Патріарх Кирило попросив свою паству утриматися від відвідування церков, але закрити їх для відвідування так і не наказав. Віруючі продовжують масово збиратися в храмах і влаштовувати хресні ходи. Єпископат при цьому не тільки не готовий жертвувати на боротьбу з пандемією і відмовлятися від грошей парафіян, але навіть не полегшує податковий тягар для парафій. Диякон Андрій Кураєв впевнений, що після пандемії та об’їзду патріархом Москви на Мерседесі інститут церкви в Росії може сильно змінитися.
У Російської православної церкви є три погляди на епідемію коронавіруса: єпископату, священства та мирян. Причому серед парафіян є, так би мовити, активісти-завсідники храмів, а є ті, для кого похід у церкву – свого роду «факультатив». Останніх більшість. Вони бувають у храмі, скажімо, раз на місяць. Для них закриття храму на карантин не є щось хворобливе. Тимчасове закриття храмів вони візьмуть спокійно. А ось для постійних прихожан (а вони складають приблизно чверть від загального числа) неможливість ходити в церкву – річ дуже серйозна. Багатьом з них здається, що вся ця ситуація – привід проявити твердість віри і відчути себе мучениками і мученицями.
У єпископату нервове ставлення: з одного боку, єпископам здається, що вони представники елітного прошарку, а, значить, зможуть себе захистити від хвороби або забезпечити собі віп-палати. А ось доходів вони втрачати не хочуть. У цьому плані показова історія митрополита Павла, намісника Києво-Печерської Лаври, який весь березень закликав всіх ходити в храми і обіймати одне одного. А зараз, за словами київського мера, в місті 41 осіб з підтвердженим діагнозом 26 – лаврські ченці. За моїми даними, всього близько 50 ченців Лаври лежать хворі по келіях і в ізоляторі. Ох, не треба було Павлу хвалитися… Втім, і сам він теж серед болящих.
Що стосується рядового духовенства, його реакція теж, звичайно, різна. З одного боку, існує страх хвороби, з іншого – страх втрати доходу. Адже священик – це, по суті, людина вільної професії: скільки потопаешь, стільки полопаешь. І будь-багатодітний священик стоїть перед вибором: або різко скоротити сімейний бюджет, або ризикнути і принести в будинок цю заразу. А ще – пастирський обов’язок, а ще – що подумають співслужителі… І ми вже знаємо про восьми московських священиків, які заразилися і, можливо, зазнали інфекцію далі.
Будь багатодітний священик стоїть перед вибором: або різко скоротити сімейний бюджет, або ризикнути і принести в будинок цю заразу
За кілька місяців карантину може відбутися переформатування самої релігійної свідомості. Адже православ’я пропонує досить архаїчний тип релігійної поведінки (архаїчний зовсім не означає поганий). Наша паства застрягла на оральної стадії розвитку: все треба помацати і потягти в рот. Скільки не говори парафіянам, що на ікону можна просто дивитися і молитися, вони все одно хочуть її поцілувати, та ще й додати до неї свій лоб. А це, м’яко кажучи, не дуже добре під час пандемії.
Я не виключаю, що на тлі нав’язаного епідемією вимушеного сидіння парафіян будинки ті, хто звик замислюватися,, переосмислить те, що значить бути християнином: у чому моя віра і що вона від мене вимагає. Може бути, до нас прийде довгоочікуване увагу до Євангелія і розуміння того, що участь у волонтерському русі важливіше тригодинного стояння в храмі. Цю перспективу відчувають і єпископи, і для них вона дуже неприємна. Це у них називається «расцерковление». Єпископат боїться, що люди вийдуть з послуху, підуть від нього зі своїми гаманцями, і, як може, опирається цій тенденції.
Єпископат боїться «розцерковлення» — що люди підуть зі своїми гаманцями
Гірше всього ситуація, яку ми бачимо сьогодні в московській єпархії. Патріарх не заборонив ходити в храми. Вони відкриті. Я в минуле неділю пішов до церкви. Думав, що побачу лише священиків, службовців в порожньому приміщенні під лункими склепіннями. Так нічого подібного – одних людей що причащаються людей сто було! Патріарх видавив з себе, що просить утриматися від відвідування храмів, але закрити їх для віруючих він так і не наказав! А, значить, переклав відповідальність на самих парафіян, яким століттями вселяли, що немає на світі нічого важливішого відвідування храму…
Багато хто йде до церкви, тому що вважають своїм обов’язком довести свою твердість у вірі, нехай навіть ціною хвороби. Мені здається, це не дуже правильна установка. Сам патріарх служив на Благовіщення в порожньому храмі – без парафіян. У нього навіть у вівтарі коштує рециркулятор бактерицидний повітря, мабуть, для дезінфекції. Виходить, що предстоятель про свою безпеку дбає. І правильно робить. Але чому ж іншим не сказати: «Та ви себе так само ведіть!»?
На жаль, наше церковне корпоративно-станова зарозумілість призводить до того, що ми себе вважаємо головними у світі, центром землі. Це наша думка про нас же прикривається словами про те, що Бог повинен бути найголовніше. Наприклад, патріарша проповідь на Благовіщення знову викривала єресь гуманізму, яка ставить людину в центр усього. Звучить красиво, але насправді, це, звичайно, маніпуляція. Бог, звісно, незмінний, а от людські уявлення про нього, а точніше, про те, що я повинен робити заради Бога і від Його імені, змінювалися протягом століть, і іноді досить радикально. Чи повинен я вбивати єретиків в ім’я Бога чи ні? Чи зобов’язаний дві години присвячувати читанню книг з молитвами або ж в цей час я можу принести хворому сусідові їжі? До речі, в одній давньої чернечої книзі старця запитали: «Є у нас один монах-постник, який їсть їжу лише три рази в тиждень. А є інший монах, який особливо не постить, але весь вільний від служби час проводить у лікарні, доглядаючи за хворими. Скажи, чий подвиг вище?» І старець сказав: якщо б той постник повісив себе за ніздрі до стелі своєї келії – і тоді б його подвиг і близький не був би до подвигу того, хто доглядає за хворими».
Дуже сумно, що в цій ситуації церква як інститут робить егоїстично-корпоративний вибір. З церковних риторів дуже довго видавлювали прості слова: «Якщо ти в розпал епідемії залишився вдома і не пішов у храм, то це не є ознака твоєї боягузтво або маловір’я. Це прояв твоєї жертовності». Ну, покажіть ж, що ви – не корпоративний бізнес-проект, існуючий для елітних акціонерів, що збирає їм на резиденції і яхти. Покажіть, що ваша віра робить вас більш чутливими і чуйними.
Британський письменник і християнський діяч Гілберт Честертон, автор знаменитої детективної серії про отця Брауна, говорив: сучасний світ сповнений християнських чеснот, які зійшли з розуму. Милосердя, співчуття, терпимість – всі ці чесноти останні триста років возвещались вустами ворогів церкви – лібералів, масонів, антиклерикалів. Саме вони виступали агентами прогресу. Наприклад, переконували суспільство відмовитися від тортур, пом’якшити умови тюремного утримання, відмовитися від рабства, дарувати жінкам нормальні людські права. А церква щоразу цьому чинила опір. Маючи такий бекграунд, невже ви не можете нехай не захищати людей, але хоча б їх чогось такого навчати? Католики намагаються це робити. Нещодавно в Німеччині був випадок: архієпископ в Баварії витратив на свою резиденцію мільйон євро. Йому довелося піти у відставку.
Синод Елладської православної церкви нещодавно постановив: всі єпископи і клірики віддадуть місячну зарплату у фонд допомоги хворим СOVID-19. Це символічний жест. 50 єпископів віддадуть на боротьбу з пандемією по тисячі євро — з точки зору фінансів це ні про що. Але це добрий жест. А у нас-то не те що нічого свого єпископи не віддають, але ще й зі скрипом знижують свої майбутні доходи. Наприклад, під час такої кризи необхідно зняти всі податки з парафій. Але поки це зробили тільки митрополит Псковський Тихон (Шевкунов) і єпископ Орський Іриней (Тафуня) – оголосили про те, що не будуть стягувати єпархіальні внески. Патріарх такого розпорядження не дає і не обіцяє фінансово підтримати свій клір.
Майже ніхто не звільнив парафії від податків на час пандемії
Нашій церкві не вистачає банального професійного лицемірства! Я не кажу, що все там повинні бути святими. Але хоча б зрозумієте, що можна зробити до вашої ж користі. Той же випадок з Pussy Riot. Сказали б публічно «Ідіть з миром!», а потім таємно подзвонили б в МВС і попросили дати їм «двушечку». Ні ж – влаштували саме публічну істерику на тему «не забудемо, не пробачимо!». Католицькі прелати, може бути, не краще наших, але вони навчилися краще лицемірити. Вони хоча б на словах навчилися ставати в позицію служіння, а не влади.
Самому патріарху Кирилу не вистачає здатності поглянути на себе з боку. Взяти хоча б недавній об’їзд Москви з іконою. Судіть самі: по ТБ дві години показують крутий “Мерседес”, який шарудить шинами за московським асфальту. Кому-то в якийсь момент прийшло в голову накласти на це записи читання молитов іншим священиком з архівів телеканалу «Спас». І знову ж таки, все це подається як панацея – ми, мовляв, зараз помолимось, і все буде добре! І якась частина парафіян цьому вірить. Але через три дні після патріаршого об’їзду кількість недужих COVID-19 в добу збільшилася в два рази. Зрозуміло, що нерозумно пов’язувати одне з іншим, але привід для таких надій і розчарувань дав сам патріарх. Так, у давнину у разі епідемії єпископ із клиром і вірними обходив хресним ходом місто. Так тоді і засобів захисту не було, і людей таким чином хоч від відчаю рятували. Але тепер-то є трохи інші способи боротьби з епідемією! До речі, скажімо, в середні століття і місто-то зазвичай був невеликий, розміром Московський Кремль, або трохи більше. Обійти його – це був який-ніякий, а праця, в тому числі, для єпископа. А що за працю з вітерцем прокотитися по МКАД в розкішному лімузині? Ніхто з нас не відмовився б. Але подається все це як «жертовне служіння»! Я вже не кажу про інших єпархіях, де літали на вертольотах або літаках. Це «люксова послуга», а не служіння. Всі ці люди абсолютно не розуміють, як їх поведінка буде сприйматися іншими.
Втім, є й інші приклади. Наприклад, в Орській єпархії єпископ Іриней (Тафуня) заборонив своїм священикам ходити «на виклики до хворих — сповідати, причащати, соборувати. Сказав: «Є я і ще двоє ченців. Нам втрачати нічого, ми і будемо ходити. А сімейні батюшки нехай сидять вдома і не ризикують». Ось це і є справжнє розуміння єпископства і чернецтва!
6 квітня Патріархія все-таки випустила інструкцію: священикам заборонено ходити до людей з підтвердженим діагнозом коронавіруса. Тому нам так велено: про запрошення в будинок такого хворого треба повідомити в координаційний центр при Патріархії. Там є священики, які пройшли курс спілкування з інфекційними хворими; у них також є спецодяг. І ось ця група священиків і буде їздити по таким викликам. В Патріархії також вирішили: оскільки святкування Великодня триває 40 днів, 27 травня, у день віддання Великодня» буде повністю повторено пасхальна служба з хресним ходом. Якщо карантин буде знятий, то люди зможуть взяти участь у пасхальній службі.
По ідеї, цілком вирішуємо питання з доставкою благодатного вогню з Єрусалиму, що сходить у Вербну суботу. Уряд Ізраїлю вже оголосило, що літаки вони візьмуть, але лампади з вогнем доставлять прямо до них, нікого не випускаючи в місто. Але навіть якщо цього не буде – нічого страшного. Зрештою, очевидно, що ми не потребуємо доставки літаком святої води з Йордану кожне свято Хрещення Господнього. Як фрукти освячуються на Преображення, вода – на Богоявлення, верби – на Вхід Господній в Єрусалим, так і вогонь/світ освячується у Вербну суботу. І в принципі відповідні молитви (вони опубліковані і є їх переклад на російську мову) може прочитати будь-який священик, а не тільки єрусалимський патріарх. Було б гарно, якщо б наш патріарх здійснив цей чин у підмосковному Новому Єрусалимі.
Більш спірною мені видається рекомендація Патріархії не відмовляти людям в освяченні яєць і пасок напередодні Великодня. Навряд чи вони зможуть дотримуватися «соціальну дистанцію». А якщо будуть дотримуватися чергу стане настільки величезною, що батюшок доведеться поставити на ролики. Але найстрашніше, що через два тижні неминуче станеться новий спалах захворювання. І ми від цього не відмиємося ніколи.