Туреччина переживає найглибшу економічну кризу з 2001 року. Але проблеми в країні почалися задовго до «чорного понеділка» 22 березня. Відхід від західної моделі економіки, низка управлінських помилок і авторитарне правління президента Реджепа Ердогана привели країну не просто до кризи, але до важкої економічної хвороби, яка неминуче спричинить за собою і політичні наслідки.
Вранці 22 березня турецька ліра втратила 15%. Протягом дня ситуація трохи стабілізувалася, але все падіння валюта відіграти не змогла і торгується зараз по курсу 8 за долар. Обвалом ліри ринок відреагував на указ президента Реджепа Тайіпа Ердогана, виданий в ніч з п'ятниці на суботу. Турецький лідер відправив у відставку главу Центробанку Наджи Акбаля. Ердоган був незадоволений черговим підвищенням облікової ставки, яке повинно було зупинити двозначну інфляцію в країні. Разом з ростом кредитних ставок в Туреччині завмирає будівельний бізнес – основний драйвер економічного зростання останніх 20 років.
Кредити і друкарський верстат
Турецькі економічні проблеми почалися не в «чорний понеділок» і навіть не в 2013-му, коли плани уряду щодо забудови стамбульського парку Гезі спровокували демонстрації, які переросли в протести на площі Таксим проти авторитарного правління Ердогана, тоді ще прем'єр-міністра. Вісім років тому масові протести завершили десятирічний період турецької фінансової стабільності, коли долар коштував 1,8 ліри.
У 1980-1990-х роках, тобто до Ердогана, всі уряди Туреччини підтримували зростання економіки за рахунок величезних зовнішніх запозичень. Це призводило до великого розриву в зовнішньоторговельному балансі. Потім уряду приймали бюджети, дефіцит яких покривався частими емісіями – влади включали друкарський верстат. Це в свою чергу виливалося в двозначні інфляції і постійні девальвації турецької валюти. Цей метод економічного управління так і називали – «ковзання між двома дефіцитами», дефіцитом бюджету та дефіцитом зовнішньоторговельного балансу.
Все це призвело до кризи 2001 року, після якого пост міністра економіки зайняв Кемаль Дервіш, колишній заступник голови Світового банку по Близькому Сходу і Північній Африці. Дервіш, американець турецького походження, написав стандартний ліберальний рецепт лікування турецької економіки: посилення фінансової дисципліни, скорочення державних витрат і приватизація держпідприємств.
Початок ери Ердогана
Вибори 2002 року повністю переформатовано турецьке політичне поле. У минуле пішли всі правоцентристські партії, і в парламент увійшли тільки новостворена Ердоганом «Партія Справедливості та розвитку» та найстаріша партія країни – Республіканська народна, яку заснував ще Мустафа Кемаль Ататюрк. У Ердогана в Меджлісі склалося не просто більшість, а майже конституційна більшість, що дозволяло йому швидко проводити будь-які рішення.
У перші роки правління уряд Ердогана дотримувалося рецептів Кемаля Дервіша. Незалежність Центробанку від уряду була в списку обов'язкових вимог. Ердоган зробив ставку на поєднання економічних реформ з політичними. Почався процес зближення з курдами, була ослаблена стаття Кримінального кодексу «про образу турецької нації», по якій засуджували більшість турецьких дисидентів. Ердоган за рік прем'єрства здійснив понад 150 зарубіжних візитів, повідомляючи всюди, що турецька економіка відкрита для всіх інвесторів, а захист капіталів – головний пріоритет його кабінету. Крім того, в 2005 році почався переговорний процес про вступ до ЄС, що моментально привернула гроші з усього світу. В результаті за сім років, до 2009-го року, ВВП Туреччини зріс з $ 3 тис. На душу населення до $ 12 тис.
Але вже в 2007 році почали проявлятися перші ознаки авторитаризму. Інститути, які покликані стежити за прозорістю ринків, ставали все менш незалежними. Спочатку уряд узяв під контроль комісію з цінних паперів, потім стало тиснути на великі медіахолдинги: від регулятора, Ради по телебаченню та радіомовленню, на їхню адресу посипалися мільярдні штрафи.
Протести проти авторитаризму 2013 року Ердоган пояснив розгойдуванням ситуації в країні якимись зовнішніми силами, зацікавленими в спекулятивних заробітках на турецькій економіці. З'явився термін «процентне лобі». Хто стоїть за цими «процентними лобі», так і залишилося невідомим, але за ці роки від лідера країни відкололися багато його соратники, в тому числі економісти із західною освітою, яких називають авторами турецького економічного дива нульових. Серед тих, що пішли – багаторічний міністр фінансів Мехмет Шимшек, якого журнал Foreign Policy в 2013-му назвав кращим міністром фінансів Європи; Алі Бабаджан, який очолював міністерства закордонних справ і економіки, а пізніше відповідав в уряд за вступ в ЄС; колишній прем'єр-міністр Ахмет Давутоглу і 11-й президент Туреччини, багаторічний людина №2 в команді Ердогана – Абдулла Гюль.
Автори турецького економічного дива нульових поступово відкололися від Ердогана
збиткові нацпроекти
В кінці нульових ефект від приватизації держсектора був вичерпаний, настала економічна криза 2008-2009 років, і уряд Ердогана взялося за масштабні інфраструктурні проекти: третій міст через Босфор, третій аеропорт на півночі Стамбула, десятки нових аеропортів в провінційних центрах, тунелі і дороги. Більшість цих проектів здійснювалися за моделлю концесії під державні гарантії. Уряд гарантував інвесторам мінімальну ренту, що сильно вдарило по бюджету. Багато хто працює в збиток і отримують компенсації від турецького уряду, розміри яких прописані зовсім не в турецьких лірах.
Один з найяскравіших прикладів інфраструктурного авантюризму – аеропорт Зафер в провінційному центрі Стамбул. Його мінімальна рентабельність можлива при пасажиропотоку 4 млн осіб на рік. У 2015-му послугами скористалося менше 200 тисяч пасажирів. Різницю в три мільйони пасажирів інвестору оплачує бюджет. У 2015-му році сума склала € 5 млн. І це лише один з п'ятдесяти подібних проектів! Втрати бюджету від компенсацій – закрита інформація. Але, за даними депутата парламенту від опозиційної Республіканської Народної партії, в 2018 році бюджет заплатив подібним збитковим підприємствам більш $ 1 млрд.
Вся влада Ердогану
У рецесію Туреччина увійшла після спроби військового перевороту в 2016 році. Жорстко придушивши переворот, Ердоган заговорив про необхідність централізації влади і переходу до президентської моделі правління. Заручившись підтримкою невеликої, але впливової в турецькому суспільстві партії націоналістів Девлета Бахчелі, турецький лідер змінив конституцію, обрався президентом з необмеженими повноваженнями і ліквідував посаду прем'єр-міністра. Тепер уряд, очолюване головою держави, непідконтрольний парламенту.
Десятки великих бізнесів в країні, власників яких звинуватили у фінансовій підтримці змовників, націоналізували. Але централізація не допомогла Ердогану врятувати економіку, хоча до недавнього часу за неї відповідав зять президента Берат Албайрак. Недовіра західних інвесторів до нової турецької політичної моделі Ердоган планував компенсувати вільними грошима арабського світу, але відносини з країнами Затоки стали псуватися після «арабської весни». Саудівська Аравія, ОАЕ, а також їхні багаті сателіти Бахрейн і Кувейт знаходяться в стані економічної війни з Ердоганом. Арабським монархам не сподобалася активність турецького лідера в мусульманському світі і, зокрема, його ставка на «братів-мусульман», яких близькосхідні монархії вважають загрозою традиційному порядку в регіоні. Єдиним союзником Ердогана залишився Катар, але його інвестицій недостатньо для утримання турецької економіки.
Єдиним союзником Ердогана залишився Катар
тріск економіки
ВВП Туреччини до 2013 року перевищував $ 1 трлн, а за результатами 2020 року турецька економіка ледве сягає $ 800 млрд. Туреччина наблизилася до небезпечної позначки – 19-а економіка світу при зберігається тренді ставить під сумнів своє перебування в G20.
З 2019 року Ердоган призначає вже четвертого главу Центрального банку. Подібних потрясінь у регулятора не було навіть в неспокійні 1960-ті роки. Президент обіцяв здешевити кредити для бізнесу, а звільнений глава Центробанку дозволив собі в березні підняти облікову ставку з 17% до 19%. Більшість незалежних економістів назвали цей крок вимушеним для стабілізації курсу, так як попередній інструмент – валютні інтервенції – не врятували ліру. На інтервенції Центробанк витратив майже $ 130 млрд своїх валютних резервів.
Кілька років тому Ердоган запропонував увійти в свою антикризову команду професору Массачусетського університету, американцеві вірмено-турецького походження Дарон Ажемоглу. Російськомовному читачеві він відомий за бестселером «Чому одні країни багаті, а інші бідні». Аджемоглу відхилив пропозицію. Як і екс-глава державного казначейства країни Махфі Егільмез, Аджемоглу пояснює, що проблеми турецької економіки в більшій мірі є політичними. У 2018-му році в інтерв'ю тоді ще більш-менш незалежного і самому впливовому виданню країни «Хюрріет» Аджемоглу пояснив, що проблема сучасних економік – в популістів. Руйнування незалежних економічних і політичних інститутів веде до недовіри. А довіра залишається головним активом в глобальному світі.
Нинішня економічна криза в Туреччині розгортається на тлі виходу Туреччини з так званої Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством) і заборони прокурдської «Партії демократії народів». Одні експерти вважають, що Ердоган збирається пояснити турецькому виборцю подальше погіршення рівня життя в країні помстою Заходу і «процентних лобі» за боротьбу з курдським тероризмом і захист Ердоганом «національних скреп». Оптимісти впевнені, що Ердоган підвищує ставки перед тим, як вийти на новий виток нормалізації відносин із Заходом – Байденом і Макрона, без яких турецька економіка не зможе залишитися на рівні, необхідному, щоб залишатися кандидатом на вступ до Євросоюзу.
У 2019 м Ердоган і його політична сила, що виграли до цього 18 парламентських, президентських і місцевих виборів, включаючи два референдуми, програли вибори мерів в Стамбулі і Анкарі: праві консерватори втратили контроль над двома головними мегаполісами країни. Тепер мери цих міст стають головними загрозами Ердогану на майбутніх виборах в 2023-м.
Але якщо турецькому лідерові не вдасться знайти вихід з нинішньої кризи, який вперше з 2001 року поєднав в собі всі ознаки економічної хвороби – високу інфляцію (15%), високе безробіття (13%), дефіцит бюджету і дефіцит зовнішньоторговельного балансу, то партнери з маленькою партії націоналістів можуть втягнути його в дострокову парламентську кампанію. А, за нинішньою Конституцією Туреччини, дострокові вибори парламенту припускають і нові президентські вибори.