У великому інтерв’ю телеканалу РБК віце-прем’єр Дмитро Рогозін, який відповідає за розвиток ракетно-космічної галузі, розкритикував «Роскосмос» за те, що той «не може заробити гроші». При цьому він закликав рівнятися на американського мільярдера Ілона Маска, якого назвав «талановитим інженером і блискучим піарником». З іншого боку, офіційні ЗМІ регулярно повідомляють про готовність Росії завойовувати Місяць і Марс. Яке місце Росії в міжнародній космічній гонці, розбирався Антон Первушин.
Дві крайності
Російське суспільство, включаючи фахівців ракетно-космічної галузі, розділене з питання про майбутнє космонавтики на дві нерівні частини. Велика частина впевнена, що ми «проїдаємо радянський зачепив» і не здатні створити щось принципово нове, що перевершує досягнення конкурентів. Менша частина вважає, що все йде непогано: космічні кораблі «Союз» і «Прогрес» постійно літають на орбіту, програма розвитку Міжнародної космічної станції (МКС) виконується, супутникова угруповання розширюється, побудований новий космодром Східний, запущена нова ракета-носій «Ангара» і т. п.
Дмитро Рогозін в інтерв’ю зайняв двоїсту позицію. Насамперед він називає деякі причини занепаду вітчизняної ракетно-космічної галузі, серед яких дефіцит якісної елементної бази, критична залежність від американських замовлень, низька економічна ефективність космічної діяльності, поганий менеджмент, корупція. З іншого боку, Рогозін підкреслив, що Росія залишається одним з лідерів ринку космічних запусків, насамперед у пілотованої космонавтики, і зроблені організаційні кроки в бік підвищення ефективності за рахунок підпорядкування численних підприємств і фірм державної корпорації «Роскосмос», заснованої в серпні 2015 року. Однак, проводячи аналогії, Рогозін чомусь порівнює «Роскосмос» не з NASA, як повинно, а з приватною компанією «SpaceX» Ілона Маска і провайдерами супутникових послуг, тобто вимагає суперприбылей від державної організації, яка завідомо збиткова. Погоджуючись з віце-прем’єром в частині критики, все ж варто звернути увагу на ряд більш глибоких проблем, які заважають розвитку вітчизняної космонавтики.
Російська ракетно-космічна галузь продемонструвала в минулому році непогану результативність. Всього в світі було запущено 90 ракет-носіїв з метою виведення корисного навантаження на навколоземну орбіту і відлітні траєкторії; успішними виявилися 84 запуску. При цьому Росія виконала 19 запусків; для порівняння: Китай здійснив 18, NASA — 11, SpaceX — 18. Але якщо об’єднати запуски NASA і компанії SpaceX, то виходить, що США все одно залишаються лідером на ринку пускових послуг: 29 запусків і 298 виведених космічних апаратів.
Слабкою втіхою може служити і наша пілотована програма. У зв’язку з тим, що “Роскосмос” поступився п’ять місць космонавта на «Союзах» в рамках «бартерного» угоди між компанією Boeing і ракетно-космічною корпорацією «Енергія», присутність вітчизняних космонавтів на МКС зведено до мінімуму. Зірвані всі терміни запуску модуля «Наука»: спочатку його відправлення до МКС була запланована на 2011 рік, потім її перенесли на 2015 рік, ще пізніше — на грудень 2018 року. Перспектива виглядає похмуро: без активізації космічної діяльності Росія буде продовжувати втрачати ринок пускових послуг, включаючи обслуговування МКС: на цей сектор, зокрема, претендують компанії ЅрасеХ і Boeing. 2018-й може виявитися для російської космонавтики критичним.
Ракетні плани
В уряді розуміють, що без модернізації галузь приречена на деградацію. Без яскравих досягнень російські проекти непопулярні, і тому до них не поспішають інвестиції і свіжі кадри, що визнає і Дмитро Рогозін. Для утримання і зміцнення позицій необхідно створити нові засоби виведення і космічні кораблі, які дадуть Росії конкурентні переваги.
На зміну кораблів «Союз» повинен прийти корабель «Федерація», який розробляється в РКК «Енергія» (Корольов) з 2009 року. Згідно проекту, він буде випускатися у вантажному і пілотованому варіантах, здатний взяти на борт до шести осіб і півтонни вантажу, перебувати 30 діб в автономному польоті і рік — у складі орбітальної станції. Спеціальна модифікація корабля зможе літати до Місяця і назад з екіпажем з чотирьох осіб. Льотно-конструкторські випробування «Федерації» повинні початися в 2022 році. Якщо все пройде добре, перший рейс з екіпажем на орбіту відбудеться в кінці 2024 року, а перший політ пілотованого варіанти до Місяця — не пізніше 2030 року.
В якості носія для корабля довгий час розглядалася одна з ракет сімейства «Ангара», розробку якої фахівці ГКНПЦ імені М. В. Хрунічева (Москва) почали ще в січні 1995 року. Через нестачу фінансування випробування нових ракет постійно переносилися. Тим не менш, 9 липня 2014 року з космодрому Плесецьк успішно запущений найлегший варіант — ракета «Ангара-1.2 ПП» («Ангара-1.2 першого пуску»); вона доставила до полігону Кура на Камчатці габаритно-ваговий макет масою 1,43 т. Більш важка ракета «Ангара-А5.1Л» стартувала там же 23 грудня 2014 року, причому піднятий нею в космос габаритно-ваговий макет масою 2,04 т разом з розгінним блоком «Бриз-М» вийшов на геостаціонарну орбіту висотою 35 793 км
Успіх перших випробувань надихнув керівництво галузі. Було складено детальний план розвитку сімейства ракет «Ангара», що передбачав нарощування кількості запусків до п’яти-семи в рік з поступовим витісненням носіїв «Протон-М». Головна перевага «Ангари» перед «Протоном» в тому, що вона при схожих параметрах літає на екологічно чистих компонентах палива — гасі і кисні. Крім того, монтаж нового носія спрощується за рахунок використання універсальних ракетних модулів УРМ-1 і УРМ-2 — збирання їх у «пакет» дозволяє набрати саме ту вантажопідйомність ракети, яка потрібна для конкретного запуску.
Основним місцем для запусків серійних варіантів «Ангари», що виготовляються ПО «Політ» (Омськ), визначений космодром Східний. Там почалося будівництво майданчика 1А — універсального стартового комплексу, з якого можуть стартувати важкі модифікації ракети: «Ангара-А5» (носій для супутників), «Ангара-А5П» (носія для пілотованих кораблів «Федерація»), «Ангара-А5В» (носій підвищеної вантажопідйомності для забезпечення місячної експедиції). Запропонований план дозволяв сподіватися, що Роскосмос вкластися у запланований графік робіт і відправить російських космонавтів в місію по обльоту Місяця не пізніше 2030 року, що стане першим етапом у створенні міжпланетної інфраструктури.
“
Але грошей немає
Плани довелося переглянути ще на початку 2016 року, коли уряд різко скоротив фінансування федеральної космічної програми: з 2 трлн до 1,4 трлн рублів на десять років. В цих умовах «Ангара» здалася занадто дорогий ракетою, тому від її пілотованого варіанту «Ангара-А5П» було вирішено відмовитися. Крім того, замість двох стартових майданчиків на космодромі «Східний» побудують всього одну для виконання держзамовлень.
Замість «Ангари» для запуску кораблів «Федерація» пропонується використовувати ракету середнього класу під умовною назвою «Союз-5». Вона створюється фахівцями РКЦ «Прогрес» (Самара) в рамках дослідно-конструкторських робіт за темою «Фенікс», що передбачає розробку носіїв на основі українських ракет «Зеніт-2», які в свою чергу є модифікаціями стандартного бічного блоку надважкої радянської ракети «Енергія». До безпосереднього проектування нової ракети, здатної доставити на низьку навколоземну орбіту 17 тонн вантажу, конструктори почнуть в цьому році. Головний чинник, що знижує вартість проекту, — використання для запусків готової інфраструктури. Цікаво, що «Союз-5» буде уніфікований з ракетою «Сункар» («Сокіл»), яка створюється для Казахстану в рамках проекту «Байтерек» («Тополя»). Спільна російсько-казахстанська ініціатива дозволить модернізувати стартові комплекси на космодромі Байконур, тому терміновості у розвитку «Східного» більше немає, що і відбилося на новітніх планах «Роскосмосу».
У той же час вирішено прискорити створення нового носія СТК (надважкого класу), здатного виводити на орбіту 120-160 тонн вантажу і призначеного для забезпечення польотів до Місяця. Фахівці РКК «Енергія» зараз опрацьовують модульну триступінчату ракету «Енергія-5В», причому першою сходинкою повинен служити вищезгаданий «Союз-5». З цього приводу глава «Роскосмосу» заявив, що підпорядкована йому організація постарається якомога швидше спроектувати і побудувати носій СТК з тим, щоб випробувальні запуски з космодрому «Східний» почалися ще до 2030 року.
Потрібно копіювати ідеї Ілона Маска, як пропонує віце-прем’єр Дмитро Рогозін? Звичайно, можна сконструювати повертаються ступені, зробивши ракети частково багаторазовими, але в такому випадку доведеться змінювати всю матеріально-технічну базу, до чого галузь, очевидно, не готова.
Орбітальна верф
Найбільшим і дорогим проектом сучасної космонавтики залишається Міжнародна космічна станція. Її припускають активно експлуатувати до 2024 року включно, але вже йдуть розмови про те, що роботи там потрібно продовжувати і після крайнього терміну — як мінімум до 2028 року.
Втім, існує й інший варіант. Якщо США та інші учасники вийдуть з проекту в 2024 році або раніше, фахівці планують створити на основі російського сегмента Національну орбітальну станцію (НОКС) з тих модулів, які планується запустити в космос після 2018 року: багатофункціонального лабораторного модуля «Наука», універсального вузлового модуля «Причал» і науково-енергетичного модуля (ПЕМ). При досягненні «крайнього» строку їх можна буде від’єднати від МКС і відправити в самостійний політ. Пізніше до них пристыкуют ще два модулі, які поки тільки проектуються: шлюзовий модуль для виходу космонавтів у відкритий космос і експериментальний трансформований модуль. Після складання маса станції складе 60 тонн, що, звичайно, поступається масі МКС, яка сьогодні важить 420 тонн.
Передбачається, що НОКС буде вирішувати ті ж задачі, що і МКС, але в скороченому варіанті. Правда, є ідея розширити її функціональність і стратегічне значення, створивши «Орбітальний космодром». З такою концепцією в листопаді 2017 року виступила група компаній S7, що володіє плавучим космодромом «Морський старт» і авіаційними активами. В основі концепції лежить можливість використання станції для обслуговування багаторазових межорбитальных буксирів, які з 2009 року розробляються фахівцями Дослідницького центру імені М. В. Келдиша (Москва) у рамках проекту Ядерної энергодвигательной установки мегаватного класу (ЯЭДУ). У серпні минулого року було оголошено, що прототип установки повністю готовий, а його випробування почнуться в 2019 році. Поява ЯЭДУ і межорбитального буксира (або Транспортно-енергетичного модуля, ТЕМ), безумовно, змінить вигляд космонавтики: він зможе доставляти на геостаціонарну орбіту і до Місяця важкі вантажі, виводити на отлетной траєкторію великі міжпланетні апарати або навіть космічні кораблі. Ймовірно, якщо ЯЭДУ підтвердить заявлені характеристики, вона буде затребувана при будівництві навколомісячній населеної станції «Deep Space Gateway», проект якої зараз обговорюють представники космічних агентств <The Insider нещодавно розповідав про «Deep Space Gateway»>. Відправка перших модулів станції на селеноцентрическую орбіту запланована на період з 2024 по 2026 роки.
Марс або?..
Часто можна почути, що сучасна Росія не має досвіду відправки космічних апаратів в міжпланетний простір, адже дві спроби, зроблені в 1996 і 2011 роках завершилися повним фіаско. Мовляв, за цим напрямом нас давно обігнали не лише США та ЄС, але й Китай, Індія, Японія. Однак такий висновок буде не зовсім вірним. Насправді в міжпланетному просторі знаходяться два апарати, запущені в новітній історії саме російськими фахівцями: це розгінні блоки «Фрегат», які вивели європейські науково-дослідні станції «Mars Express» (2 червня 2003 року) та «Venus Express» (9 листопада 2005 року) на відлітні траєкторії, а самі залишилися на гелиоцентрических орбітах, за фактом перетворившись на «штучні планети». Крім того, 14 березня 2016 року успішно стартував міжпланетний апарат «ExoMars», створений на замовлення Європейського космічного агентства за участю «Роскосмосу»: його також вивів на траєкторію відльоту російський розгінний блок «Бриз-М», але після відділення від апарату він, на жаль, вибухнув.
Тим не менш, у Росії сьогодні є повний набір технічних можливостей для повномасштабного освоєння позаземного простору — аж до відправки дослідницьких апаратів на міжпланетні траєкторії. І плани, начебто, відповідають можливостям. Наприклад, в рамках підготовки до майбутніх місячним експедиціям фахівці збираються запустити чотири апарату: «Місяць-25» (м’яка посадка в районі південного полюса Місяця), «Місяць-26» (дистанційне вивчення Місяця), «Місяць-27» (відпрацювання технологій створення бази на Місяці) і «Місяць-28» (доставка зразків ґрунту з району південного полюса Місяця). Перший апарат з перерахованих (про нього, зокрема, розповів Дмитро Рогозін) відправиться у політ з космодрому «Східний» в листопаді-грудні 2019 року, а останній — в 2024 році. Втім, дати запусків неодноразово переносилися і вже відстають від колишнього графіка на п’ять років. Інша проблема — якщо якась з місій зірветься з технічних причин, то немає ресурсів повторити її в найближчому майбутньому. І тоді знову будуть переглянуті всі робочі графіки проектів, пов’язаних з Місяцем.
У будь-якому випадку говорити про висадки космонавтів на Місяць або підкорення Марса ще дуже рано. Російська космонавтика розвивається без видимої і ясної мети, без продуманої стратегії. Нескінченні реформи ракетно-космічної галузі, скорочення фінансування, часті перегляди планів і проектів не сприяють стабільності в розширенні інфраструктури, яка могла б стати основою для наступного етапу проникнення в космос. Уряду давно слід визначитися, куди, коли і навіщо російські космонавти полетять. І під це рішення вибудовувати структуру галузі, залучаючи до великої справи зацікавлені організації та держави. У російської космонавтики є ще шанс повернути і зберегти лідерство. Можливо, останній.