Сирія завдала авіаудару по провінції Ідліб, в результаті чого загинули як мінімум 33 турецьких військових. Туреччина завдала удару у відповідь по сирійській позиціях в Ідлібі. Після цього в ООН закликали вжити термінових заходів для врегулювання ситуації на північно-заході країни. Як пише The New York Times, в останні тижні в цьому районі більшість авіаударів наносили російські літаки. За даними видання, біля російського консульства в Стамбулі зібралися протестуючі, вони вигукували «Росія — вбивця, Путін — вбивця». При цьому Росія сьогодні підтвердила «повну прихильність домовленостям з Туреччиною по сирійському Идлибу», заявив глава МЗС Сергій Лавров. The Insider попросив експерта в галузі міжнародних та турецько-російських відносин Керіма Хаса дати оцінку происходяшему.
Ситуація, яка розгортається останнім часом, багато в чому була очікувана. Криза в турецько-російських відносинах в Ідлібі, незважаючи на досить стриману до недавнього часу риторику з боку російської влади, розвивався поетапно. Зараз відбувається його загострення з непередбачуваними наслідками. У цьому контексті варто розуміти, що в разі розвитку ситуації за сценарієм, який не буде влаштовувати Кремль, результат проведеної Анкарою політики може бути досить сумним. Як відомо, існує межа терпіння, в тому числі і політичного. Не секрет, що міжособистісні контакти глави Туреччини і Росії вже не проходять в теплій атмосфері (навіть на камеру), як це було ще деякий час назад.
Внутрішньополітична обстановка в Туреччині вже не перший рік залишається напруженою. Економічна криза, конфліктні відносини практично з усіма сусідніми країнами і країнами-партнерами в далекому зарубіжжі, різка поляризація суспільства на «свій-чужий» відкладає великий відбиток на внутрішній стабільності. Турбулентність, що супроводжує внутрішню і зовнішню політику країни надає руйнівну дію на суспільні інститути, які після подій так званої спроби перевороту 2016 р. фактично перестала існувати і були замінені провладними структурами. Абсолютна більшість ЗМІ належить близькому колі президента країни, оточення Ердогана також контролює багато протурецькі видання, які знаходяться за межами Туреччини. 27 лютого після загострення подій в Ідлібі, на території Туреччини був закритий доступ до соціальної мережі і значна знижена швидкість інтернету. Всі ці події робляться з метою обмежити доступ громадськості до реальної інформації.
Офіційна Анкара не надає повні відомості про кількість поранених і загиблих турецьких військових у зоні конфлікту, яка з різних джерел налічує понад 70 загиблих, а офіційним — 33 людини. Фактично, офіційна Анкара веде війну проти режиму Башара Асада і несе значні втрати. Це призводить до обурення в турецькому суспільстві і падіння рейтингу президента Ердогана. Для того, щоб не допустити послаблення внутрішньополітичного рейтингу, турецьке керівництво (як і раніше) може вдатися до єдино очевидному для нього рішення – посилення режиму НС, яке, все ще фактично діє з моменту спроби державного перевороту 2016 р. Таким чином, як і раніше, Ердоган зможе позбутися від своїх політичних конкурентів, які останнім часом починають активно намагатися створити якусь альтернативну силу, нові політичні партії і т. д. Керівництва Туреччини стає все складніше пояснювати турецькому суспільству важку економічну ситуацію (навіть власним численним прихильникам), наявністю зовнішнього ворога. Багато хто задається питанням: потрібно чи присутність турецьких військових у Сирії, чи виправдані такі високі втрати і є реальна загроза інтересам Туреччини від режиму Асада? Нещодавно голова Республіканської народної партії Кемаль Киличдароглу відкрито висловився про необхідність діалогу з Асадом, на що негайно прозвучала різко негативна і загрозлива риторика президента Ердогана. Всі ці події є лише малим прикладом того, що турецьке суспільство перебуває у глибокому розколі, але є об’єднуючий фактор, тримати відповідь перед яким Ердогану стає все складніше – втрати турецьких військових у зоні конфлікту.
За російською версією подій, ситуація різко ускладнюється тим, що райони, за яким були нанесені удари «сирійськими» ВВС, «заповнені» представниками різних терористичних угруповань. Однак з «незрозумілою» для багатьох причини там же були і досить об’ємні скупчення представників турецької армії, що, безумовно, викликає безліч питань. Незважаючи на те, що офіційна версія говорить про те, що до ударів російська сторона не мала відношення, очевидно, що в цьому є частка лукавства.
Не секрет, що багаторічна співпраця» російських і сирійських військових призвело до того, що де-факто важко уявити, що подібні операції можуть відбуватися без відома і тим більше офіційного дозволу Москви. Воювати з «противником» руками свого союзника — політика, якої в даний момент дотримується Москва, адже цілком можливо, що Кремль був детально поінформований про те, чиї сили розташовуються в місці завданого удару. З іншого боку, Анкара, підтримуючи різні збройні угруповання і прикриваючись якимись ілюзорним принципами, посилає своїх солдатів на вірну смерть, розуміючи, що сирійські та російські ракети не вдарять вибірково по бойовикам заборонених організацій.
Ситуація, що склалася в черговий раз говорить лише про те, що інтереси обох держав не збігаються і ситуація знаходиться в глухому куті. В такий момент турецьке керівництво, перебуваючи у відверто важкої психологічної ситуації, може зробити ряд помилкових дій, які призведуть до «небажаним сценарієм». Саме тому Москва, як реальна сила, яка перебуває на території Сирії і має безліч важелів впливу, незважаючи на відверту розчарованість як особисто в Ердогана, так і в Анкарою зовнішній політиці, може відкрити додатковий канал. Він, принаймні, буде здатний скоротити число втрат в рядах турецьких військових, які відправляються і змішуються з такими спірними збройними опозиційними організаціями через помилкової політики турецького керівництва і не є реальною силою, яка приймає подібні рішення, а, фактично, перебувають у статусі «заручників» політики Ердогана. У свою чергу, прикладом того, що офіційна Анкара знаходиться в реальному зовнішньополітичному тупику, служить можливе втручання блоку НАТО в ситуацію в Сирії. З одного боку, Ердоган бажає вести відкриту війну з режимом Асада, але зі схвалення Росії, а це, очевидно, нереальний сценарій. З іншого боку, звертаючись до допомоги НАТО, Ердоган в той же час виступає з заявами про відкриття кордону і «висилку» біженців, які перебувають на території Туреччини, в Європу. Очевидно, що турецька політична еліта намагається «підключити» західні країни до конфлікту з Росією і вирішити проблему руками третіх країн. Однак важко уявити, що північно-атлантичний альянс зацікавлений у військовому конфлікті з Москвою, але, з іншого боку, може надавати деяку підтримку Анкарі з тим, щоб внести розкол в турецько-російське співробітництво. Ситуація проходить ряд стадій загострення, які необхідно вирішувати якомога швидше, не доводячи до руйнівних наслідків як для турецько-російських відносин, так і для регіонального порядку, адже конфлікт у Сирії може перерости в щось більше на глобальному рівні.