Рейтинг довіри Володимиру Путіну в травні впав навіть нижче «докрымского» рівня – 25%, побивши антирекорди кінця 2013 — початку 2014 року (30-35%), про це свідчать дані дослідження «Левада-центру», опублікованого 29 травня. Заступник директора центру Денис Волков пояснює, чого сьогодні бояться росіяни і чому не бачать в Путіні майбутнього керівника країни.
На час пандемії COVID-19 ми змінили методологію наших регулярних досліджень – тепер проводимо опитування з допомогою телефонних інтерв’ю (CATI) за випадковою двохосновної вибірці (RDD). Але навряд чи це значно вплинуло на результати. Рейтинг Володимира Путіна сьогодні такої ж або навіть трохи нижче в порівнянні з 2012-2013 роками. А якщо порівняти цей показник з показником довіри відразу після Криму, то він нижче, більше ніж у два рази.
Соціологи розрізняють рейтинг довіри і електоральний рейтинг, які між собою дуже схожі, і рейтинг схвалення діяльності, який ми вимірюємо з місяця в місяць. Коли ми говоримо про схвалення, це радше про сьогоднішній день і про минулі заслуги, головно – про перемоги Путіна у зовнішній політиці. З жовтня 2019 року по травень 2020 року цей рейтинг знизився з 70 до 59%. Так що як і раніше більшість людей ці заслуги Путіна оцінюють досить високо.
А рейтинг довіри і тим більше електоральний рейтинг – це про майбутнє. Буквально так: хочете ви знову бачити Путіна президентом чи ні? Помітне падіння цих показників почалося вже давно – ще навіть до пенсійної реформи. І зупинити цей процес у Кремля ніяк не виходить. Відкриті питання, коли респонденту не пропонується ніяких підказок, показують менші значення, ніж закриті питання. Наприклад, у відповідь на відкрите питання про те, яким політикам довіряють росіяни, прізвище Путіна сьогодні називають 25% респондентів, а три роки тому таких було майже 60%. Іншими словами, як не міряй, всі виміри показують зниження підтримки першої особи.
Як не міряй, наявності зниження підтримки Путіна
При цьому система в цілому виглядає більш стійкою, ніж рейтинг президента. Чому? В системі, в уявленні росіян, багато було оновлено: уряд, непопулярного прем’єра і губернаторів замінили на нові. А Путін залишається таким, яким і був. Людям від президента не вистачає новизни. Крім того, два роки тому, коли Путін «просів» на пенсійну реформу, армія зберегла свій рейтинг після Криму та Сирії і обігнала президента в довірі. І зараз після успішної часткової зміни губернаторського корпусу, сукупний губернаторський рейтинг вище, ніж президентський. Складається дивна ситуація, при якій президент програє на тлі вибудуваної ним системи. Це удар особисто для президента.
Тут важливо врахувати, що з тих пір, як Путін у 2012 році повернувся на посаду президента, росіяни його вважають відповідальним не лише за все хороше, але і за все погане. Раніше за все погане» відповідали міністри, потім – Дмитро Медведєв у свою бутність президентом. Але всі останні роки рейтинг у Путіна був високий, і цього не помічалося.
А сьогодні на перший план вийшли економічні проблеми. За нашими даними, обвалення всіх оцінок економічної ситуації в березні можна порівняти з тим, як вони впали в 2008-му і в кінці 2014 року. У поданні громадян це повноцінний економічний криза, який розпочався до карантину з падінням цін на нафту і посилився під час нього. Росіяни прекрасно віддають собі звіт в тому, що економічні проблеми Путін вирішує погано. В їх очах він відповідає за зовнішню політику, за велич країни, за територіальну цілісність. І сьогодні, коли потрібні економічні рішення від президента їх і не чекають. На нього не сподіваються.
Росіяни прекрасно віддають собі звіт в тому, що економічні проблеми Путін вирішує погано
Частково на рейтингу негативно позначилося і обнулення. Сьогодні, коли воно наклалося на весь комплекс проблем, воно сприймається гірше, ніж якщо б воно проводилося ще до пенсійної реформи. І тут склався парадокс. Падіння рейтингу, яку не вдається зупинити, спровокувало переписування Конституції, мета якого – дати президентові додаткові повноваження. Коли було оголошено про обнулення, Путін втратив кілька очок популярності саме на цьому. Тоді він обвалився більш, ніж інші інституції. Це рішення розділило суспільство на рівні частини. Є ті, хто за, і є ті, хто проти. За – пенсіонери старшого покоління, які як раз краще ходять на виборчі дільниці. Проти – молоде і середнє покоління (наймолодшим це все взагалі не дуже цікаво). Великі міста теж розділилися майже навпіл: значна частка населення все одно «за», але велика частка – «проти».
Сьогодні повернулися ті чотири Росії, про яких у 2011 році писала Наталя Зубаревич, — великі міста, середні промислові міста, село і республіки Північного Кавказу і півдня Сибіру. Після Криму вони зникли – точніше злилися в єдиному «за». А останні пару років це поділ знову стало актуальним. Причому більш модернізовані міста сьогодні менше підтримують Путіна і саму систему. Але не можна сказати, що рейтинг Путіна падає за рахунок окремих верств населення. Товариство їм розчароване в цілому, причому сильніше, ніж кілька років тому. Хоча найбільше він «просідає» в сучасних верствах населення і серед малозабезпечених, які взагалі нічого не отримали за час його правління або отримали менше всіх. Але головний аргумент у просунутих шарах (серед тих, кому умовно від 30 до 55 років, хто не дивиться телевізор, не просто користується інтернетом, але і отримує новини в мережі) – це не політичні промахи, а саме погана економічна обстановка.
Спроби Путіна продемонструвати, що під час пандемії він справляється з ситуацією і залишається головним керманичем, не рятують падаючий рейтинг. Судячи за даними ВЦІОМ та ФОМ, позитивно спрацювало тільки перше «коронавирусное» звернення Путіна. Довіра кілька відновилося, а потім знову пішло на спад, тому що ці процеси дуже інерційні. Оскільки економічні проблеми і погіршення становища для звичайної людини почалися кілька років тому, то зверненнями до нації зупинити це вже неможливо. Тут потрібно фундаментальне поліпшення рівня життя, впевненості у завтрашньому дні.
Зліва — відсоток тих, хто довіряє, праворуч — не довіряють
Чим далі, тим більше у людей виникає відчуття економічної безвиході. Росіяни нам кажуть, що після безперервного п’ятирічного падіння рівня доходів лише на початку цього року вони відчули, що грошей начебто знову стало вистачати. А в березні – знову сталося обвалення всіх показників. На тлі пандемії економічні страхи в населення зростають. Звичайно, скарги на втрату роботи і на те, що недоплачують, можна почути завжди. Але зараз ці показники в два рази вище порівняно з минулим роком. Так, у квітні третина респондентів, в сім’ї яких були зайняті, відповіли, що їх особисто або членів їх сім’ї вже торкнулася проблема зменшення заробітної плати, чверть зіткнулися з затримкою виплати зарплати і звільненнями. Люди стали частіше говорити, що роботи немає, що втрачаєш в грошах. Знизилася і впевненість у тому, що економічна ситуація нормалізується. Головне почуттів — що не вдається вибратися з воронки. І карантин лише посилив цей ефект. Заразитися сьогодні не так страшно, як залишитися на «нулі». Багато хто розуміє, що коронавірус піде, а економічні наслідки з нами залишаться. А, значить, і приводів радіти теж немає.
Однак я не думаю, що рейтинг довіри Путіну може опуститися ще сильніше. Поки що на певному рівні його утримує відчуття безальтернативності Путіну. Але в той же час ситуація для влади сьогодні складніше, ніж у 2012 році. За минулі вісім років сильно зросла інтернет-аудиторія. Сьогодні не просто критикувати владу, але й доносити свою точку зору до більш широкої аудиторії стало легше висловлюватися може будь-який: і Навальний, і Галкін, і будь-який блогер. Тому в двадцятці політиків з’являються нові люди. Наприклад, депутат Саратовської обласної думи від КПРФ Микола Бондаренко (2%) потрапив на 11-е місце за рахунок ефекту соцмереж, де у нього більше мільйона передплатників. Звичайно, для того, щоб потрапити в топ рейтингу, необхідна розкрутка на телебаченні. Але важливо, що тепер грає роль не тільки воно. І, зрозуміло, дає про себе знати розчарування в перших особах – люди починають дуже обережно придивлятися, хто міг би їх замінити.