26 квітня чеський журналу Respekt написав з посиланням на джерела про те, що в Європу прилетіла група оперативників ГРУ. Одного з них, який нібито привіз з собою смертельну отруту рицин, прямо в аеропорту Праги зустріла машина російського посольства, йдеться в матеріалі. Видання пов’язує прибуття ГРУшников з погрозами мера Праги, який у лютому цього року прийняв рішення про перейменування площі перед російським посольством у площа Бориса Нємцова, і одного з його соратників, демонтировавших пам’ятник маршалу радянського Івану Конєву. Живе в Празі політолог Олександр Морозов пояснює, як Кремль своїми руками псує відносини з Чехією, колись однієї з найбільш лояльних до Росії країн Європи.
В розпалі новий етап конфлікту Москви з Чехією. Кілька днів тому чеські власті взяли під охорону мера Праги Зденека Гржиба і старост двох районів міста Павла Новотни і Ондржея Коларжа — загрози, які вони почали отримувати. Мова не просто про анонімних коментарях у соцмережах — 14 квітня професор політології МДУ Сергій Черняховський, постійний автор російських ультрапатриотических сайтів, прямо закликав вбити старосту Праги-6: «Ондржей Коларж – такий же нацистський злочинець, як і Генріх Гейдріх. І поступати по відношенню до нього потрібно рівно так само. Героєм сучасної Чехії і сучасної Європи стане той, хто знайде в собі сміливість винести і привести у виконання подібний вирок». І подібні висловлювання і публікації про оперативниках ГРУ з рицин, сприймаються в контексті розгортання конфлікту.
Чи можуть російські спецслужби затіяти сьогодні замах на одного з європейських політиків? На перший погляд, це здається божевіллям. Однак такі трактування лягають на добре підготовлений грунт: скандал із замахом на Скрипалів у Солсбері і вбивство в Берліні. Розслідування берлінського злочину показало, що російські спецслужби залучають своїх колишніх співробітників, тренують на своїх базах, надають візову підтримку. Інакше кажучи, настали часи, коли з боку Кремля «можливо все».
У пострадянський період Чехія довгий час залишалася однією з найбільш сприятливих у Європі країн для росіян, і для звичайних громадян — туристів, дрібних підприємців, і для міждержавних контактів та економічного партнерства. Двері Чехії завжди були відкриті. Не було ніяких воєн і в області «політики пам’яті»: російські офіційні влади не піддавали ревізії загальний осуд вторгнення в Чехословаччину в 1968 році, цінували зусилля чеського суспільства щодо збереження радянських військових меморіалів, найбільша чеська організація громадянського суспільства «Людина в біді» (People in need) робила численні програми спільно з російськими громадськими організаціями.
Все змінилося після 2014 року. Анексія Криму і війна на Донбасі справили сильне враження на чеське суспільство. Це була відкрита демонстрація повернення Кремля до неоімперської зарозумілою політиці. І, що дуже важливо для чехів, щодо слов’янських народів. Адже сама ідея «слов’янського братства» прийшла в Росії в XIX столітті середовища чеського національного відродження. Після 2014 року Кремль діяв грубо і безапеляційно не лише Чехії, а й Болгарії, Чорногорії та Білорусі. Москва примудрилася навіть ускладнити відносини з Грецією. У кожній з цих країн були розкриті спецоперації кремлівських спецслужб, відзначено відверте втручання у внутрішню політику.
У 2018 році чеський уряд по дипломатичних каналах попросив Москву скоротити присутність російських спецслужб, які працюють під дипломатичним прикриттям в Празі. До цього моменту квартал російського посольства в Празі в результаті повільного розростання став включати в себе 17 будівель і більше ста співробітників. На прохання російської влади було видано більше ста дипломатичних номерів для посольських машин. Цей масштаб абсолютно не відповідав Чехії, країні з 10-мільйонним населенням. Але прохання чеського уряду так і залишилася незадоволеною. Чеські і німецькі спецслужби опублікували доповіді про те, що в 2016-2017 роках російські хакери з території Праги атакували урядові сервери Чехії та Німеччини. У підсумку експерти і журналісти почали писати про те, що посольство в Празі перетворилося на найбільший центр російського шпигунства на території Євросоюзу.
За оцінками журналістів, посольство РФ в Празі перетворилося на найбільший центр російського шпигунства в ЄС
Після анексії Криму в Росії зросла роль силовиків у зовнішній політиці, а медіа захлеснула хвиля історичного ревізіонізму. З періодичністю раз на місяць стали з’являтися статті, документальні фільми на ТБ, висловлювання офіційних спікерів, у яких офіційний дискурс поверталися сталінська концепція Другої світової війни, радянська концепція виправдання вторгнення в Чехословаччину 1968 року і злісні публікації про чеських легіонерів 1918 року. У протягом буквально двох років Чехія в офіційних висловлюваннях Кремля зі старого слов’янського партнера перемістилася в список численних «невдячних» держав.
Один з відверто ревізіоністських текстів виявився на сайті телеканалу «Зірка» прямо в день початку офіційного візиту делегації Чехії в Москву. Це спровокувало скандал, і Дмитру Медведєву довелося публічно вибачатися. А в Празі пролунали вимоги терміново перервати візит. В кінці 2019 року президенту Чехії Мілоша Земану довелося навіть публічно погрожувати Москві — відмовою приїхати на святкування 75-річчя закінчення війни — у відповідь на одну з таких образливих публікацій.
Зрозуміло, до Росії і до 2014 року була середа, в якій культивувалася неоімперська і сталіністська історія зовнішньої політики, були й епізоди, як історія з «бронзовим солдатом» в Естонії у 2007 році, коли Москва діяла вкрай брутально. Але, зважившись на анексію Криму і війну з Україною, Кремль остаточно утвердився у своїй неоимперскости: тепер він енергійно і демонстративно йде на конфлікт навіть у тих випадках, коли проблему, здавалося б, можна легко владнати.
Проблема пам’ятника Івану Конєву почалася не вчора. Празька мерія неодноразово зверталася в російське посольство з пропозицією знайти компромісне рішення. Багато хто, в тому числі і нащадки маршала, погоджувалися з тим, щоб перенести монумент на радянський військовий меморіал на Ольшанському цвинтарі. Проте російська влада ігнорували ці пропозиції. Аргументація Праги цілком зрозуміла: радянські військові меморіали ретельно зберігаються в Чехії, пам’ятники солдатського братерства і спільну боротьбу з нацизмом стоять у багатьох чеських містах. Але конкретно цей пам’ятник Конєву був поставлений в 1980 році, у самий похмурий період радянського «застою». Для чехів він символізує не «звільнення Праги», а диктат московського політбюро над країнами східного блоку в радянський період. Кремль в його нинішньому стані, з його радикальними ідеями «антизахідної» боротьби, з його бажанням створити якийсь новий уявний «східний блок» і бути в ньому гегемоном, невтомно псує стосунки навіть з тими країнами і народами, з якими його до недавнього часу об’єднувала довга історія дуже тісних відносин.