На щорічній великій прес-конференції один з учасників запитав Володимира Путіна, які книги той читає своїм онукам. Путін відповів, що, наприклад, казки Маршака, а потім, пустившись в міркування про дитячу літературу, зауважив: «Казки у нас дуже хороші». В ході тієї ж прес-конференції Путін сам не раз проявив неабияку майстерність казкаря.
1. Про отруєння Олексія Навального
Тепер що стосується пацієнта в берлінській клініці. Я вже говорив з цього приводу неодноразово, можу тільки деякі речі повторити. Я знаю, Пєсков, до речі, мені вчора тільки сказав про останні вигадках на цей рахунок з приводу даних наших спецслужбистів і так далі. Слухайте, ми прекрасно розуміємо, що це таке. І в першому, і в цьому випадку це легалізація. Це не якесь розслідування, це легалізація матеріалів американських спецслужб.
А що, ми не знаємо, що вони локацію відстежують, чи що? Наші спецслужби добре це розуміють і знають це. І знають співробітники ФСБ та інших спеціальних органів і користуються телефонами там, де вважають за потрібне не приховувати ні свого місця перебування, і так далі. Але якщо це так – а це так, я вас запевняю, – це значить, що ось цей пацієнт берлінської клініки користується підтримкою спецслужб, США в даному випадку. А якщо це правильно, тоді це цікаво, тоді спецслужби, звичайно, повинні за ним доглядати. Але це зовсім не означає, що його труїти потрібно. Кому він потрібен-то? Якби вже хотіли, напевно, довели б до кінця.
Заперечувати правдивість даних про переміщення по Росії хіміків і лікарів з ФСБ, дивним чином збігалися з поїздками Навального, починаючи з 2017 року, коли він намагався балотуватися в президенти Росії, Путін не став, він лише приписав їх американським спецслужбам. Насправді команда розслідувачів Bellingcat і The Insider встановила
це на підставі телефонних біллінгів та інформації про продані авіаквитках.
А висновок Путіна про те, що «пацієнт берлінської клініки” (ім'я Навального Путін як і раніше вимовляти відмовляється) користується підтримкою спецслужб США, не грунтується взагалі ні на чому. У публікації The New York Times повідомлялося, що джерело в німецькій розвідці підтвердив правильність імен названих The Insider і Bellingcat осіб, причетних до отруєння Навального, але це говорить лише про те, що іноземні розвідки цікавляться співробітниками ФСБ, що мають справу з хімічною зброєю. В останньому немає нічого дивного.
2. Про тестування на коронавірус і вакцинах
Росія входить до трійки світових лідерів з тестування, а, на думку ВООЗ, один із способів подолання труднощів, пов'язаних з поширенням інфекції, – це масове тестування. <...> Росія виявилася першою країною в світі, яка винайшла, так можна сказати, і почала виробляти вакцину – і Наукового центру імені Гамалії, і Новосибірського центру «Вектор».
Насправді, згідно з підтримуваної англомовної Вікіпедією щоденною зведенні на основі національних даних кожної країни, по абсолютній кількості тестів на коронавірус Росія займає 4 місце після США, Китаю і Індії. За кількістю ж тестів на мільйон населення Росія на 17 місці; лідирують тут Фарерські острови (автономна територія в складі Данії), Люксембург, ОАЕ, Данія і Андорра. Попереду Росії за цим показником і такі країни, як Ізраїль, Великобританія, США.
Першою в світі зареєстрованої та схваленої до виробництва вакциною проти коронавируса стала китайська, розроблена компанією CanSino Biologics. 25 червня 2020 року вона має була схвалена для вакцинації військовослужбовців. Втім, це було екстрене рішення, до того моменту вакцина ще не пройшла третю фазу випробувань. 16 листопада американська фармацевтична компанія Moderna опублікувала результати попереднього аналізу третьої, заключної фази випробувань своєї вакцини. 18 листопада таке ж повідомлення зробили спільно створили вакцину німецька компанія BioNTech і американська Phizer. Російський Національний дослідницький центр епідеміології та мікробіології ім. Гамалії опублікував проміжні результати ще не завершеної третьої фази випробувань своєї вакцини «Гам-Ковід-Вак» (вона ж «Супутник-V») 23 листопада. Третя фаза випробувань вакцини «ЕпіВакКорона», розробленої новосибірським науковим центром «Вектор», триває, але з 11 грудня вакцина вже введена в цивільний оборот.
3. Про справу Івана Сафронова
З відкритих джерел він брав інформацію або не з відритих – це наслідок має розібратися. Адже його судять не за його журналістську діяльність. <...> Він же не якийсь диссидентствующий журналіст, який бореться з владою, а за це його прищучили, хапають і садять в тюрму. Це ж ніяк не пов'язане з його професійною журналістською діяльністю, а пов'язане з досить тривалим періодом його роботи і в рамках помічника або радника Рогозіна, коли він в уряді працював і в Роскосмосі працював.
Тут Путін повторює свою тезу, висловлену тиждень тому на засіданні РПЛ. Але це відверта неправда, яку прес-секретар Дмитро Пєсков вже пояснював «застереженням, що не змінює загального сенсу». Сафронов не був ні помічником, ні радником Рогозіна, коли той працював в уряді. Рогозін займав посаду віце-прем'єра в 2011-2018 роках. Сафронов весь цей час працював в «Комерсанті», звідки пішов в 2019 році. Радником гендиректора «Роскосмосу» Рогозіна він став тільки в травні 2020 року, а 7 липня був арештований, так що «тривалий період» роботи з Рогозіним, про який говорить Путін, тривав більше двох місяців. Звинувачують ж Сафронова в тому, що він передав співробітникові чеської розвідки якісь секретні дані в 2017 році, тобто задовго до початку роботи в «Роскосмосі».
4. Про придністровському врегулюванні
Ми давно чуємо від представників різних західних країн, що ми повинні вивести наш миротворчий контингент [з Придністров'я]. <...> В цілому ми за те, щоб вивести – як тільки дозріє відповідна обстановка, як тільки буде налагоджений нормальний діалог між Придністров'ям і рештою Молдови. <...> Ми за це, і ми були вже близькі зовсім з колишнім президентом Вороніним до цього, але в останній момент представники західних країн на нього натиснули, він відмовився, відійшов від колишніх домовленостей, і вирішення придністровського питання було відкладено на невизначений термін.
Путін говорить про події листопада 2003 року, коли в останній момент зірвалося підписання так званого меморандуму Козака, згідно з яким Молдавія повинна була стати федеративною державою з особливим статусом Придністров'я і Гагаузії, а Росія як гарант врегулювання отримувала право розмістити на території Придністров'я свої війська.
У 2005 році радник Вороніна Марк Ткачук в «Комерсанті» розповів про обставини підготовки і зриву підписання меморандуму:
У ніч непідписання меморандуму я перебував в кабінеті президента Молдови разом з Дмитром Козаком, прем'єр-міністром і тодішнім лідером нашої парламентської фракції. Рішення вже було прийнято, останні слова вимовлені. Ніхто не називав себе обманщиком, що не каявся і не просив вибачення. Всі розуміли, що відбувається щось жахливе і що запобігти цьому жахливе вже неможливо. Нарешті Воронін подзвонив Путіну і сказав: «Володимир Володимирович, ми не готові. Без пункту про збереження військової присутності – ласка, а в такому вигляді немає. Нас ніде не зрозуміють ». Путін попросив до телефону Козака, сказав йому щось коротко. Козак поклав трубку і попрощався з присутніми. Я вийшов його проводити. Сталася катастрофа. Справжня катастрофа. Дійти до такої катастрофи потрібно було ще зуміти. <...>
Поряд з планом власне внутрішньополітичної підтримки передбачалася активна міжнародна підтримка документа. Дмитро Миколайович гарантував підтримку меморандуму з боку тодішнього голови ОБСЄ Яапа де Хоопа Схеффера. Також гарантувалася підтримка з боку ЄС і США, генерального секретаря Ради Європи Вальтера Швіммера. Козак дав тверді усні гарантії того, що всі в принципі вже обговорено. Ми навіть торкнулися того, що ось, наприклад, в понеділок в Москві буде помічник держсекретаря США Елізабет Джонс і вже вона, за словами Козака, дасть мало не першу позитивну оцінку документу. Сьогодні все це виглядає смішним. Такі надії і такі ілюзії могли допускати дуже наївні політики. Але ми виявилися саме такими і вірили, що Росія дійсно веде паралельну роботу зі своїми західними партнерами. Незліченна кількість разів Воронін повторював, що без такої гарантованої підтримки годі навіть намагатися просувати цей документ. Але Вороніну обіцяли. І Вороніна обдурили.
Документ, як висловлюються наші російські колеги, неодноразово парафувати. Але ніхто не хоче зараз в російському МЗС згадувати, що кожен новий розчерк воронінських пера під текстом меморандуму супроводжувався усним коментарем Дмитра Миколайовича приблизно такого змісту: «Ви це викресліть, це впишіть, а потім, після внесення документа, ми все переграємо, ось з цим потрібно зараз погодитися для того, щоб погодилися придністровці, а потім, перед офіційним підписанням, ми зробимо так, щоб вони відмовилися ». Таким коментарем супроводжувалися і несподівана зміна позицій придністровської сторони по влаштуванню верхньої палати майбутнього парламенту, вводившее в Молдові режим апартеїду і робить держава абсолютно некерованим, і позиції по російській мові і по військово-гарантійної операції.
З самого початку все ті, хто працював з молдавської сторони над підготовкою тексту документа, були свято впевнені в тому, що ні про яке військову присутність Росії мова не йде. У документі про це не було ні слова. Та й до чого воно було потрібно? Ніхто стріляти один в одного не збирався і не збирається до сих пір. У всіх ще були на слуху слова Путіна, зроблені ним під час підписання базового договору з Молдовою: «Росії військова база в Молдові не потрібна». Але ось Дмитро Миколайович в черговий раз заходить в кабінет до Вороніна і знову щось там парафує: «Володимир Миколайович, фразу” до 2030 року “перекресліть на” до 2020 “, розпишіться внизу». Воронін засміявся і з змовницьки виглядом запитав Козака: «Цікаво, як Смирнов <в той час президент самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки. - The Insider> до всього цього поставиться? » Козак відповів йому такий же змовницької посмішкою. Ми вийшли з президентського кабінету. Я знав, що у відомому мені до зубного болю тексті меморандуму немає ніяких подібних дат і цифр. Я прямо запитав Козака: про що це йде мова, не про військове чи присутності? «Так це нісенітниця, – сказав Дмитро Миколайович, – читайте». Я прочитав – йшлося про військово-гарантійному присутності Росії до 2020 року. «Не турбуйтеся, насправді мова йде всього лише про трирічну миротворчої операції в форматі Росія – ЄС, а це все – так, для того щоб придністровці не пручалися». Я на мить перейнявся глибиною задуму і масштабної грою великих світу цього, але з цього моменту вже було відчуття, що все закінчиться дуже погано. Вранці я запитав Вороніна, що він думає про цю статтю в меморандумі. Воронін відповів те ж саме, що я почув напередодні від Козака: «Потрібно домогтися довіри придністровців. Росія вже про все домовилася з ЄС. Операція триватиме всього лише три роки ». Загалом, так Вороніну обіцяли. І Вороніна обдурили.
Меморандум був внесений. Опублікований. Ніяких військових статей в тексті. Ми готували бадьорі коментарі. Але ОБСЄ, США, ЄС, Рада Європи як води в рот набрали. Жодного коментаря. Воронін щодня запитує про міжнародну реакцію на події, але її просто немає. Нарешті, приїжджає Козак. Воронін його питає: «Дмитро Миколайович, де міжнародна підтримка?» І тут Козак відповідає: «Так буде реакція, підпишемо документ, і все буде добре, адже головне, щоб сторони домовилися, а сторони домовилися». Воронін не любить, коли з ним починають грати в такі складні ігри. «Що значить” буде реакція “? Чому її досі немає? Де ОБСЄ? Де США? Що значить “сторони домовилися”? » – «Володимир Миколайович, хочете, буде реакція від Буша?» – відповідає Козак. Сказано це було якось істерично і довіри викликало мало. «І від Буша, і від Схеффера, і від Солани, і від Швіммера», – дуже сумно відповів Воронін. Козак вийшов з президентського кабінету і при мені по мобільнику набрав Ігоря Іванова <в той час міністр закордонних справ Росії. - The Insider>. «Ігор, тут, бачте, підтримка ОБСЄ терміново знадобилася». Стало ясно, що ніхто ні з ким не говорив або говорив, але не про те, про що домовлялися ми.
5. Про обсяг військових витрат
Знаєте, скільки у нас військовий бюджет? $ 46 млрд. У Великобританії більше набагато. США – 770 млрд. Росія за військовими витратами десь шосте місце в світі займає. США, Китай, Саудівська Аравія, Великобританія, Франція, Японія – всі попереду нас. Так хто білий і пухнастий, а хто агресивний? Ну вже тільки не ми агресивні.
Судити про реальний обсяг військового бюджету Росії непросто, оскільки значну частину держбюджету становлять секретні статті. РАНХиГС і Інститут економічної політики ім. Е. Гайдара відзначали в 2018 році, що «частка закритих витрат в російському бюджеті як і раніше більш ніж на порядок перевершує аналогічні показники державних фінансів в розвинених країнах».
Відповідно до опублікованого в квітні 2020 року з доповіддю Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI), фактичні військові витрати Росії в 2019 році склали $ 65,1 млрд. Більше витратили на оборону лише США, Китай і Індія. У порівнянні з попереднім роком Росія піднялася в цьому рейтингу на одну сходинку, обігнавши Саудівську Аравію. Витрати займає 6-е місце Франції склали $ 50,1 млрд, Німеччини – $ 49,3 млрд, Великобританії – $ 48,7 млрд, Японії – $ 47,6 млрд.
Цікаво, що в минулому році на «Прямої лінії» Путін теж занизив обсяг військових витрат Росії, точно так же заявивши, що Росія за цим показником відстає від Великобританії, Франції і Японії (Німеччину в цьому контексті він чомусь вперто відмовляється згадувати).
6. Про мусульман в Європі
У європейських країнах представники ісламу іноді складають до 10% населення. Але вони іммігранти. А у нас корінні жителі. Тому там проект мультикультуралізму зазнав фіаско.
За даними Pew-Templeton Global Religilous Futures Project, єдині дві країни ЄС, де мусульмани складають більше 10% населення, – це Кіпр (25%) і Болгарія (14,2%). Третє місце займає Франція з 8,3%. У випадку з Кіпром враховується вся міжнародно визнана територія республіки, включаючи самопроголошену сепаратистську Турецьку Республіку Північного Кіпру.
Як на Кіпрі, так і в Болгарії, мусульмани в основному не мігранти, вони живуть там століттями з тих часів, коли ці країни належали Османській імперії. Причини конфлікту грецької (християнської) і турецької (мусульманської) громад Кіпру явно не в міграції.