23 червня 2020 року вперше в СНД колишній глава держави отримав реальний тюремний термін. Екс-президент Киргизії Алмазбек Атамбаєв був засуджений до 11 років і 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна і позбавленням держнагород — за звинуваченням у причетності до незаконного звільнення з колонії в 2013 році кримінального авторитета Азіза Батукаєва. Раніше злочинцями в Киргизії були оголошені і двоє з трьох попередників Атамбаєва, проте їм вдалося втекти з країни. Перший киргизький президент Аскар Акаєв під час революції 2005 року поїхав у Москву, а другий, Курманбек Бакієв (засуджений до 24 років), знайшов притулок в Мінську, рятуючись від революції 2010 року. Лише третій президент Роза Отунбаєва, яка фактично поступилася влада Атамбаєву в 2011 році, може спокійно жити в своїй країні – до неї в «демократичній» Киргизії немає претензій. Хоча Атамбаєв, безсумнівно, несе свою частку відповідальності за звільнення Батукаєва, його нинішнє становище — скоріше результат програної політичної гри.
Справа Батукаєва
У 2006 році Азіз Батукаєв, етнічний чеченець, який народився в Киргизії, був засуджений до 16 років ув’язнення за тяжких звинувачень у вбивстві і контрабанді. Через 7 років під приводом смертельного захворювання (рак крові) він був звільнений — і на спеціально надісланому за ним літаку доставлений на історичну батьківщину в Чечню. Незабаром влада Киргизії виявили, що медичні свідоцтва про його хвороби були сфальсифіковані, але всі спроби домогтися видачі Батукаєва назад виявилися безрезультатними – Грізний відповідав на запити мовчанням. З тих про долю Батукаєва нічого не відомо, крім одного: він живий.
Справу про його незаконне звільнення було порушено незабаром після того, що сталося, але з невідомих причин призупинено. Очолював країну в той момент Атамбаєв. Відновили слідство лише в січні 2019 року — коли екс-президент увійшов в жорсткий клінч зі своїм наступником Сооронбаем Жээнбековым, якого своїми ж руками привів до влади за рік з гаком до цього.
На спроби допитати слідчих Атамбаєва в якості свідка він відповідав категоричною відмовою, вважаючи цю справу політичною. З червня минулого року він разом з частиною своїх прихильників влаштувався у власній резиденції у містечку Кой-Таш неподалік від Бішкека. В кінці липня йому вдалося домогтися згоди на зустріч у Москві з Володимиром Путіним. Незадовго до цього в Росію приїжджав Жеенбеков. Саме він попросив російського президента «напоумити» Атамбаєва і закликати його повернутися до діалогу з владою.
Незговірливий екс-президент вилетів до Москви з російської військової бази Кант, куди прибув на чолі кортежу з сотні машин. Згідно з його публічними заявами, в аеропорту Бішкека був високий ризик бути затриманим.
Тим, хто підозрював, що він хоче втекти в Росію, Атамбаєв відповів, що повернеться вже на наступний день. Слово він дотримав, але, вислухавши Путіна, чемно дав зрозуміти, що він не має наміру втручатися в суперечку між колишніми соратниками, від примирення зі своїм наступником відмовився.
Через кілька днів в Кой-Таш прибутку силовики з Бішкека, щоб силою доставити Атамбаєва на допит. Оборонці прихильники екс-президента стали закидати прибулих камінням. По спецназу «Альфа», викликаному на наступний день на підкріплення, був відкритий вогонь, стріляв і сам Атамбаєв. Існують підозри, що саме він убив загинув при штурмі офіцера-“альфовца”. Так чи інакше, розгляд цього судового кейса ще попереду — і ймовірність того, що тюремний термін для Атамбаєва може бути збільшений, досить висока.
Штурм резиденції Атамбаєва в Кой-Таші виявився для поліції нелегкій операцією
Закритий суд
Чому суд у справі про звільнення кримінального авторитета був закритим, незрозуміло – як стверджують адвокати екс-президента, там не було ніяких державних таємниць.
Це породило обґрунтовані підозри, що в процесі були приховані обставини, що дозволили вивести з-під покарання у вигляді позбавлення волі 18 інших фігурантів справи. У їх числі колишній генпрокурор Киргизії Індіра Джолдубаева, екс-радник голови Служби виконання покарань і голова центру гематології… Частина з їх відбулися штрафами, інші були звільнені за закінченням терміну давності або засуджені до невеликому терміну, але також звільнені, оскільки їм було зараховано у двократному розмірі перебування в СІЗО до суду.
Сам Атамбаєв брати участь у процесі відмовився, не бажаючи перебувати в клітці разом з іншими обвинуваченими та вважаючи суд несправедливим. Відмовився він і від останнього слова.
У результаті колишній президент Киргизії виявився єдиним фігурантом справи, який отримав реальний, причому досить значний термін позбавлення волі. Дійсно на ньому лежить головна вина за звільнення Батукаєва, сказати складно, адже судовий вирок, заснований на свідченнях, даних проти екс-президента іншими обвинуваченими — завдяки чому самі вони залишилися на волі. Через закритого характеру процесу об’єктивно оцінити обґрунтованість вироку неможливо.
Логічний фінал
Шість років президентства Атамбаєва, які почалися з його перемоги на виборах у 2011 році, спочатку відрізнялися демонстрацією прихильності до демократичних процедур і поваги антитоталітарної конституції, ухваленої на хвилі другий киргизької революції 2010 року. Президент навіть створив публічний календар із зворотним відліком часу, що залишається до закінчення терміну його президентських повноважень. Але вже до середини цього терміну Атамбаєв заговорив про необхідність внесення поправок в Основний закон, метою якого має стати перетворення Киргизії в парламентську республіку, де реальна повнота влади буде належати прем’єр-міністру. Таке прагнення не без підстав було сприйнято як спроба Атамбаєва зберегти свої владні повноваження після кінця президентського терміну. Президент сподівався очолити уряд, будучи лідером націленої на більшість у парламенті Соціал-демократичної партії. Плани президента щодо зміни конституції і узурпації влади викликали різкі протести в країні. Колишні соратники Атамбаєва з тимчасового уряду, який прийшов до влади на хвилі революції 2010 року, нагадали йому про даних ними в конституції гарантій її недоторканності аж до 2020 року. У відповідь президент обрушився на колишніх колег, в тому числі, на екс-президента Отунбаєву з публічними образами, а колишнього віце-прем’єра Текебаєва запроторили в колонію, звинувативши в корупції і контрабанді.
Плани президента щодо зміни конституції і узурпації влади викликали різкі протести в країні
Тим не менш Атамбаєв змушений був дати обіцянку, що не стане займати посаду прем’єр-міністра. Він призначив главою уряду Сооронбая Жеенбекова, вихідця з півдня країни, і зробив все, щоб забезпечити йому підтримку на президентських виборах в 2017 році. Походження Жеенбекова повинно було принести йому голоси південних кланів Киргизії, що є важливим фактором внутрішньої політики країни, де президенти традиційно чергуються, південець змінює вихідця з півночі і навпаки. Атамбаєв розраховував, що, користуючись впливом на новообраного президента і тим, що той повинен бути зобов’язаний йому своїм президентського крісла, він зможе залишатися нехай неформальним, але лідером країни.
Екс-президент вже примеривал на себе кітель Ден Сяопіна і сюртук Лі Куан Ю — але його підвели нерви. Коли один з учасників президентської гонки, популярний киргизька політик Омурбек Бабанов був з помпою прийнятий в Казахстані, Атамбаєв звинуватив сусідів — і особисто Назарбаєва — у втручанні у внутрішні справи Киргизії. Це був скандал. Результатом його стало серйозне погіршення двосторонніх відносин. Виправити ситуацію вдалося тільки Жээнбекову після перемоги на президентських виборах, що викликало неприкрите роздратування Атамбаєва. Він почав відкрито ображати свого наступника і людей з його найближчого оточення. Жеенбеков виявився бути гуттаперчевым послушником у відношенні свого недавнього благодійника і, в свою чергу, проявив характер.
Так почалося жорстке протистояння між четвертим і п’ятим президентами Киргизії, яке зрештою призвело до судового процесу і сенсаційного вироком. І, хоча Атамбаєв почасти сам винен у тому, що сталося внаслідок як неадекватної оцінки ним своєї ролі в історії Киргизії, так і специфічних властивостей його особистості — результат справи може створити йому ореол політичного мученика. Цілком можливо, що сам екс-президент саме на це і розраховує.
В умовах країни з дуже політизованим населенням, але з не надто високою правовою свідомістю, до того ж відчуває серйозні економічні проблеми на тлі пандемії коронавіруса, виникнення такого роду «мучеників за ідею» загрожує не найкращими перспективами.
Хто може гарантувати, що ми перерахували вже всі ланки «грьобаній ланцюга» киргизьких революцій?