У голосуванні за поправки до Конституції РФ мають намір взяти участь 60% росіян, голосувати «за» і «проти» збирається приблизно рівне число громадян – 28% і 32% відповідно, такий результат телефонного опитування, проведеного групою соціолога Сергія Беланівського з 18 по 24 червня. При цьому 74% росіян не згодні з «обнуленням» строків президента Путіна. Беланівського розповів The Insider, які питання сьогодні викликають розкол у суспільстві, які з поправок користуються популярністю
Результатом плебісциту став розкол у суспільстві, який до цього поступово назрівав. Зараз він стає явним. Цей розкол відбувається по декількох лініях. Перша проходить сприйняття зовнішнього курсу держави – чи повинно воно дотримуватися політики імперіалізму або відмовитися від неї. Росіяни дуже незадоволені підтримкою невизнаних республік Донбасу, участю у війнах в Сирії та Лівії, підтримкою режиму Мадуро у Венесуелі і так далі, у той час, як вони самі живуть у злиднях. Друга лінія розколу стосується ставлення до влади. Це демонструють результати нашого опитування напередодні нинішнього голосування.
Третій спірний момент: яку державу будувати далі – на основі лібералізму чи соціалізму. Оскільки ця змінна стосується опозиційно налаштованих громадян, то вона тимчасово перебуває в тіні. Одна молода активістка, в розмові з якої я став наполягати на прояснення цього питання, дала мені характерний відповідь: зараз не час ділитися за ідеологічним принципом, тому що треба об’єднувати сили проти Путіна – мовляв, не час сваритися один з одним.
Наші останні дослідження говорять про те, що люди критикують владу з двох прямо протилежних позицій, які можна умовно назвати «демократичної» і «імперської». Але серед незгодних є і аполітичні громадяни, а також ті, чий світогляд являє собою суміш обох крайностей. Деякі, відповідаючи на запитання соціологів, дають суперечливі відповіді, одночасно вибираючи те, що притаманне як правого, так і лівого табору. Тому цілком ймовірно, що люди, які не підуть голосувати, включаючи тих, хто бойкотує цей плебісцит, роблять це з протилежних ідейних позицій. Дивним чином я сьогодні опиняюся в одному ряду з Ігорем Стрілецьким, який, судячи з того, що він говорить, буде голосувати проти «обнулення».
Серед тих, хто сьогодні підтримує Володимира Путіна, дуже багато противників змін – вони тримаються за те, що є «тут і зараз». «Поки є Путін, ми хоча б отримуємо пенсії», – це говорять ті, хто сьогодні складає основу путінського електорату. В майбутньому голосуванні є ряд поправок загального характеру – з області «за все хороше проти всього поганого». І люди з ними, природно, згодні. Вони поки не готові до того, щоб скасувати норму «шлюб – це союз чоловіка і жінки» (цю поправку підтримують 75% опитаних). Трохи менше 70% респондентів підтримують поправки про те, що «держава створює умови для виховання у дітей патріотизму» та «забезпечує збереження пам’яті предків, які передали нам ідеали і віру в Бога». Ці норми носять чисто декларативний характер, але люди проти них не заперечують. Але за цими фразами не стоїть ніяка серйозна мотивація, здатна підтримати політичний режим, лише пасивність населення.
А от коли мова заходить про поправки, які зміцнюють вертикаль влади, весь позитивний настрій зникає. Ці поправки не набирають більшості. Так, проти розширення повноважень президента «голосують» 70% респондентів. Проти формування Державної ради – 71%. Проти «обнулення» термінів Путіна – 74%. Проти призначення президентом більшого числа членів Ради федерації – 81%. І це свідчення того, що «вертикаль» втратила цінність для людей. «Нам багато чого обіцяли, – кажуть наші респонденти. – Але результату немає».
«Вертикаль» втратила цінність для людей: обіцяли багато, а результату немає
Ті, кому не подобається Путін, не підтримують політику розв’язання регіональних війн. До речі, така політика в свій час значно підірвало позиції Радянського Союзу: припинити розв’язувати регіональні конфлікти було одним з вимог Рональда Рейгана до Михайла Горбачова. Але якщо говорити про населення в цілому, то головна претензія до Путіна інша – економічна. Ось характерний вислів: «Таку країну він довів до такої убогості!». Звичайно, Путін не винен у тому, що виникла пандемія COVID-19 і що рішення, пов’язані із запобіганням поширення вірусу, приймалися не завжди вчасно і не завжди правильно. Напевно, він в цьому плані помилявся не більше, ніж лідери інших країн. І люди це чудово розуміють. Але економічні наслідки кризи, викликаного пандемією, все одно різко знижують його популярність. Зростаюче безробіття і падіння доходів сьогодні грають проти президента і накладаються на інші накопичилися претензії. Наприклад, бюджетників страшним чином дратує забюрократизованість їх роботи, контроль у дрібницях. Довелося навіть почути таку характеристику режиму: «Недовірливий деспотизм».
Втома від Путіна наростає. Респонденти говорять: «Скільки можна перебувати у влади». При цьому, у населення Росії немає надій на підвищення рівня життя. Люди бачать, що проблеми не вирішуються. Національні проекти в кращому випадку вирішують локальні проблеми. Міністр фінансів Росії Антон Силуанов говорив, що ці проекти «не можуть не вистрілити». Може бути, вони «вистрілять», тільки мало хто це помітить. Люди швидше помічають, що гроші на сумнівні проекти забирають у них. Тому невідомо, в яку сторону «вистрілять» подібні проекти. Недарма з’явився вираз: «Населення – це друга нафта». Якщо влада почне активно вичавлювати кошти з населення, проводити нову індустріалізацію за рахунок зниження рівня життя та підвищення тиску на громадян, то невдоволення буде рости швидше. А в тому, що нинішні поправки до Конституції зроблені з дальнім прицілом на реалізацію політики «державного капіталізму», сумнівів уже не залишається. Влада, кажуть, зараз цікавиться сталінської економікою – як вона була влаштована і за рахунок чого була «успішна». Звичайно, до таборів у сучасній Росії справа не дійде. Країна і так занадто обезлюділа. Але влада розраховує втихомирити населення репресіями проти тих, хто голосніше за всіх виступає.
Люди помічають, що гроші на сумнівні проекти забирають у них
Сталінська індустріалізація, на яку люблять посилатися «державники», відбувалася за рахунок страшного зубожіння народу – це загальновідомий факт. Зараз влада хоче йти по такому ж шляху. Але інфляція населенню дуже не сподобається, він буде чинити опір. Це не єдина причина, але протестні настрої зростатимуть у тому числі й тому. У що вони виллються, спрогнозувати складно. І ми, незалежні соціологи, і влада прекрасно розуміємо, що на штурм Кремля люди не зважаться. Але правити країною, яка тебе ненавидить – непросте завдання.
В одній з давніх фокус-груп одна жінка сказала: «Уявляєте собі, яка я дурна! Я голосувала за Жириновського!» Звичайно, це приклад з іншого часу. Але зараз є багато людей, на яких влада натиснула психологічно, змусила голосувати «за» поправки. Думаю, пройде зовсім небагато часу, і ми знову у фокус-групах почуємо: «Який я дурень (або дура), що проголосував за поправки!». Об’єктивна ситуація буде посилювати розкол, загострився через плебісциту. Якщо б влада сьогодні запитала моєї поради, як себе вести далі, я б їм сказав: «Хлопці, будьте обережнішими». Не треба Путіну ставати президентом після 2024 року. Точно вам кажу: вся країна буде його ненавидіти.