«Велика гра» на Близькому Сході змушує Москву шукати новий баланс інтересів з традиційними партнерами. Днями арабська версія британського видання Independent повідомила з посиланням на анонімне російський джерело, що за останній час дислоковані в Сирії сили ВКС РФ зірвали щонайменше три ізраїльських авіаудару по позиціях сирійських урядових військ. В результаті дії російських військових стали однією з основних тем для обговорення в ході поспішно організованого візиту в Москву прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху.
Ізраїльська заклопотаність
У Єрусалимі вважають, що Іран активно створює в Сирії бази з ударними безпілотниками і налагоджує виробництво високоточних ракет. Паралельно зростає присутність проиранских угруповань, насамперед так званої сирійської «Хізбалли», на півдні Сирії в районі кордону з Ізраїлем. При цьому треба розуміти, що навіть у період найбільшого розгулу в Сирії та Іраку ісламських радикалів, резавших голови на камеру і обіцяли покінчити з Ізраїлем в Єрусалимі готувалися до війни не з ними, а з Іраном, який вже всі останні роки вважається головним ворогом єврейського держави. Свою роль грає і бажання деяких ізраїльських політиків продемонструвати виборцям ревну турботу про їх безпеку. В результаті заклопотаність ізраїльського керівництва іранською загрозою з Сирії приймає характер одержимості, яка вимагає рішучих дій.
Навіть у період найбільшого розгулу в Сирії та Іраку ісламських радикалів, резавших голови на камеру і обіцяли покінчити з Ізраїлем в Єрусалимі готувалися до війни не з ними, а з Іраном
У відповідь на іранську експансію Ізраїль вже кілька років проводить кампанію повітряних рейдів, цілями яких стають використовувані іранцями військові об’єкти, склади і транспортні колони зі зброєю. Така стратегія стримування за допомогою точкових ударів приносить певні плоди, однак при цьому регулярно страждають і сирійські військові. В мережі, наприклад, можна без зусиль відшукати кадри знищення сирійських комплексів «Панцир-С1» в ході масованого нальоту в січні 2019 року. А у вересні минулого року втрати понести російські ВКС, які втратили з вини ізраїльтян розвідувального літака Іл-20 з усім екіпажем.
Ізраїльтяни наполягають на своєму праві наносити удари по сусідній країні, посилаючись на інтереси національної безпеки. З появою в Сирії російських військових робити це стало складніше, оскільки виникла небезпека інцидентів, тому з 2015 року, коли в Сирії була перекинена угруповання ВКС, між РФ і Ізраїлем діє гаряча лінія. Однією з головних проблем цього механізму є вкрай малий час з моменту оповіщення до нанесення удару. За деякими даними, ізраїльтяни дзвонять російським колегам всього лише за 10 хвилин до удару. З урахуванням малого подлетного часу і швидкоплинності сучасного протиповітряного бою цього часто недостатньо, щоб адекватно оцінити обстановку або хоча б просто попередити опинився в небезпеці російський особовий склад (а це не тільки військовослужбовці на Хмеймиме і в Тартусі, але і радники на сирійських базах).
Після інциденту з Іл-20 Міноборони РФ попередило, що зенітно-ракетні системи С-400, дислоковані на базі Хмеймим, будуть відкривати вогонь по ізраїльським літакам, у разі виникнення загрози для російських військових об’єктів або персоналу. Передбачалося також застосування засобів радіоелектронного придушення, які можуть просто засліпити радари агресора, позбавити його зв’язку і т. п. Крім того, сирійцям в терміновому порядку були передані ЗРК С-300, постачання яких насамперед з поваги до побоювань Ізраїлю під пристойними приводами були заморожені. Все це призвело до тимчасового зниження активності ізраїльських ВПС, але проблема залишилася. За кілька місяців ізраїльтяни вдосконалювали тактику нальотів з урахуванням нових небезпек і дали зрозуміти Москві, що будуть бомбити, коли і де вважатимуть за потрібне. Більш того, вже взимку 2019 року було наочно продемонстровано, що Ізраїль з допомогою новітніх дронов-камікадзе і крилатих ракет здатний проломити навіть ешелоновану ППО.
Москва між двох вогнів
Росія зараз опинилася в дуже непростому становищі. З одного боку, є Ізраїль — стратегічно важливий партнер, інтереси і тривоги якого необхідно враховувати, тим більше що іранська активність в Сирії видно неозброєним оком і не є вигадкою штабних працівників. З іншого — у Росії є власні довгострокові інтереси в Сирії і союзницькі зобов’язання, які не завжди збігаються з інтересами єврейської держави.
З військової точки зору ізраїльські удари послаблюють не тільки іранців або «Хізбаллу», але і сирійські збройні сили. РФ не може дозволити Ізраїлю знищувати насилу відроджувану сирійську армію, особливо такий її дорогий компонент, як сили ППО, необхідні серед іншого для стримування США і Туреччини (наявність у сирійців боєздатної ППО істотно сковує дії турецької авіації на півночі). Окремим приводом для роздратування є досить рішучий, якщо не сказати агресивний характер дій ВПС Ізраїлю, які все частіше бомблять мети поблизу російських баз, що у вересні 2019 року обернулося загибеллю літака ВКС РФ. У сирійських офіцерів-зенітників зазвичай установка будь-яку ціну знищити вторгнення літаки, тому вони відкривають вогонь, навіть якщо у секторі є російські борту.
РФ не може дозволити Ізраїлю знищувати насилу відроджувану сирійську армію, особливо такий її дорогий компонент, як сили ППО
Ще істотніше політичні витрати, з якими стикається Москва. Ізраїльські удари по цілях у Сирії завдають шкоди не тільки військових об’єктах, але і престижу Росії в цій країні. Для сирійців боротьба з Ізраїлем протягом десятиліть була одним із пріоритетів зовнішньої політики. Навіть під час громадянської війни в Дамаску на розвалах з патріотичними сувенірами легко можна було купити килимок у вигляді ізраїльського прапора з заздалегідь намальованими слідами брудних черевиків. А коли в 2013 році Башар Асад погодився на ліквідацію запасів хімічної зброї, опозиція негайно заявила, що режим заради свого виживання пожертвував єдиним засобом стримування потенційної ізраїльської агресії. Після кожного ізраїльського удару з боку сирійців звучать звинувачення на адресу РФ, що вона змовилася з Ізраїлем і не хоче захищати Сирію. На цьому тлі зростає авторитет іранців, які, навпаки, не бояться йти на конфронтацію з Ізраїлем.
Тут слід додати, що Росії не потрібна конфронтація з Іраном, з яким її пов’язують серйозні політичні і економічні інтереси. Країни взаємодіють на Каспії, Південному Кавказі та в Середній Азії. Іран надав значні наземні сили, які спільно з ВКС РФ і сирійської армією розбили сили ісламських радикалів. На цьому тлі пропозиції в дусі «заміните іранців з Сирії — і удари припиняться» не викликають у Москві нічого крім здивування.
Хімія лідерів проти реалій регіону
Відносини, які склалися між РФ і Ізраїлем в 2000-і роки, можна вважати зразково-показовими. Москва утримувалася від жорсткої критики політики Єрусалиму щодо палестинців, заморожувала на прохання Ізраїлю збройові угоди з арабськими державами і з Іраном. Ізраїль, зі свого боку, ділився військовими технологіями, після Криму відмовився підтримати західні санкції і зусилля по ізоляції Росії, а прем’єр – міністр Нетаньяху регулярно приїжджав до Москви, в тому числі на Парад Перемоги. Не останню роль відіграє і «особиста хімія» між лідерами двох країн Володимир Путін і Біньямін Нетаньяху симпатизують один одному і спілкуються як друзі.
Все, можливо, так і залишалося б «безхмарно» (саме так в бесіді з автором охарактеризував відносини один депутат Кнесету), якби не Сирія, з-за якої вже як мінімум рік між країнами зростає ретельно приховуване взаємне невдоволення. Перші тривожні дзвіночки стали лунати ще в 2016 році, коли на тлі успішної сирійської кампанії Росія виявилася залучена в близькосхідні справи набагато глибше, ніж коли-небудь раніше. Вже тоді ізраїльські генерали і офіційні особи давали зрозуміти в приватних розмовах, що відносини можуть за рік-два кардинально змінитися, оскільки РФ рятує в Сирії проиранский режим і сприяє посиленню впливу Тегерана в регіоні, а Ізраїль з цим не зможе довго миритися.
Справедливості заради треба відзначити, що Москва максимально врахувала цю заклопотаність. Російські військові довго закривали очі на активність ізраїльських ВПС в сирійському небі, незважаючи на репутаційні витрати, а при звільненні від терористів півдня Сирії влітку 2018 року РФ зробила все можливе, щоб відновити функціонування демілітаризованої зони на кордоні з Ізраїлем, і навіть взяла на себе зобов’язання не допускати туди іранців і їх союзників. Однак все це лише відтягував криза, що вибухнула, коли під час чергового авіаудару під вогонь сирійської ППО потрапив російський літак.
Відразу після інциденту почався інтенсивний діалог. Москву спробували переконати в тому, що росіяни і сирійці самі винні в тому, що трапилося. Паралельно ізраїльська сторона нагадувала, що не може діяти інакше, оскільки іранська загроза серйозна як ніколи. У російську столицю зачастили ізраїльські делегації. Переговори велися і на політичному, і на військовому рівні, однак проривів, судячи з згаданим на початку подій, вони не принесли — Ізраїль має намір і далі ставити РФ перед фактом. У відповідь Москві доводиться демонструвати силу, щоб змусити з собою рахуватися.
Повернувшись на Близький Схід, Росія підтвердила свій статус великої держави. Проте одночасно вона зіткнулася з дуже серйозним викликом, оскільки країни регіону намагаються втягнути її у свої інтриги, змусити вибрати сторону в локальній холодної війни або захищати їх інтереси. Все це вимагає вміння балансувати і уникати конфліктів з регіональними важкоатлетами. Нинішні тертя між РФ та Ізраїлем — одне з проявів такої негативної динаміки.
Автор — старший науковий співробітник ІСЕМВ, експерт Російської ради з міжнародних справ