Громадська думка одностайно зв’язало відставку уряду і зміни в Конституцію з прагненням Володимира Путіна продовжити час свого правління до нескінченності. Однак доктор економічних наук Євген Гонтмахер вважає, що строкову політичну перетрушування викликала перспектива соціально-економічної кризи. Поки президент захоплювався глобальної геополітикою, наблизилися до критичної межі корупція, падіння рівня життя і демографічний спад. Замість інституційних реформ, які можуть призвести політичним ризиком, було обрано шлях кадрової чистки, яка відбувається під прикриттям гучних, але двозначних і хаотичних конституційних ініціатив. Буде людям цього достатньо?
У ці гарячі для спостерігачів і аналітиків деньки, які почалися з президентського послання 15 січня, дуже важко в бурхливому інформаційному потоці відокремити другорядне від головного. Так і хочеться поміркувати про тонкощі пакету поправок до Конституції, які дуже скоро стануть її частиною, або персоналії уряду Михайла Мішустіна. Але все-таки ризикну, спробую відповісти на питання, яке мене, як економіста, повинен цікавити найбільше: вся ця політична буря вплине на поліпшення соціального становища людей?
Для початку треба розуміти, що причин, які спонукали Володимира Путіна до несподіваних, як завжди, кроків, кілька.
1. У минулому році президент, судячи за непрямими ознаками, раптом усвідомив, що, присвячуючи весь час зовнішньої політики (Україна, Сирія, відносини з США, Європою і т. д.), він втратив контроль за внутрішньою соціально-економічною ситуацією, яка стала наближатися до критичної межі.
Підвищення пенсійного віку, коли воно йому було запропоновано, він вважав не дуже приємною, але суспільно терпимою заходом. Виявилося, що все набагато серйозніше. Рейтинг президента дуже відчутно впав і відмовився відновлюватися. В кінці 2019 року всі соціологічні служби зафіксували, що, відповідаючи на запитання про головну подію цього року, люди на перше місце все ще ставили «пенсійну реформу».
Ще одне спостереження. Я, як людина, що має багатий досвід роботи всередині федеральної влади, відразу звернув увагу, що в жовтні президент провів три публічних і вельми критичних обговорення ситуації в первинній ланці охорони здоров’я — дві наради і позачергової Держрада. І адже зовсім не випадково віце-прем’єр Тетяна Голікова зовсім недавно, в грудні 2019 року, публічно заявила про те, що в результаті «жахливою» оптимізації якість і доступність медичних послуг «різко погіршилися». Володимир Путін, відвідавши днями Липецької області, заявив, що первинна ланка охорони здоров’я в країні перебуває в жалюгідному стані.
Важливу роль, звичайно, зіграли і цифри з природного руху населення Росії. Скільки ж було тріумфу в заявах Путіна 2013-2015 років, коли в країні вперше з 1990 року народжуваність перевищила смертність! Але потім ситуація розгорнулася в зворотну сторону в силу цілком об’єктивних, адміністративно нерегульованих причин (зокрема, давно прораховане демографами почалося швидке і довготривале зменшення чисельності жінок дітородного віку). А адже в травневому указі 2018 року в якості першої за порядком «національної мети» наказано до 2024 року забезпечити «стійкий природний зростання чисельності населення». Очевидно, що ця мета досягнута не буде. Але, як відомо, демографія — «пунктик» Володимира Путіна. Він вважає, що можна в ручному режимі керувати насамперед народжуваністю (дав грошей — з’явилися діти), а тут ну ніяк не виходить.
Ще одне цікаве спостереження. Останнім часом Путін став посилатися на закриті опитування ФСТ, причому в негативному для влади контексті — «люди не відчули значимість національних проектів», «люди хочуть змін».
2. Масштаби корупції зашкалюють. Суспільству це відомо давно, але для Володимира Путіна, мабуть, тільки зараз стало зрозуміло, що це загрожує досягненню тих цілей, які він ставить перед собою. Згадаймо, наприклад, його нарікання з приводу розкрадання сотень мільйонів рублів на космодромі Східний.
3. Виконавська дисципліна всередині збудованої ним вертикалі влади впала до непристойного рівня. Навіть статистика Контрольного управління Адміністрації президента показує, що значна частина його доручень просто не виконується або (що небезпечніше) це робиться в режимі професійної бюрократичної імітації.
4. Економіка буксує, незважаючи на сприятливу кон’юнктуру на світових ринках. Зростання ВВП нижче 2% (але і ця цифра ставиться під сумнів експертами) означає хронічне відставання від наших «геополітичних суперників» (США, Китай, Євросоюз), де цей параметр у більшості випадків вище.
Сукупність цих причин, як видається, привела Володимира Путіна до висновку, що треба струсити державну машину, яка почала виробляти замість прогресу і зростання застій, занепад і деградацію. А це напряму загрожує міцності його особистих позицій як президента.
Який спосіб дій у такій дійсно критичною для країни ситуації повинен вибрати її лідер? Звичайно, зважитися на інституційні реформи. В нашому положенні їх ядром повинна стати розбудова держави. Головні лінії дій давно зрозумілі:
- децентралізація влади;
- забезпечення реальної, а не удаваною політичної конкуренції;
- мінімізація участі держави в економіці (особливо у володінні і контролі над власністю);
- корінна реформа правоохоронної функції і судової системи;
- відхід держави з ЗМІ.
Але так само зрозуміло, що такого роду реформи прирікають їх ініціатора (ініціаторів) на дуже великі політичні ризики за невільних, але неминучих помилок. Є свіжий історичний досвід Михайла Горбачова з його «перебудовою», яка закінчилася «геополітичною катастрофою» ( © Володимир Путін) і Бориса Єльцина з його «лихими 90-ми» (знову ж © Володимир Путін). Звичайно, такий варіант президентом ніколи всерйоз не розглядався навіть у благополучні 2000-х, коли гроші від продажу нафти і газу пливли в країну у все більших обсягах.
Тому й був обраний інший, фактично ручної шлях цього струшування — кадрова чистка. Замість обридлих йому людей, навіть в його очах показали свою неефективність, він вирішив набрати «молодих технократів», вихованих при його правлінні. Розрахунок робиться на те, що висмикнувши на самий верх тих, хто президента бачив тільки здалеку або в кращому випадку на багатолюдних нарадах, Володимир Путін отримає корпус сучасних, ефективних, оперують з цифрою на «ти» управлінців, безмежно йому вдячних і відданих, цілком як батька рідного.
Витягнувши на самий верх тих, хто бачив його тільки здалеку, Путін отримає безмежно відданих йому управлінців
Але не в стилі Володимира Путіна взяти і просто так, без будь-якого формального приводу, звільнити уряд і генпрокурора. Наші люди дуже люблять конспірологію, подумали б, що в Кремлі пригнічують спробу внутрішньоелітні перевороту. Президент вирішив прикрити цю чистку необхідністю внесення поправок у Конституцію. В уста Дмитра Медведєва вклали магічну формулу про те, що уряд в цих умовах «повинно надати президенту можливість прийняти всі необхідні рішення та згідно зі статтею 117 Конституції подає у відставку». Ця стаття дозволяє уряду в будь-який момент подати у відставку, яку президент приймає або відхиляє. Що сталося в даному випадку, ми знаємо.
Те, що поправки до Конституції були тільки прикриттям для ” кадрової чистки, підтверджується багатьма обставинами.
По-перше, озвучені в посланні поправки текстуально були у своїй значній частині погано юридично опрацьовані і викликали різні тлумачення. Наприклад, порядок формування уряду, роль Держради, доля місцевого самоврядування, так звані «соціальні» поправки про МРОТе та індексації допомоги та пенсій. Юристи, провівши експрес-аналіз, вказали на безліч нестиковок і двозначностей. Поява потім офіційного тексту цих новел ніяк не прояснило ситуацію.
По-друге, абсолютно незрозумілий феномен т. н. робочої групи з обговорення цих поправок: абсолютно випадковий і не до цієї події підібраний склад, фактичне обмеження її роботи одним установчим засіданням.
По-третє, звичайно ж, спринтерська швидкість прийняття цих поправок. Вони були озвучені 15 січня, а вже 23, всього через 8 днів Дума їх одноголосно (!) приймає в першому читанні. На 15 квітня, судячи з усього, намічено «всенародне голосування», яке, до речі, незрозуміло, за яким законом проводити. І вже до початку травня ці поправки стануть частиною Конституції.
По-четверте, Володимир Путін в останні дні своїми коментарями різко знижує масштаб інтриги у зв’язку з цими поправками. Він вже сказав, що над президентом нікого не буде (мався на увазі «наставник» в особі Держради) і нам жодна парламентська республіка не потрібна (це до питання про нібито розширення повноважень Думи). Офіційні джерела заговорили і про те, що ніяких дострокових виборів ні тієї ж Думи, ні тим більше президента не буде.
Тому, швидше за все, така небачена швидкість коригування Конституції потрібна для того, що скоріше завершити цю операцію і забути про неї — адже нова команда управлінців вже посаджена на свої місця і повинна терміново приступити до виправлення економічного і соціального становища в країні.
Але при цьому залишається головна інтрига останніх років — доля Володимира Путіна після 2024 року (а може, все-таки і раніше?). Так і незрозуміло, скасовуються всі його попередні терміни після видалення слова «підряд»? Голова думського комітету з конституційного законодавства Павло Крашенінніков заявив, що «ні». Але адже над ним є багато начальників — починаючи від В’ячеслава Володіна і закінчуючи самим президентом, які і приймуть остаточне рішення: «ні» чи «так». А якщо Володимир Путін все-таки йде в Держрада, то ніяким «наставником» над наступним президентом він не буде. Цей розклад викликає тривогу за особисту долю Володимира Володимировича, навіть якщо його в Держрада буде призначати воскрес із попелу Дмитро Медведєв.
А що ж все-таки від цих ігор на Олімпі перепаде нам, простим смертним? Дещо з небес вже прокидалася. У своєму посланні президент наговорив на 500 млрд рублів. Мільйони людей дійсно отримають материнський капітал, скористаються соціальними посібниками, безкоштовними сніданками в школах. І це добре. Нашу в цілому бідному населенню ці гроші явно не завадять.
Але чи дадуть відповідь люди вибухом любові до держави та особисто Володимиру Володимировичу? Навряд чи. Справа в тому, що наші зовсім недурні громадяни давно розуміють, у чому тут фокус. Він досить простий: всі останні роки, проводячи жорстку бюджетну політику обмеження соціальних витрат при хронічному профіцит бюджету і пухнущем від грошей Фонді національного добробуту (назва-то яке!), населенню просто недоплачували. Звідси і зниження за ці роки, за офіційними даними, не менше ніж на 10% реальних доходів, криза в охороні здоров’я, повсюдні низькі зарплати, в тому числі і в бюджетній сфері, де їх Володимир Путін обіцяв різко підняти. За моїми оцінками, держава економила починаючи з 2014 року не менше трильйона рублів в рік на утриманні населення. Тому з недоплачених шести трильйонів можна без всіляких зусиль 10-12 років фінансувати обіцяних президентом у його посланні соціальні подарунки. І люди інтуїтивно цей фокус вже розкусили.
Починаючи з 2014 року держава економила на утриманні населення не менше трильйона рублів на рік
Я вже написав, що Володимир Путін замість проведення давно назрілих реформ вирішив просто поміняти своїх керівників. Максимум, що вони зможуть зробити, — трохи підняти ефективність державних витрат, ліквідувавши найбільш очевидні бюджетні нестиковки. Це може дати в кращому випадку кілька десятих часток відсотка додаткового зростання ВВП, якісь помітні тільки статистикам приросту реальних доходів населення.
Але не буде якісної перебудови економіки з появою дійсно високотехнологічних, а значить і високооплачуваних робочих місць, бурління приватної підприємницької ініціативи, перелому в розвитку провінції, все більше відстає за всіма параметрами від столичних мегаполісів. Щоб усе це забезпечити, потрібно не змінювати Конституцію, а строго виконувати її чинну редакцію, насамперед в частині функціонування політичних інститутів. Це і буде відповіддю на зростаючий суспільний запит на справжні, а не декоративні зміни.