Ця колонка була видалена з сайту «Ведомостей» особисто в. о. головного редактора Андрієм Шмаровим майже відразу після публікації, всупереч думці тих, хто випускав газету, в тому числі шеф-редактора.
Здавалося б, президентів і гендиректорів повинні оцінювати за тими результатами, які залежали від їх зусиль. Тим не менш у житті це не так. Лідерів оцінюють і запам’ятовують за результатами, навіть якщо результати визначалися обставинами. Особливо загострюється увага і пам’ять у важкі часи: в такі моменти ті, хто стоїть біля керма, відповідають – у народній пам’яті – взагалі за все.
Ось хрестоматійний приклад. Єгор Гайдар очолив економічний блок російського уряду восени 1991 року в розпал важкої кризи. Ні одному економічному історику не прийде в голову покладати на нього відповідальність за кризу, яка до цього моменту йшов вже кілька років. Гайдар покинув уряд через рік, виконавши неймовірну за складністю роботу, і тим не менше залишився в пам’яті як винуватець кризи. Приблизно на такій самій підставі можна звинувачувати лікаря-реаніматолога у смерті пацієнта від обширного інфаркту.
В чому тільки не звинувачували уряд і Центробанк в 1998 році, хоча не було особливої можливості зробити щось по-іншому. Навпаки, уряд спрацював, мінімізувавши втрати, і вже через рік країна перейшла до зростання. Але в очах громадян за важкі часи відповідають всі, хто перебував тоді при владі. Так само і зараз. Довгі роки діяльність команди Ігоря Сечіна в «Роснефти» піддавалася критиці з боку професіоналів галузі та економічних журналістів. Але публіка не звертала на неї особливої уваги, тому що роки були особливо тяжкі. Величезні гроші були втрачені на націоналізації ТНК-BP (більше, ніж у приватизацію 1990-х), але це не здавалося важливим. В грудні 2014-го вся країна здригнулася через стрибок курсу долара – «Роснефти» терміново знадобилася валюта. Але і це поступово забулося.
Однак 2020 рік вже став дуже важким. І тому, можливо, саме 2020 рік визначить те, як запам’ятається «епоха Сєчіна». Ні, «Роснефть» і її головний виконавчий директор Ігор Сечин не винні в різкому падінні цін на нафту в березні 2020 року. Ціни впали, і приблизно так само сильно, навіть якщо б Росія домовилася з Саудівської Аравією про скорочення видобутку. Набагато більшу роль зіграло падіння попиту на нафту: спочатку Китай оголосив карантин, різко сповільнив зростання економіки, а потім США і Європа ввели обмеження на мобільність людей і роботу підприємств. Попит на нафту (і, звичайно, на що виготовляється з неї бензин) з боку американських водіїв приблизно дорівнює споживанню нафти всієї китайської промисловістю. Так що американці, що залишилися вдома на час карантину, – найважливіший фактор у нинішньому положенні справ. Однак, судячи з газетних статей, позиція Сечіна і «Роснефти» сприяло зриву переговорів, і широка публіка гаряче приймає версію «Сєчін обрушив нафту». За тим же принципом, що і з Гайдаром: справа не в тому, хто насправді винен, а в тому, кого у важких обставинах запам’ятовують як головного винуватця.
Та ж сама історія і з іншого березневої операцією, здійсненою «Роснефтью». Мова йде про передачу венесуельських активів іншої російської державної компанії. Сенс цієї передачі: висновок «Роснефти» з-під санкцій, пов’язаних із співпрацею з режимом Мадуро. Не виключено, що угода чисто технічна і Росія нічого не втратить. Не виключено і те, що вона встане в один ряд з «кредитом МВФ в липні 1998 року», тобто стане історією, яка буде обов’язковим пунктом в будь біографії Сечіна.
Знову-таки: вся історія з Венесуелою, в якій Росія мала справу з малопопулярним диктатором, доведшим багату нафтою країну до дефіциту товарів першої необхідності (включаючи бензин!), гіперінфляції і масової еміграції, була помилкою. Борг країни перед Росією і венесуельської державної нафтової компанії перед «Роснефтью» становить мінімум кілька мільярдів доларів. Очевидно, що більша частина цих грошей ніколи не повернеться. «Роснефть» отримала і, можливо, отримає ще якісь місцеві активи (якраз тієї самої державної монополії, діяльність якої призвела до дефіциту бензину в країні з 10% світових запасів). А може бути, і не отримає, тому що наступний лідер країни, можливо, відмовиться від боргів, і від дотримання прав інвесторів, як це не раз бувало в Латинській Америці. Але в пам’яті залишаться не десять років безглуздих витрат на «підвищення геополітичної ролі», а малозрозуміла передача активів в 2020 році. Тому що у важких обставинах громадяни уважніше стежать за державним гаманцем.
Кризи несправедливі. Дієш – як завжди, а запам’ятовується результат. Не виключено, що «епоха Сєчіна» в керівництві «Роснефтью» запам’ятається не некомпетентністю і втратами перших років, а «березнем 2020-го». Не витрачанням державних грошей на підтримку безперспективного режиму, а «спецоперацією по виведенню активів» у тому ж важкому 2020-м. Що, звичайно, буде по-своєму несправедливо.