Володимир Путін нещодавно оцінив чисельність середнього класу в Росії в 70% населення країни. Завідуюча Центром стратифікаційних досліджень НДУ ВШЕ Світлана Мареева пояснює, що це всього лише один із способів підрахунку, і стверджує: прийдешній криза в першу чергу вдарить саме по середньому класу і точно не зробить його більш поступливим у стосунках з владою. А значить – соціальної напруженості не уникнути.
Ні в російській, ні в західній практиці немає універсальної методики, як визначити середній клас. Багато що залежить від історичного контексту і соціально-економічних умов, в яких живе конкретне суспільство.
Якщо середній клас виділяти «економічним» способом, тобто в залежності від рівня життя та споживання (доходи, витрати, нерухомість, товари тривалого користування), то Путін був не так уже й далекий від істини. Так, наприклад, в своїх звітах фахівці СБ відносять до середнього класу тих, чий рівень споживання становить від $ 11 (раніше – від $ 10) в день за паритетом купівельної спроможності (тобто, з урахуванням купівельної спроможності валюти; так, наприклад, в 2018 році $ 1 дорівнював 26,9 рубля за ПКС). За даними офіційної російської статистики (зібраним, втім, до останньої девальвації) частка такого середнього класу навіть більше 70%, лише менше 7% населення випадають з його складу, оскільки мають більш низькі доходи.
Але є й інші методики. Наприклад, «суб39;єктивний» підхід, коли до «середняків» відносять тих, хто сам говорить про свою приналежність до середнього класу. Судячи за даними різних дослідницьких центрів, більшість російських респондентів відносить себе до нижнього середнього прошарку. Для жителя Росії дуже важлива норма «бути як всі», тому в цей «суб39;єктивний» середній шар себе намагаються записати більшість росіян, незалежно від професійної зайнятості, отриманої освіти і навіть рівня доходів. Але багато в цьому словосполученні перш за все орієнтуються на прикметник «середній», а не на «клас». Люди розуміють, що таке серединне положення в суспільстві – між благополуччям і неблагополуччям, багатством і бідністю. Тому і називають себе скоріше середнім шаром, ніж класом.
Для жителя Росії дуже важлива норма «бути як всі», тому більшість прагне записати себе до середнього класу
У російській практиці найчастіше використовують «соціологічний» підхід. Ключові ознаки середнього класу в цьому випадку – соціально-професійна позиція і освіту, які дозволяють отримувати заробітну плату за навички та кваліфікацію, а не просто за здатність до праці. При такому підході в середній клас потрапляють, наприклад, лікарі, менеджери середньої ланки, вчителі, інші фахівці з вищою освітою, а от пересічні працівники сфери торгівлі та обслуговування в нього вже не включаються. Але оскільки доходи в Росії сильно залежать не тільки від професії і освіти, а й від регіону, типу поселення, галузі, то до цього додається зазвичай ще й критерій добробуту. Тому і тут оцінки сильно розходяться.
Якщо зібрати воєдино дослідження НДУ ВШЕ, Інституту соціології ФНІСЦ РАН і РАНХиГС, то консенсусна оцінка така: середній клас Росії – це приблизно від однієї п39;ятої до однієї третини населення країни. При цьому ядро середнього класу (найстійкіша його частина) – це всього лише 7-15% росіян. Природно, їх рівень доходів дуже сильно відрізняється в різних регіонах, але в середньому по країні нижня межа проходить на рівні приблизно 19 тисяч рублів на члена сім'ї на місяць.
Ядро середнього класу (найстійкіша його частина) – це всього 7-15% росіян
Що з себе являє російський середній клас? Дослідники звертають увагу на кілька моментів. По-перше, завдяки порівняно вищому на загальному тлі рівнем доходів і добробуту його представники не обмежуються задоволенням тільки базових потреб. У них залишаються вільні кошти, і вони самі вирішують, на що їх витратити – купити чи останню модель телевізора або записати дитину або навіть самого себе на цікаві курси. Так що середній клас активно споживає і робить це досить успішно. Більш того, він активно освоює нові споживчі практики, особливо пов39;язані з інноваціями. Зрозуміло, саме середній клас частіше за інших замовляє послуги, отримує консультації і слухає лекції через інтернет.
Представники середнього класу відрізняються активними життєвими стратегіями в самих різних сферах. Так, вони частіше за інших працюють на декількох ставках відразу, планують свій бюджет і взагалі своє життя, беруть кредити, але не забувають відкладати на «чорний день». Вони готові платити за медичні, оздоровчі та освітні послуги для себе і для дітей. Правда, в останні роки, вибираючи між купівлею чогось в будинок і додатковою освітою, представники середнього класу все частіше роблять вибір на користь першого варіанту. Справа в тому, що вони все менше відчувають віддачу від інвестицій в освіту, хоча освіту дітей і залишається для них безумовним пріоритетом. У той же час навчання дітей за кордоном, як, до речі, і покупку нерухомості, середній клас в масі своїй собі дозволити не може. Це як і раніше залишається привілеєм тонкого прошарку на самій верхівці середнього класу, яку дослідники зазвичай зараховують вже до верхніх шарів.
У порівнянні з іншими групами населення, середній клас відрізняється і більш різноманітним дозвіллям. Він не обмежується домашніми справами і розвагами або зустрічами з друзями, а включає в себе і різні типи активності поза домом. Представили середнього класу відвідують гуртки за інтересами, ходять в спортклуби, займаються самоосвітою, часто ходять в кафе, театри і кіно. Що цікаво, дозвілля при цьому стає для них одним з головних ознак якоїсь «субкультури» середнього класу. За ним вони ділять оточуючих на «своїх» і «чужих». У цьому сенсі спільність захоплень і пристрастей виявляється навіть важливіше, ніж достаток і громадянство. Однак саме середнього класу, в порівнянні з рештою населення, найскладніше збалансувати роботу і вільний час.
Російський середній клас відрізняється не тільки своїми можливостями, а й нормами, цінностями й орієнтаціями, які в сукупності і визначають для нього інший спосіб життя. Так, наприклад, його представники в більшою мірою орієнтовані на ініціативу, підприємливість і автономію. Вони більш позитивно ставляться до змін і мінливого суспільства. Їм хочеться виділятися серед інших, а не жити «як усі». Вони ж частіше вважають, що людина – сам коваль свого щастя, тобто готові брати відповідальність за своє життя на себе. І дійсно, в забезпеченні себе і своєї сім39;ї вони менше покладаються на державу і менше залежать від нього. Свобода для них важливіше, ніж матеріальне благополуччя (втім, цю позицію поділяють і інші росіяни).
Середній клас менше покладається на державу і менше залежить від нього
Належність до середнього класу в Росії дає впевненість, що ти можеш досягти в житті більшого – побудувати успішну кар39;єру, професійно самореалізуватися, створити собі хороший «соціальний кокон». І для багатьох так воно і відбувається. Положення представників середнього класу в усіх цих сферах виявляється помітно більш стійким і благополучним – навіть в таких питаннях, як створення міцних сімейних відносин і виховання дітей.
Однак коли мова заходить про політику, активність середнього класу помітно згасає, і в цьому плані його представники явно не виправдовують тих очікувань, які на них зазвичай покладають. Не варто їх надмірно ідеалізувати: їх уявлення про оптимальний суспільний устрій і політичний устрій неоднорідні і навіть суперечливі. Так, наприклад, частина з них вважає, що опозиція потрібна, але її роль повинна полягати в допомозі влади, а не її критиці. Багато з них поділяють і загальне уявлення росіян про ключову роль держави в житті суспільства, в тому числі вітають його контроль в ключових сферах економіки. При всій важливості для них свободи, ініціативи та відповідальності, частина з них не вважає, що нашій країні підходить західний шлях розвитку і підтримують ідею «свого шляху» Росії. І у всіх цих питаннях вони набагато менше відрізняються від інших росіян, ніж в споживанні або поведінці в інших сферах життя.
Середній клас навряд чи буде виступати ініціатором реформ, хоча може їх підтримати. І то за умови, що напрямок цих реформ співпаде з його власними інтересами. Це частково пов39;язано із загальною раціональністю його представників: їм є, що втрачати, а власні проблеми вони готові вирішувати і самостійно. Головне – щоб їм в цьому «не заважали». Але сьогодні для захисту своїх інтересів вони вважають за краще діяти самостійно, використовуючи власні зв'язки і ресурси, а не через формальні канали взаємодії з владою або протистояння їй. Тобто якщо у такого представника раптом виникає проблема на роботі – наприклад, порушення його права, то він вважатиме за краще вирішувати її через свої контакти, а не звертатися до суду, органів влади або виходити на вулиці.
Середній клас готовий вирішувати свої проблеми самостійно, головне щоб «не заважали»
Нарешті, навіть при помітно більшої незалежності від держави і готовності вирішувати свої проблеми самостійно, а також при більш благополучному положенні в цілому, середній клас солідарний з іншими групами населення: нерівності в рівні доходів, в доступі до медицини та освіти, в можливостях отримати хорошу роботу в сучасній Росії занадто глибокі. І що ще важливіше, їх підстави – несправедливі. Тому росіяни з середнього класу, як і решта населення, чекають від держави вирішення двох гострих і актуальних проблем сучасної Росії – скорочення нерівності і забезпечення соціальної справедливості. І на цей свій запит вони поки не бачать відповіді. Але тут важливо зрозуміти, що справедливість для середнього класу – це не «все відняти і поділити порівну», а забезпечити для всіх рівність можливостей: решти середній клас готовий домагатися сам. В принципі, він не бачить нічого страшного і навіть вітає високий розрив між доходами бідних і багатих, якщо його причини – в ефективності роботи, різний рівень освіти і кваліфікації.
Як саме позначиться на становищі середнього класу сьогоднішня ситуація з високими ризиками, що склалися під впливом динаміки цін на нафту і пандемії коронавируса, поки передбачити складно. Але вже ясно, що вона сильно торкнеться всі верстви населення. За ідеєю, «жировий прошарок» у середнього класу трохи товщі, ніж у інших верств, а навички адаптації вище – значить, він швидше приходить до тями після різного роду потрясінь. Під час кризи середній клас в першу чергу скорочується за рахунок «периферії». Але страждає і «ядро». Так, наприклад, після криз 2008-2009 років і 2014-2016 років середній клас виявився набагато менш захищеним з точки зору дотримання трудових прав і гарантій, а також соціального пакета, при тому, що трудове навантаження сильно зросла.
Складно сказати, чи підштовхне сьогоднішня ситуація середній клас до більшої політичної активності. Але це не означає, що в тяжкі часи він готовий скоротити свої запити до держави. Навпаки, вони будуть рости, а значить, і розрив між цими запитами і реальними відповідями на них з боку влади стане тільки більше. Терпіти будь-які позбавлення заради високих цілей – «заради країни» – середній клас не готовий. Причому чим далі, тим менше цієї готовності. І це неминуче призведе до зростання соціальної напруженості. Крім того, в минулі хвилі кризи в першу чергу страждав саме середній клас: для нього падіння доходів означало не просто скорочення споживання, а й зміна всього способу життя. А це сприймалося їм дуже болісно. Більш того, це може позначитися і на розвитку країни – якщо середній клас перестане інвестувати в свою освіту і здоров39;я і в цілому стане саботувати обмежують його в правах розпорядження «зверху», ніякі заходи щодо подолання кризової ситуації не зможуть бути ефективними.