35 років тому в СРСР проходив «перебудовний» XXVII з39;їзд КПРС, під час якого Горбачов, Лігачов і Єльцин ще виступали єдиною командою, закликаючи комуністів і всю країну до гласності і прискорення. Історик Борис Соколов згадує, що про з'їзд говорили учасники і очевидці подій весни 1986 року.
XXVII з39;їзд КПРС, що проходив з 25 лютого по 6 березня 1986 року, став першим з'їздом горбачовської перебудови, а також першим з'їздом з 20-х років, на якому розгорілися реальні політичні дискусії, нехай і в прихованій формі. Помічник Михайла Горбачова Анатолій Черняєв в щоденникової записи охарактеризував його політичну доповідь з'їзду як «документ рівний XX з'їзду разом взятому, – по енергії і майстерності, в ньому закладені». Микола Работнов, фізик-ядерник і за сумісництвом поет, один з авторів популярних свого часу збірок «Фізики жартують» і «Фізики продовжують жартувати», про горбачовському доповіді був іншої думки. У день початку роботи з'їзду він записав у щоденнику:
«Міша залився на п39;ять – або шість? – годин. Слухати я не міг, звичайно, але коментатори відзначають антиімперіалістичний напруження, якого не було років п'ятнадцять. Начебто нічого я і не чекав, але, тим не менш, відчуваю себе обдуреним. Начальство вирішило пограти в динамізм – підіграють за милу душу. Начальство вирішило пограти в гласність – чому б і ні. А багатослівність, багатослівність … »
В ході з39;їзду слово «прискорення» і його похідні було вжито 361 разів (в тому числі в політичній доповіді з'їзду Михайла Горбачова – 44 рази), «перебудова» – 159 раз (в доповіді Горбачова – 27 разів), а слово «гласність» – всього лише 30 раз (в доповіді Горбачова – 9 разів). Таким чином, основний упор в той момент робився на прискорення, на те, щоб наздогнати і перегнати Америку та інші розвинуті капіталістичні країни за рівнем соціального і економічного розвитку, повертаючись на рівні гасел до Хрущовським часів.
Не випадково Михайло Сергійович говорив про те, що «тепер багато, а по суті все, буде залежати від того, наскільки ефективно ми зуміємо використати переваги і можливості соціалістичного ладу, його економічну міць і соціальний потенціал». Тоді він, та й переважна більшість делегатів з39;їзду, щиро вірив у цю традиційну марксистську формулу переваги соціалізму над капіталізмом. Перебудова і гласність мислилися лише як підмога для прискорення. Ринкові ж елементи в горбачовському доповіді зводилися тільки до «упорядкування індивідуальну трудову діяльність».
Термін «перебудова» в партійному лексиконі аж ніяк не був новим. Зокрема, його досить часто вживав Сталін. Наприклад, на XVI з39;їзді ВКП (б) він говорив, що «що перед нами стоїть завдання перебудови всієї технічної бази народного господарства». Зауважу також, що слово «перебудова» вживалося в приспіві «Пісні трудових добровольців», включеної в «Пісенник добровольця» Російської визвольної армії генерала Власова, складений російським емігрантом Анатолієм Флауме і виданий в Нарві в 1943 році:
Прапор перебудови піднімемо сьогодні,
Чи нам робота страшна?
Радісно вірити, що скоро вільної
Чи стане рідна країна!
Зрозуміло, на XXVII з39;їзді КПРС слово «перебудова» вживалося скоріше в сталінському, а не в антикомуністичний значенні, яке це слово набуло тільки до кінця правління Горбачова. Ім'я ж Сталіна на з'їзді не було вимовлено жодного разу. Член Політбюро Віталій Воротніков згодом обурювався тим, що «рішення XXVII з'їзду були, в кінцевому рахунку, відкинуті і на озброєння взята прозахідна буржуазно-демократична ідеологія суспільного розвитку».
А вчений-хімік Лев Остерман в дні роботи з39;їзду привітав «скасування цензури і фактично повну свободу друку», ініціатором чого вважав цілком Горбачова, оскільки Політбюро подібне «подобатися ніяк не може». Він захоплювався: «Господи, яка лавина колись цілком таємної інформації обрушилася на наші голови!». Хоча до справжньої свободи слова тоді ще було далеко.
Кінодраматург Анатолій Гребньов сприйняв з39;їзд як рід вистави, «розігрується тими ж людьми, на цей раз за новим сценарієм під назвою« Сміливість ». Люди-то все ті ж! .. А хочеться вірити! .. »І вказав на найбільш актуальне очікування громадськості:« Конкретно: чи залишать «пайки»? Єльцин на з'їзді говорив про «зайвих благах» для керівників, які треба скасувати. Не віриться, що – сам, без згоди ПБ ».
Критик Лев Левицький, кажучи про «двох струменях» на з39;їзді, відзначав: «Одні виступають так, ніби нічого не сталося і все йде, як має йти. Інші різко говорять про неполадки і неподобства. Найвиразніше це проявилося у виступах Єльцина (наступника Гришина) та першого секретаря партії Грузії Шеварднадзе. Тон частково заданий був Горбачовим. Друга струмінь сильнішою за першу ». Але при цьому Лев Абелевіч нарікав: «По ходу роботи з'їзду різалася правда-матка, але ніякі практичні висновки з цього витягнуті були». А кінознавець Тетяна Юр'єва дуже точно визначила суть того, що сталося на з'їзді, в тому числі в плані оновлення складу ЦК: «Горбачёвщіна – це насильницька зміна одного покоління чиновників іншим».
Правду-матку на з'їзді різали, але практичних висновків з неї не робили
У той же час сам Горбачов не був цілком упевнений в успіху перебудови, але гнав від себе сумніви. Після з'їзду він говорив Воротнікову: «Для нас дуже важливий 1986 рік, та й вся п'ятирічка. Питання стоїть так, що якщо провалимося, не впораємося із зобов'язаннями, даними народу, то програємо боротьбу за соціалізм, за уми людей, за авторитет партії, країни ». Як у воду дивився!
Борис Єльцин, в той час – кандидат в члени Політбюро і голова Московської міської парторганізації, у виступі на з'їзді особливо відзначив, що «в місті існують застійні явища в економіці, що нашарувалися проблеми в розвитку міського господарства, у відставанні соціальної інфраструктури (громадського транспорту, торгівлі, охорони здоров'я і т. д.), в капітальному будівництві, в ідеологічній сфері, що вже в розряд політичних перейшов питання про втрату своєрідності архітектури Москви, особливо її центру ». І визнав все це «наслідком порочних методів керівництва, перш за все прояви доброти, парадності, пустослів'я, прагнення ряду керівників до спокійного життя».
Єльцин підтримав горбачовський тезу про прискорення, заявивши: «Підтримуючи курс на прискорений розвиток, ми повинні збільшити середньорічні темпи зростання промисловості в 1,6 рази …». У той же час Борис Миколайович застерігав: «Ми не збираємося зануритися в трясовину споживацтва», що доводить: в той момент він навряд чи мав хоч якесь уявлення про ринкову економіку. І ще Єльцин поставив риторичне запитання: «Невже в ЦК КПРС ніхто не бачив, до чого йдуть справи в Узбекистані, Киргизії, ряді областей і міст, де йшло, прямо скажемо, переродження кадрів?».
Борис Єльцин на XXVII з'їзді КПРС
Майбутній непримиренний опонент Єльцина, раніше його протегував, Єгор Лігачов, в своєму виступі спробував окоротіть набирала сили гласність, вказавши, що, «на жаль, окремі газети допустили зриви, в тому числі не уникла їх і редакція газети« Правда ». Критика повинна бути націлена на викорінення віджилого, на всебічне зміцнення і розвиток соціалістичної демократії і нашого суспільного ладу ». Ні Єгор Кузьмич, ні інші делегати з'їзду в той момент ще не припускали, що вже в 1989 році в СРСР буде надрукований «Архіпелаг ГУЛАГ», і в рамках гласності стане можлива відкрита критика комуністичних ідей, що буде скасована стаття конституції про керівну роль КПРС, що з'являться конкурентні вибори і багатопартійність, що виникне недержавний сектор економіки, спочатку представлений кооператорами і індивідуальними підприємцями. стежили за ходом XXVII з'їзду представники ліберальної інтелігенції не могли тоді припустити, що так скоро підуть настільки радикальні зміни.
Делегати з'їзду не припускали, що вже в 1989 році в СРСР буде надрукований «Архіпелаг ГУЛАГ»
Але, як здається, несподіваними виявилися настільки швидкі і глибокі зміни і для самого Горбачова і його команди. Вони мали лише дуже туманне уявлення про реалії ринкової економіки, не мали досвіду конкурентної політичної боротьби, наївно думали, що національне питання в СРСР остаточно вирішене, не уявляючи гостроти міжнаціональних протиріч і прагнення цілого ряду народів до національної незалежності. Горбачов прагнув зберегти Радянський Союз і в 1986 році навіть в думках не припускав, що в найближчі роки він розпадеться. Ніякого сценарію дій на випадок розпаду імперії і освіти Росії як національної держави у нього не було.
Горбачов і його радники також досить слабо уявляли собі реальне місце СРСР в світі за рівнем економічного розвитку і ступінь технологічної відсталості країни. Михайло Сергійович в доповіді на з'їзді стверджував, що «якщо до війни і в перші повоєнні роки рівень економіки США здавався труднодосягаемимі, то вже в 70-і роки з науково-технічного та економічного потенціалу ми суттєво наблизилися до нього, а з виробництва деяких найважливіших видів продукції – перевершили ». І, здається, він дійсно в це вірив.
Насправді в 80-і роки минулого століття по реальному обсягу ВВП СРСР поступався США в 5-6 разів при майже однакових військових витратах двох наддержав, що лягало непосильним тягарем на не настільки потужну, як американська, радянську економіку. Це зумовило програш в холодній війні, який також сприяв розпаду СРСР. Цікаво, що і тридцять з гаком років потому, як видається, Володимир Путін був настільки ж переконаний, як свого часу Михайло Горбачов що принаймні у військовій сфері між Росією і США зберігається паритет. Тому таким потрясінням для російського президента став розгром американцями «вагнеровцев» в Сирії в лютому 2018 року, після якого Путін в розпал передвиборної кампанії 10 днів не з'являвся на публіці.
Путін, як і свого часу Горбачов, впевнений, що у військовій сфері між Росією і США зберігається паритет
Якщо ми візьмемо складу ЦК КПРС, обраного на XXVII з'їзді, то побачимо там як представників «старої гвардії», так і прихильників Горбачова і Єльцина, зокрема, майбутнього главу російського уряду Івана Силаєва. Такі зубри застою як Борис Пономарьов, Михайло Соломенцев, Микола Тихонов, Гейдар Алієв і деякі інші були згодом виведені з ЦК, в більшості своїй, в квітні 1989 року, в зв'язку з добровільно-примусовим відходом на пенсію.
Деякі з членів тодішнього ЦК навіть встигли знайти себе в ринковій економіці, але таких було дуже мало. Позначився як вік, так і багаторічне існування в умовах планової економіки. Як приклад можна привести колишнього секретаря ЦК КПРС Костянтина Катушева. Ще в 1977 році його перемістили з секретарів ЦК в заступники голови Ради міністрів СРСР, а XXVII з'їзд він зустрів головою Державного комітету СРСР по зовнішніх економічних зв'язках. Після виходу на пенсію в 1991 році він в пострадянській Росії займав пости голови наглядової ради в банках «Діамант» і «ВІП-банк» – одних з перших, через які виводилися капітали в офшори. А інший член ЦК, Аркадій Вольський, колишній помічник Андропова і Черненко, близький до Горбачова, в пострадянській Росії очолив Російський союз промисловців і підприємців, хоча сам бізнесом не займався.
Але це були нечисленні щасливі винятки. Більшість членів ЦК КПРС, обраних на XXVII з'їзді, канули в лету разом з партією.