Міністр оборони Чехії Лубомир Метнар відмовив своєму російському колезі Сергію Шойгу прохання передати пам’ятник маршалу радянського Івану Конєву, пояснивши, що він не входить у категорію військових поховань, за які відповідає військове відомство, не є його власністю і не перебуває на належних йому територіях. Мартін Сваровскі, в минулому чеський дипломат, а сьогодні глава програми «Стратегії національної безпеки» чеського аналітичного центру European Values, пояснює, чому чеський МЗС відреагував набагато м’якше, і чому російські спецслужби зробили Прагу своїм регіональним центром.
З боку може здатися, що три важливих події в українсько-чеських відносинах останнього часу – встановлення пам’ятної дошки генералу Власову, знесення пам’ятника маршалу Конєву в Празі і скандал з можливим замахом ГРУ на чеських політиків розкололи чеський політичний клас. Але вони лише виявили, наскільки по-різному, і деколи навіть полярно, відносяться до путінського режиму в Чехії, і знову нагадали про слабких місцях деяких чеських державних відомств.
Позиція президента Мілоша Земана, який назвав знесення пам’ятника маршалу Конєву дурістю незначних політиків місцевого рівня і висловив свій сумнів з приводу ввезення рицину, цілком передбачувана і зрозуміла. Про його зв’язки з Росією і Путіним, з радниками з «Лукойлу», з великою компанією PPF, яка належить соратнику Земана Петру Келлнеру і робить бізнес в Росії і Китаї, відомо давно. Публічне протистояння президента зі старостою району Прага-6 Ондржеем Колларжом з правоцентристської партії ТОП 09, мером Праги Зденеком Гржибом, який представляє Піратську партію, і старостою району Ржепорые округу Праги-13 Павлом Новотни з Громадянської демократичної партії (ODS), цілком вкладається в русло чеської політики. Всі троє завжди послідовно критикували президента Земана. Реагуючи на інформацію про можливий замах на них, чеські політики, в тому числі прем’єр-міністр Андрій Бабиш, стали заявляти про неприйнятність втручання у внутрішні справи країни. Але далі цього ситуація не зрушилася. Чехія свій хід пропустила.
Далі заяв у чеських політиків справа не пішла. Прага свій хід пропустила
За останній рік тема Другої світової війни стала особливо чутливої у відносинах між Росією і країнами Центральної та Східної Європи. Будь-яка критика дій радянської влади і воєначальників у той період сприймається Москвою не менш, якщо не більш болісно, ніж критика нинішньої російської влади. У цій атмосфері дії і мера Праги Зденека Гржиба, і старост районів цілком можна сприймати як політичний піар. Але всі троє мали повне право зробити те, що вони зробили. Гржиб – перейменувати площу перед посольством Росії і назвати її на честь Бориса Нємцова. Новотни – встановити меморіальну дошку та пам’ятник на честь генерала Власова. Колларж – демонтувати пам’ятник маршалу Конєву. Більш того, Колларжа підтримали його виборці, представники верхнього середнього класу, які живуть в Празі-6. В цілому, вони не хочуть бачити в своєму районі монумент історичному діячеві, відомому жорстоким придушенням угорського повстання в 1956 році і тим, що він особисто патронував радянську розвідувальну діяльність перед вторгненням в Чехословаччину військ в 1968 році.
В історії з ввезенням в Чехію російським дипломатом рицину (чеський телеканал СТ1 повідомив з посиланням на правоохоронні органи, що ним міг бути в. о. керівника представництва Росспівробітництва в Чехії Андрій Кончаков) професійно себе показали чеські спецслужби. Інформація була опублікована авторитетним виданням Respekt.cz. Парламентський комітет з безпеки запросив на закриту нараду главу Служби безпеки інформації країни (Bezpečnostní informační služba, BIS) Міхала Коуделку, і після цієї зустрічі депутати висловили свою повну підтримку діяльності голови служби контррозвідки. При цьому у Коуделки склалися непрості відносини з президентом Земаном, який двічі відмовлявся провести його в генерали. Більше того, коли в жовтні минулого року головний контррозвідник заявив, що в країні виявлена і ліквідована шпигунська мережа ФСБ Росії, яка фінансувалася через російське посольство, Земан відреагував досить оригінально. Він порадив Коуделке замість «фіктивного переслідування російських і китайських шпигунів зосередитися на економічних злочинах в Чеській Республіці».
Так був чи отруту? Минулого тижня контррозвідка заявила, що подала кримінальну скаргу з-за витоку секретної інформації. У Чехії є закон про заборону поширення інформації, що містить неправдиву тривогу. Оскільки спецслужби не звинуватили журналістів у поширенні фальшивої інформації, а поскаржилися на порушення закону №412/2005 про охорону таємної інформації, реакцію спецслужб можна трактувати однозначно: відомство Коуделки непрямим чином підтверджує, що історія з рицин – чиста правда. Другий важливий факт – це виділення охорони трьом політикам. У Чехії забезпечити кого-небудь персональної поліцейської захистом – це складний і дорогий процес. Необхідні серйозні докази, що для цього є всі підстави, і відповідне рішення прокурора. Тобто, чеські політики дійсно потребують захисту, а розвідка та правоохоронні органи свою роботу виконали професійно.
Спецслужби непрямим чином підтвердили, що історія з рицин – чиста правда
Далі – справа за міністерством закордонних справ. Що вона може зробити в подібній ситуації? Є багато чуток щодо того, скільки російських дипломатів в Чехії насправді є співробітниками ГРУ, СВР або ФСБ. Імовірно – від половини до третини співробітників посольства. Про частину з них повідомляється відкрито: список передається в уряд Чехії. Міністр закордонних справ Томаш Петршичек після з’ясування обставин повинен був викликати російського посла і заявити, що один з дипломатів, який офіційно в Чехії представляє російські спецслужби, оголошується персоною нон-грата і протягом 48 годин зобов’язаний з сім’єю залишити країну. Думаю, що така міра була б адекватна трапилося. При цьому немає сенсу висилати тих, кого насправді підозрюють у шпигунстві, оскільки чеським спецслужбам вигідніше їх залишити в країні і прослідкувати, чим конкретно вони займаються. В теорії можливий і інший варіант, коли спецслужби висилають кого-небудь неофіційно. Але історія з рицин – як раз той випадок, коли потрібно було діяти офіційно. А це міг зробити тільки МЗС.
Але замість цього міністр Петршичек, відомий своєю пасивною позицією по відношенню до Пекіну і Москві, лише висловив свою незгоду. Він сказав багато красивих слів в ЗМІ і заявив, що організовує консультації з російським МЗС. Але це не та реакція, яку слід було б очікувати в подібній ситуації. Смішно називати консультації – обов’язкову частину роботи дипломата – демонстрацією протесту. По-перше, незрозуміло, про що взагалі можна зараз консультуватися зі Смоленської площею. А, по-друге, треба радитися не Москвою, а з Брюсселем – Європейським Союзом і НАТО. Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг у своєму інтерв’ю Czech TV недвозначно дав зрозуміти, що підтримує чеських політиків, яких намагалися залякати, і сказав: «Ми повинні рішуче відреагувати на подібні дії та дати зрозуміти, що вони неприпустимі». Фактично ці слова Столтенберга прозвучали як натяк чеській стороні: попросіть про консультації в НАТО. Але, наскільки мені відомо, ніяких прохань з чеської сторони так і не прозвучало.
Подібне мовчання підриває репутацію Чехії як союзника в очах наших західних партнерів. А Москві це тільки на руку, адже з точки зору Кремля політичну єдність союзників – головне слабке місце НАТО. Кремль точно знає, що в разі конфлікту деякі військові заходи зажадають від країн НАТО політичних рішень. Тому завдання російських спецслужб – вибудувати мережі впливу, які в потрібний момент допоможуть створити в країні ситуацію, при якій відповідальні за прийняття політичних рішень будуть паралізовані.
Кремль вибудовує мережі впливу, аби в потрібний момент заблокувати політичні рішення
Як це може виглядати у випадку з Чехією? Сьогодні чеські військові є в частинах розширеного передового присутності НАТО, дислокованих в Латвії та Литві. Якщо, наприклад, відбувається військовий конфлікт між Росією і країнами Балтії, то ці чеські військові моментально включаються в бойові дії за наказом його безпосереднього начальства. Зрозуміло, що цим батальйонам не вистачить сил, щоб стримати напад Росії. Тому їм на допомогу повинні прийти сили швидкого реагування НАТО, які знаходяться у високому ступені бойової готовності. Серед них також є чеські військовослужбовці – приблизно 800 чоловік, які також у разі конфлікту надходять під безпосереднє командування НАТО. Далі в рамках домовленостей НАТО Чехія повинна сформувати важкі танкові бригади. І вже перекидання такої бригади в зону конфлікту вимагає рішення уряду, яке потім повинно бути схвалене парламентом.
Можна уявити собі ситуацію, при якій на самому початку конфлікту гинуть двоє чеських солдатів батальйону передового присутності НАТО. Оскільки Чехія, на відміну від США і Росії, не звикла до втрат солдатів, то навіть дві смерті можуть серйозно вплинути на рішення уряду і парламенту про направлення таких військовослужбовців. І як раз в цей момент Росія використовує свою мережу, в тому числі екстремістські партії, начебто вкрай правої партії «Триколор» Вацлава Клауса-молодшого (сина колишнього президента Вацлава Клауса) і Комуністичної партії, щоб влаштувати «мирні протести проти уряду і проти відправки наших солдатів. Подібні протести «пацифістів», вміло організовані КДБ, ми спостерігали ще в 1980-е в Західній Німеччині.
За 50 років свого перебування в Чехії російські спецслужби тут добре облаштувалися – створили регіональний розвідувальний центр. Останні 30 років, після падіння Берлінської стіни, вони також використовують Праги для проведення операцій в Німеччині. Як би парадоксально не звучало, їм просто по-людськи подобається Прага, подобаються Карлові Вари. Росіяни за звичкою думають, що до них тут ставляться з великою симпатією, що панславизм завжди бере вгору. Так само вважали радянські солдати, які окупували вулиці Праги в 1968 році. Але, як казав знаменитий чеський письменник Мілан Кундера, «найгірше, що може з вами статися, це коли ваш ворог вас любить».