У ранковому випуску новин на Першому каналі вийшов розгорнутий сюжет лондонського кореспондента каналу Тимура Сіразіева про те, що відповідно до актуальними тенденціями змінюється британське університетську освіту. Зміни ці, за твердженням Сіразіева, далеко не в кращу сторону:
«Великий і могутній англійська мова, схоже, чекають смутні часи. У королівському Міносвіти пропонують бути більш терпимими в питаннях грамотності, особливо якщо з помилками пишуть і говорять темношкірі студенти. Вузам пропонують інакше поглянути на критерії оцінки знань, де правильна мова не норма, а ознака елітарності. Виходить, походити на булгаковського Поліграфа Поліграфича зовсім не соромно.
Помилки чорних мають значення! Адже це саме через них в Британії переписують правила оцінки студентів. У міністерстві освіти вважають, що між білими і чорними величезний розрив в знаннях. Здавалося б, єдиний варіант скоротити розрив – це вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Однак, такий підхід відтепер визнаний застарілим. Набагато простіше і швидше закрити очі на помилки і зробити вигляд, що їх і зовсім немає.
У Лондонському університеті мистецтв педагогів уже вчать сучасним критеріям оцінки. У методичке їх навіть виділили яскравим кольором, щоб ніхто не пропустив найголовніше нововведення.
– Не приймайте до уваги орфографічні, граматичні та інші мовні помилки, які суттєво не заважають спілкуванню, якщо ніде не вказано, що правильне написання – обов'язкова вимога ».
Те, про що розповідає Сіразіев – не рекомендації міністерства, а внутрішній документ одного конкретного вузу, а саме Лондонського університету мистецтв (University of the Arts London). Щоб заплутати глядача, автор сюжету в цей час показує будівлі зовсім іншої установи – Лондонського університетського коледжу (University College London), одного з найвідоміших університетів світу.
Підміна не випадкова. Університет мистецтв – заклад, де навчають студентів за досить обмеженому колу спеціальностей: це образотворче мистецтво, кіно, театр, музика, балет, дизайн, мистецтво модельєра, реклама тощо. В останні роки в університеті звернули увагу на статистику, яка показує, що білі студенти отримують за свої роботи вищі бали значно частіше, ніж всі інші. Керівництво університету на чолі з ректором – знаменитим художником Грейсон Перрі – прийшло до висновку, що при оцінці творчих робіт викладачі проявляють деяку упередженість по відношенню до етнічних меншин. Щоб подолати цей розрив, керівники університету не веліли викладачам більш лояльно ставитися до небілим студентам, а вирішили ввести більш чіткі критерії, за якими повинні оцінюватися творчі роботи.
Один з цих критеріїв – навички комунікації: художник (в широкому сенсі слова) повинен вміти піднести свій твір публіці. І саме до цього критерію відноситься зауваження:
«Зокрема, ми уникаємо особливої уваги до” правильному англійської “в роботі студентів. У центрі нашої уваги результати комунікації, наприклад, з точки зору зв'язності, майстерності оповідача, здатності реагувати на різні ситуації і пристосовуватися до різних видів аудиторії ».
Ідея цілком здорова: в такій неформальній сфері, як мистецтво, нема чого вимагати бездоганної грамотності, жива розмовна мова тут найчастіше буває доречніше формально правильно говорити. Перший канал всіляко прагне затушувати ту обставину, що відмова від підвищеної уваги до грамотності – всього лише рішення одного вельми специфічного навчального закладу.
Втім, одним Університетом мистецтв Сіразіев не обмежується. Він продовжує:
«Відмінники, які з ранку до ночі сиділи і зубрили англійська, має право розлютитися. Спеціально для них доктор Джері Уоренс з Університету міста Халл пояснює: грамотна мова – ознака елітарності, а ще спадщина епохи колонізаторів. Так що карати за мовні помилки не можна. І якщо темношкірому поставили двійку на іспиті, то це не оцінка його знань, а дискримінація. Виняток дисципліни, в яких без знання англійської зовсім ніяк.
– Можна стверджувати, що мова спілкування під час навчання – це елітний, североевропейский, чоловічий, білий спосіб вираження, який залежить від високого рівня володіння письмовою та усною англійською мовою, спосіб вираження, який приховує індивідуальність учнів. Університет Халла кине виклик цьому статус-кво ».
Але і це не керівництво на національному рівні, а всього лише ініціатива одного досить скромного провінційного університету, в 2021 році потрапив лише в шосту сотню всесвітнього рейтингу Times Higher Education. Професори Джеррі Лоренс (а не Уоренс, як її називає Сіразіев) і Сем НАББА пишуть на сайті університету:
«Раніше студенти, для яких англійська мова друга або нерідний, <...> або здобули освіту в школі з невисоким рівнем викладання, могли виявитися в невигідному положенні при оцінці технічного рівня володіння письмовою англійською мовою. Однак деякі дисципліни потребують такого знанні. Щоб збалансувати наш інклюзивний підхід з академічними стандартами, ми повинні взяти на себе зобов'язання оцінювати тільки ті результати навчання / компетенції, які викладені в умовах предметного рівня або передбачені професійними, науковими чи дослідницькими органами. На практиці це означає прийняття рішучих зобов'язань щодо приведення контрольних показників у відповідність з результатами модульного навчання, оціночними зведеннями і практикою ».
Іншими словами, мова тільки тому, щоб викладачі оцінювали студентські роботи перш за все з точки зору конкретної наукової дисципліни і не знижували бал за похибки мови. Втім, в Британії такі пропозиції сприймаються як спірні. Сіразіев сам розповідає про коментарі читачів The Times, обурених з приводу такого зневажливого ставлення до грамотності, правда, забуває вказати, що ця впливова консервативна газета щойно опублікувала статтю відомої журналістки Мелані Філліпс, різко критикує подібні новації. Ставлення до стандартів університетської освіти в Британії залишається консервативним.
Сіразіев наводить кілька прикладів англійських омофонів – слів, які звучать однаково, але по-різному пишуться і мають зовсім різне значення, – і робить глибокодумний висновок:
«Але студент може цього і не знати? Тепер, мабуть, і не дізнається. Розплачуватися ж за це будуть інші ».
Те, що різницю між словами pain (біль) і pane (віконне скло) взагалі-то британцям роз'яснюють ще в молодших класах школи, а не в університеті, йому якось не приходить в голову. Зате наостанок він розповідає ще про один «жахливому» випадку наруги над навчальними програмами – і не де-небудь, а в самому Оксфорді:
«Від слів до нот. В Оксфордському університеті деколонізіруют курс навчання музиці. Як пише The Telegraph, зараз педагоги занадто орієнтовані на європейську культуру часів рабства, яка, на думку активістів, підкреслює перевагу білих. Класичні сонати пропонується замінити піснями популярних темношкірих співаків. Тобто замість Моцарта і Бетховена студенти вчитимуть куплети Джей Зі і Каньє Уеста ».
The Telegraph повідомила про потрапив до її журналістам документі, в якому неназване оксфордський професор пропонує розширити сферу досліджуваної студентами музики: звичний курс історії музики майже цілком зосереджений на європейській класиці, а внееевропейскіе музичні культури багато в чому залишаються поза увагою студентів, хоча вплив їх на сучасну музику – не тільки популярну, але і академічну – незаперечно. Газета забезпечила своє повідомлення ефектним заголовком «Оксфордський професор, який бажає” деколонізувати “навчальну програму, затаврував нотний лист як” колоніальне “». Насправді йшлося про те, що загальноприйнята музична нотація, заснована на європейській системі ладів (саме європейської традиції властиво поділ октави на 12 півтонів або 7 ступенів з неоднаковими інтервалами між ними), впливає на слуховий досвід, тому музикант, вихований на цій системі, буде підсвідомо «європеїзувати» будь-яку почуту їм музику іншої культурної традиції.
Зрозуміло, ніхто, крім хіба що Сіразіева, не пропонує замінити в навчальних програмах Моцарта і Бетховена Каньє Вестом. Представник Оксфорда розповів британській радіостанції Classic FM:
– Зберігаючи (і жодним чином не применшуючи) наше традиційне майстерність в критичному аналізі, історії та виконанні широкого спектру західної академічної музики, ми вивчаємо способи розширити можливості наших студентів щодо вивчення більш широкого кола незахідних і популярної музики всього світу, а також музичної композиції, психології та соціології музики, музичної освіти, диригування і багато чого іншого.
У публікації The Telegraph йдеться, що оксфордський професор пропонує скасувати обов'язкове для всіх музичних спеціальностей навчання грі на фортепіано як «євроцентричним» і ввести обов'язковий курс «Введення в соціокультурні та історичні дослідження». Перше речення виглядає досить спірно, але невідомо, чи буде реалізовано на практиці; це всього лише робочий документ. Курс же історії позаєвропейських музичних культур студентам точно не зашкодить.