера репресій, які були до таборів, будуть і після, і тягнуться десятиліттями, а то і сторіччями.
Саме життя там влаштована так. На в’їзді і виїзді кожного міста — блокпост. Тебе виводять з машини, оглядають. Перевіряють і сканувати документи і вносять у базу. На вулицях самих міст теж блокпости, тільки не такі круті. Дорога звужується за допомогою металевих огорож, поліцейські уважно роздивляються водіїв і пасажирів, вибірково зупиняють машини і тоді вже вивчають салон і багажник. Прохід в громадські місця типи ринків і парків через сканери осіб, в деяких місцях перевіряють всіх, у деяких — молодих хлопців. На вході у готелі, ресторани, аптеки і деякі житлові квартали — металошукачі.
Міста поділені на квадрати, на кожному перехресті поліцейську ділянку. Крім того, по вулиці від перехрестя до перехрестя повільно фланіруєт туди і назад поліцейська машина, а то й кілька. В Кашгаре я бачив цілу кавалькаду з шести-семи машин з броньовиком посередині.
По вулиці по троє походжають поліцейські з щитом з вирізом у вигляді нашийника, рогатиною з електрошокером на кінці і дубиною з багнетом. А в деяких містах поліцейські, озброєні чомусь дерев’яними киями, роз’їжджають групами на мотоциклах з візками. У кожному маленькому магазинчику висять каска, бронежилет, щит і кийок. Все це, мабуть, для залякування».
Репресій в Китаї піддають чільних діячів уйгурской культури. The Insider вже писав про те, як одну з найвідоміших у світі уйгурських співачок Санубар Турсун без пред’явлення офіційних звинувачень кинули в табір.
Але «Вести» на все це уваги не звертають, і це не дивно: у липні 2019 року Росія опинилася в числі держав, що підписали лист в ООН на підтримку політики Китаю в Сіньцзяні. Під цим листом поставили підписи також Бахрейн, Білорусь, Венесуела, Північна Корея, Катар, Куба, Кувейт, М’янма, ОАЕ, Оман, Пакистан, Саудівська Аравія, Сирія, Філіппіни і ряд африканських держав.
Може бути, тому в сюжеті «Вістей» не виявилося ні таборів, ні блокпостів, ні патрулює вулиці бронетехніки — тільки затишний ресторанчик в Пекіні, господиня якого добре знає, що потрібно говорити іноземному кореспондентові, і китайський прапор на тлі мінарету.