Влада Туреччини підтримали дії Азербайджану, чиї військові оголосили про початок контрнаступательной операції в Нагірному Карабасі, і переклали відповідальність за те, що відбувається на Вірменію. За словами президента Вірменії, Туреччина не тільки посталяется Азербайджану техніку, а й спрямовує військових радників і найманців. Кандидат політичних наук і експерт в області міжнародних і турецько-російських відносин Керім Хас зазначає, що дії політичної еліти Туреччини викликають побоювання, так як вона зацікавлена в продовженні і нагнітанні напруги.
Ключовим аспектом в питанні можливої прямої військової допомоги Туреччині Азербайджану є навіть не сам факт того, чи дійсно потрібна така допомога Баку. Події, що відбуваються в Нагірному Карабасі і та роль, яку відіграє сьогодні Анкара, наочно демонструють, що політичній еліті Туреччини вигідний черговий гучний конфлікт.
Ердоган робить кроки, виходячи виключно зі своїх особистих інтересів і тих політичних амбіцій, які він переслідує. До того ж, для надання військової підтримки Баку повинен офіційно звернеться до Анкари. Такий крок поки представляється малоймовірним. Однак неофіційна підтримка має місце бути. Вона полягає і в тому, що Анкара надає відчутну знижку на деякі предмети військової техніки, яку вона може продавати Баку, наприклад, дрони. Також, після спільних навчань на території Азербайджану можуть залишитися як самі військові, так і техніка для «подальших» спільних маневрів. Незважаючи на те, що міць азербайджанської армії в кілька разів перевищує можливості вірменської, така неофіційна підтримка з боку Туреччини робить свій вплив на ситуацію. У той же час Баку потребує не стільки у військовій допомозі Анкари, скільки в тому, щоб Кремль не втрутився в конфлікт.
Новим важливим аспектом азербайджано-вірменських зіткнень є те, що останнім часом почастішали чутки про перекидання так званих «проксі сил» Ердогана з одних гарячих точок (Сирії або Лівії) на територію Нагірного Карабаху. Примітно, що офіційна Анкара ніяк переконливо не спростовує з'являються в ЗМІ та інтернеті різні відео і фото матеріали. Всім відомо існування так званого «джихадистського експреса», який курсує між Сирією та Лівією і відверто фінансово підживлюється з території Туреччини. Нагорних Карабах, якщо повідомлення відповідають дійсності, можливо, стане третьою зупинкою цього експреса – а це не може не турбувати Москву. Адже бойовики, з якими Росія бореться «на дальніх підступах», завдяки діям Анкари, якщо ці новини вірні, наближаються все ближче до південних кордонів країни. У той же час «провідником» цього експреса в очах Кремля може виступати сам Ердоган, чия риторика останнім часом підтверджує наміри усіма силами (включаючи військовими) підтримати Азербайджан в нинішньому конфлікті. На цьому тлі розгорається пропаганда в турецьких ЗМІ ведуть не завуальовану, а відкриту війну.
Що стосується можливого втручання Росії в події, то, швидше за все, воно не станеться до того моменту, поки ситуація не стане виходити з-під контролю і встановлених Москвою для себе «кордонів». Незважаючи на це, непряма російська підтримка Вірменії у вигляді військово-політичних і союзницьких відносин, ментальної та психологічної, безумовно, є. Баку і Анкара не потребують додаткових заявах Кремля, щоб зрозуміти, що Москва підтримає Єреван в разі потреби. З іншого боку, Росія не зацікавлена у втраті такого партнера і важливого гравця на південному Кавказі, як Азербайджан. І тим більше не зацікавлена в тому, щоб позиції Туреччини там зміцнювалися. Всі ці фактори є стримуючими для президента Азербайджану Ільхама Алієва, як би не підбурювала Анкара до більш активних дій. З іншого боку, не можна забувати і про те, що Москва не надто задоволена Пашіняном і його рухом в бік Заходу. Звісно ж, що Кремль не стане ризикувати відносинами з жодною з учасниць конфлікту і постарається вивести його в русло, коли ще можливо сісти за стіл переговорів.
Залишається відкритим питання, чи підтримає Росія Вірменію в рамках ОДКБ. В цьому випадку можна припустити, що Туреччина тим чи іншим чином втрутиться в конфлікт на боці Азербайджану, і тоді конфлікт переросте в щось більше. Чи зможе в цьому випадку Анкара, будучи учасником НАТО, проводити настільки агресивну політику і проти Москви, адже, природно, буде реакція з боку Кремля.
Не варто скидати з рахунків і те досить крихке співробітництво, яке протягом останніх років спостерігається між Туреччиною і Росією. Незважаючи на всі заяви та дії Анкари, перш за все політичне керівництво Туреччини знаходиться в залежності від Москви, адже в разі одного необережного руху Кремль розкриває всі карти і козирі, які тримає «в рукаві» і Анкара змушена приймати настільки двозначні рішення, як, наприклад, покупка російських С-400. Подібне вже відбувалося після кризи в Сирії, коли в листопаді 2015 року було збито російський Су-24. Тоді військове відомство РФ негайно продемонструвало шляху «джихадистських експресів», заявило про причетність родини Ердогана до незаконної торгівлі нафтою.
Регіональна війна, яка може розвинутися через найменшого прорахунку, може мати сильні негативні наслідки як для Вірменії та Азербайджану, так і для турецько-російських відносин. Незважаючи на те, що сьогодні варіант ескалації конфлікту до ступеня великомасштабної військової конфронтації представляється не настільки ймовірним, дії політичної еліти Туреччини викликають побоювання, так як вона в тій чи іншій мірі зацікавлена в продовженні і нагнітанні напруги.