Хто такий Денис Буцаєв? Навряд чи ви пригадаєте, навіть якщо сказати: ще недавно такий чиновник відповідав за весь російський сміття. Рік відповідав, поки не зняли, щоб поставити іншого — Михайла Мене. У цього хоча б прізвище відома.
Питання про прізвища показовий: якби в Росії насправді «сміттєва реформа» йшла успішно, зменшувалися роками расширявшиеся полігони, тоді прізвища «реформаторів» були б на слуху. А раз немає, то немає і ніякої реформи, замість неї просто викачування грошей з людей.
Нещодавно письменник Леонід Каганов розповів чудову історію про те, що насправді являє собою «реформа». У підмосковному селищі, де у нього дача, немає і ніколи не було сміттєвих контейнерів. Та й сміття особливо не було: що гниє — в компостну яму, що не гниє, — в мішок і з собою до Москви. Однак плату за сміття стали тепер збирати справно. «З 01.01.2019 р., — пояснив «регіональний сміттєвий оператор», — плата за звернення з ТКО стає комунальної послугою (опалення, водопостачання, електрика), тому на неї поширюються всі вимоги, що застосовуються до комунальних послуг». При цьому сміттєвий контейнер «регіональний оператор» ставити відмовляється. І правильно — навіщо, якщо гроші йому повинні платити і так?
Ось в цьому і полягає вся суть «сміттєвої реформи»: ви просто дайте їм — чиновникам, олігархам, сина генпрокурора, партнеру одного президента — грошей. Спасибі, вільні.
Приблизно так виглядає будь-яка «реформа». Пам’ятаєте «Платон»? Здогадливі бізнесмени придумали збирати гроші з далекобійників за повітря. І як, стали у нас краще дороги, на які ці гроші повинні були піти? Відкрию секрет: ні, не стали. Зате здогадливі бізнесмени увійшли у смак і найнялися на сміттєву реформу. Та ж компанія «РТ-Інвест», той же принцип.
Втім, про все по порядку. Що таке взагалі «сміттєва реформа» в ідеальному світі? Не йдемо зокрема технологій, відразу формулюємо кінцеву мету: нових сміттєвих полігонів не створюється, колишні зменшуються, шкоду природі не завдається, бо сміття переробляється.
Досягнута мета рік після початку «реформи»? Що там у Шиесе, говорите? Як там діоксини в Підмосков’ї?
Під виглядом «реформи» нам продають щось протилежне її цілям. Нові сміттєві полігони (або, по-російськи, звалища) будуються, причому гігантські: моє власне знайомство з сміттєвої темою почалося з того, що під Коломной, поблизу моєї дачі, запланували навалити гору сміття, яка в найближчі роки стане вище Коломенського кремля. Спроби боротися з нею закінчилися для мене двома административками, для жителів Коломни — численними обшуками, а для экоактивиста В’ячеслава Єгорова — кримінальною справою.
Коломенський «сміттєвий кремль» типовий — такі ж будуються по всій Росії. За документами їх, щоправда, називають не звалищами, а сміттєпереробними комплексами (МПК). Ну, це приблизно як назва «Російська Федерація»: знайти на МПК переробку сміття нітрохи не легше, ніж федеративность в країні. Жителі міста Лікіно-Дульово, у яких в підмосковному лісі син Чайки будує МПК, поставили просте запитання: чому під нього треба виділяти 36 з половиною гектарів? Це ж МПК, привезли — переробили — повезли? Відповіддю стали кийки поліції, зламані кістки і суди над захисниками лісу.
А справа в тому, що в переробку — просто для виправдання назви «МПК» — піде 10 відсотків сміття. А все інше — на стару добру звалище. Порахуйте, що дешевше: сортувати сміття з переробкою або просто звалити його на землю? У нормальній економіці підрахунки мали б сенс, тому що саме від переробки бізнес отримував би свій дохід. Але у нас все «переробку сміття вже вписали в комунальні платежі. Тобто гроші «сміттєві оператори» не отримують на виході, а на вході. А далі починається класична історія про булочника, яку так любить розповідати Юлія Латиніна. Якщо у вас є конкуренція, то булочнику важливо піч найкращі булочки. А якщо булочник видав дочку за короля, то на якість можна махнути рукою — його глину з тирсою офіційно визнають булочками з родзинками і змусять населення купувати за ціною чорної ікри.
Буцаева, кажете, поміняли на Мене? Мабуть, у короля одна дочка.
Йдемо далі. А на чолі чого постане Мень? На чолі структури, яку, не ведясь на словесний дим, можна назвати просто: держкорпорація «Росмусор». На утилізацію сміття там будуть отримувати гроші з бюджету. Чим більше сміття, тим більше грошей. Держкорпорації створюються не для того, щоб вирішити проблему, а щоб героїчно боротися з нею протягом багатьох років, покращувати статистику, складати плани на п’ятирічку і пробивати нацпроекти. Саме тому головною госстратегией стало будівництво сміттєспалювальних заводів. П’ять вже будується в Підмосков’ї і Казані, більше сотні планують звести по всій країні. Цей підхід призведе лише до збільшення обсягів сміття, причому один російський завод буде виділяти в 70 разів більше отруйних речовин, ніж аналогічний у Німеччині.
Один російський завод буде виділяти в 70 разів більше отруйних речовин, ніж аналогічний у Німеччині
Біда в тому, що «сміттєві» гроші занадто легкі і націлені на них не лише чиновники. Адже вони вже зібрані через платіжку, треба тільки придумати, як отримати до них доступ. Ефективні технології переробки — це складний процес. Навіщо, якщо сміття можна скинути на землю або спалити. Саме через цих двох способів легкої наживи і йдуть зараз «сміттєві бунти» по всій країні.
Чи є альтернатива цим двом «технологіями»? Звичайно. Сміттєспалювальні заводи будувалися півстоліття тому. Це застаріла технологія, її застосовували, коли не було інших. Зараз відмовляються від сміттєспалювання в усьому світі. Плюс до цього в Європі є роздільний збір та заходи щодо зниження обсягів небезпечного сміття (аж до заборони пластикових пакетів і посуду). В результаті на спалювання відправляється вже куди менша частка відходів. А у нас планують спалювати все підряд: адже роздільний збір навіть у Москві — профанація. Нас до нього ніяк не стимулюють, необхідних потужностей по переробці немає, все зроблено лише на словах. Контейнер у дворі, куди пропонують без розбору кидати метал, папір, картон, скло і будь-пластик, — це і є роздільний збір по-російськи.
По якому шляху насправді повинна піти Росія?
1. Відмовитися від сміттєспалювання.
2. Запустити реальну, а не фіктивну сміттєпереробку (запровадити справжній роздільний збір).
3. Неперерабатываемые залишки відправляти у закритий контур — це нова технологія позбавлення від сміття без вихлопної труби: нагрівання, плазма і т. д. Вартість утилізації сміття на таких заводах нижче, ніж при спалюванні, в 5-10 разів.
Побудувати сучасні заводи нам було б куди легше: ми можемо не наздоганяти, а відразу стати першими, не відволікаючись на технологічні тупики.
Більше того, є закордонні компанії, які готові побудувати ці заводи — рентабельні і не потребують поборів з людей. Вони виробляли дешеву енергію, будматеріали, кормові білки, дизельне паливо (все сміття) і допомогли б поступово ліквідувати і старі звалища. Але чому ж тоді буде займатися «Росмусор»? Де в цій схемі місце російським олігархам? Один російський сміттєспалювальний завод коштує 32 млрд, які щедро виділять держбанки, — хіба можна їм відмовитися від таких грошей? По суті, ми стали заручниками чужої бізнес-вигоди. Як якщо б на початку XX століття Російська імперія, незважаючи на винахід паровоза і автомобіля, створила б держкорпорацію «Русь-Трійка Інвест» щодо розвитку кінних перевезень. І обклала б податком на гній кожного підданого.
Один російський сміттєспалювальний завод коштує 32 млрд, які щедро виділять держбанки, — хіба можна їм відмовитися від таких грошей?
Результатами цих «кінних перевезень» і стають Шиес, Лікіно-Дульово або Коломна. Якщо сміття не звалять на землю, то спалять з неминучим утворенням отруйної шлаку — «хвостів», не менш небезпечних, ніж уранові, які нам привезли днями з Німеччини.
Та й які фільтри на трубу не став, а в повітря все одно будуть викинуті бойові отруйні речовини, у тому числі ті самі діоксини — продукти горіння сміття. При цьому якщо в Європі фільтри насправді ставлять (а потім не знають, куди складувати відпрацювали свій термін), то в Росії в трубу намір запхати ганчірку і посипати її активованим вугіллям. Ефективність таких фільтрів ми незабаром зможемо оцінити в онкологічних відділеннях лікарень. Зараз ми стоїмо на технологічній роздоріжжі: або в Росії з’явиться анонсована «РТ-Інвест» сотня отруйних печей з вилітають із труб діоксинами, або екологічно чистий і економічно ефективне виробництво. Розраховувати на «Росмусор» не доводиться — захищати себе нам доведеться самим.
Автор Дмитро Гудков