Рівно 25 років в тому група терористів під керівництвом Шаміля Басаєва чисельністю 195 осіб прорвалася з Чечні в Ставропольський край і в Будьонівську захопила 1200 заручників, зігнавши їх в місцеву лікарню. Терористи вимагали припинення війни в Чечні і вступу Кремля в переговори з Дудаєвим. Свої вимоги вони передавали через депутата Госудми Анатолія Кашпіровського, на той момент відомого «екстрасенса». Єдиним фотографом, допущеним на переговори Кашпіровського і Басаєва, був Володимир Машатін. Він поділився з The Insider своїми фотографіями, а заодно розповів, що в ці дні відбувалося в Будьонівську і як фотомистецтво несподівано допомогло звільнити 20 зайвих заручників.
14 червня 1995, 25 років тому, Шаміль Басаєв увійшов в Буденновск. Випадково. Планував дістатися до Москви. Майже дві сотні бандитів кришили з автоматів випадкових перехожих, людей в магазинних чергах, жінок на городах і школярів на автобусній зупинці. Росія. Теракт. Справа звичайна.
Я і Валерій Яків, кореспонденти «Известий» – газети кращого головного редактора країни Ігоря Голембіовского, в Буденновск дісталися лише 17 червня. Було дуже спекотно. Більшість трупів жителів звезли в міську лазню. Перший і єдиний раз в «гарячій точці» мене рвало під час зйомки. Решту громадян масово ховали. Запам39;яталися на все життя пронизливі погляди дітей, які ховали свою красуню сестру, випускницю, кілька днів тому яка закінчила школу.
Вже був штурм. Генерали рапортували і як завжди брехали: нібито врятували 68 заручників, які насправді самі вибралися під «шумок» з сусідніх з лікарнею корпусів, про яких Басаєв навіть і не здогадувався.
Басаєв вимагав до себе журналістів вже другий день. Генерали обіцяли дати, але знову брехали, що журналісти бояться і не погоджуються. Басаєв розстріляв 5 вертолітників, захоплених напередодні, обіцяючи розстрілювати кожен день все більше людей.
Генерали погодилися ввечері 17-го послати до Басаєва пресу – репортерів п39;яти світових телеканалів і одного «фотика». Це було останнє вимога Басаєва. «Фотик» до цього часу в Буденовске накопичилося вітчизняних і зарубіжних штук сто, а може бути і більше. Як я увійшов в довіру до генералів – сам не знаю. Як завжди, бив себе в груди й казав про сотні тисяч читачів, називав світле ім'я Ігоря Голембіовского. Таким же піаром одночасно займалася і інша сотня моїх друзів фоторепортерів. Напевно, генерали вибрали того, кого не шкода і ще кореспондентів-чужинців п'яти іноземних телекомпаній.
Я був включений в список преси як єдиний фотограф. Нас було близько десяти чоловік. Точно вже не пам39;ятаю.
Хочу зауважити, що відразу після бездарного штурму, екстрасенс і депутат Держдуми Кашпіровський запропонував себе в якості переговірника генералам і Басаєва і проник днем 17 червня в лікарню, захоплену бойовиками.
Коли вночі 17 червня наша група кореспондентів сідала в медичну «таблетку» Рафіка, щоб висуватися на прес-конференцію Басаєва до лікарні, нам несподівано запропонували взяти замкнений валізу-дипломат Кашпіровського з особистими речами депутата і його білий піджак. Екстрасенс радирував з лікарні, що йому необхідний цей піджак і дипломат для подальшої роботи з Басаєвим. Кашпіровський обіцяв, що він дасть «установку» ватажкові терористів, тобто злегка загіпнотизує його, щоб він відпустив максимальну кількість заручників. Зарубіжні телевізійники категорично відмовилися брати замкнений валізу, підозрюючи, що за допомогою преси російські спецслужби хочуть просто підірвати Басаєва.
Чекісти їм культурно пояснили, що якщо вони будуть упиратися, то на зміну відразу ж прийдуть десятки інших журналістів, які мріють опинитися на цій нічній прес-конференції у терористів. Я погодився особисто нести замкнений валізу Кашпіровського, щоб швидше залагодити цю справу. Ми сіли в автобус і вирушили в нейтральну зону. По шляху руху, користуючись темрявою, я прочинив двері автобуса – в автомобіль швидко заскочив мій друг і колега-ізвєстінець Валерій Яків, який в нічних списках не значився. На прес-конференції Валера працював і як фотограф, і як телеоператор з любительською відеокамерою. Користуючись статусом репортера, Валерій Яків залишився в лікарні із заручниками і пройшов весь шлях з ними до їх повного звільнення.
У лікарні нас зустріли озброєні до зубів чеченці, які повели пресу на другий поверх, де сиділи Басаєв з Кашпіровським в очікуванні журналістів. Я злегка «відбився» від групи і побіг на третій поверх. Рухався в повній темряві, навмання відкривав двері в лікарняні палати і натискав спалах фотоапарата. Всі кімнати були забиті заручниками, які наївно ховалися під ліжками від куль очікуваного штурму.
Бойовики мене швидко вирахували і припинили мою фотографічну активність. Пообіцяли розстріляти на місці, якщо знайдуть у мене в сумці патрони або наркотики, так як, на їхню думку, я не журналіст, а чекіст-провокатор. Шукали довго – і я їх квапив, пояснюючи свій фотографічний проступок тим, що заблукав у темряві і висвітлював собі дорогу на прес-конференцію фотоспалахом.
Пронесло.
Після прес-конференції Басаєв обіцяв відпустити 25 заручників. Я знімав цих людей, яких відраховували в темряві бойовики і пропускали на сходи до виходу.
Кадри виходили трохи нудні, я вирішив швиденько зайнятися постановочної зйомкою. Я побачив розкішного бойовика в червоному одязі і запропонував йому встати на чільне місце для нової фотосесії. Я відзначив про себе, що в фотографічних зйомках на пам39;ять бойовики і терористи раптом ставали дуже слухняними громадянами. «Красень-джигіт» всім посміхався, як того вимагав фотографічний жанр, і непогано мені позував, настільки захопившись процесом, що відпустив на свободу ще 20 зайвих заручників!
Коли ми йшли з Кашпіровським геть з лікарні, великий екстрасенс шепнув мені в темряві, що Басаєв звільнив в два рази більше людей, ніж обіцяв, так як він, Кашпіровський, дав йому на це свою потужну «установку»! Я промовчав.