У Польщі в неділю 28 червня відбувся перший тур президентських виборів, у другий тур, який пройде 12 липня, вийшли чинний президент Анджей Дуда і мер Варшави Тшасковский. Польща – парламентська республіка, де президент хоча і є главою держави, але не має великих повноважень. Його головна зброя — право накладати вето на закони Сейму. Якщо до влади прийде Тшасковский, він почне користуватися цією зброєю в повну силу. В країні, розколотої навпіл між нині правлячими консерваторами і опозиційними лібералами, це може змістити рівновагу на користь лібералів і вплинути на безліч питань — від мігрантів і абортів до геополітики.
Перший тур президентських виборів повинен був пройти ще кілька тижнів тому, але країні, переляканою і паралізованою коронавірусом, було не до виборів. Зазвичай у Польщі намагаються не проводити вибори влітку, але зараз треба встигнути вибрати нового господаря президентського палацу до закінчення терміну повноважень минає в серпні (після свого першого терміну) Анджея Дуди. У першому турі взяли участь 11 кандидатів, з яких жоден не отримав необхідного для повної перемоги більшості голосів. Потрапили у другий тур переможцями виявилися власне Дуда — кандидат від правлячої партії «Право і справедливість» — і мер Варшави Рафал Тшасковский, який представляє опозиційну партію «Громадянська платформа». Розрив між ними виявився досить великим: Дуда отримав 43% голосів, Тшасковский — лише 30%.
Здавалося б, виграти другий тур Дуді буде легше, ніж конкуренту. Але все не так просто: третім в президентській гонці прийшов незалежний кандидат, колишній журналіст і телеведучий Шимон Холовня, якому після блискуче проведеної кампанії вдалося зібрати 13% голосів. Важко повірити, що прихильники Холовни у другому турі проголосують за Дуду: всю кампанію Холовня не соромився жорстко критикувати нинішню владу. Тоді виходить, що у обох кандидатів по 43% голосів, і результат другого туру залишається відкритим. Тепер в рамках кампанії перед другим туром Дуда і Тшасковский ведуть боротьбу за голоси прихильників інших кандидатів, які представляють менш значущі партії та рухи, які отримали по 2-3% голосів. Від цих виборців фактично і залежить результат.
Насправді боротьба на президентських виборах ведеться за право вето, за допомогою якого глава держави може паралізувати процес прийняття законів. У польських політичних реаліях це майже смертельний бій. З Анджеєм Дудою все просто: під час свого першого терміну він залишався цілком лояльним правлячої партії «Право і справедливість». Критики часто звинувачують Дуду в тому, що він, по суті, є виконавцем доручення і наказів лідера партії Ярослава Качиньського. Закони, які підтримує Качиньський, приймаються польським Сеймом миттєво, в Качинського і без конституції більше влади, ніж у президента і прем’єр-міністра разом узятих. Невипадково багато порівнюють статус Качиньського зі статусом генсека компартії. Щоб прискорити парламентські процедури, коли Качиньському якийсь закон видається особливо важливим, голосування проводяться посеред ночі, і спікер Сейму уважно стежить, щоб жоден з депутатів не гальмував прийняття рішення.
Багато хто порівнює статус Качиньського зі статусом генсека компартії
Коли партія Качинського контролювала верхню палату — Сенат вона могла залишатися впевненою, що і тут ніхто не буде вставляти палиці в колеса. Але на парламентських виборах в 2019 році перемогу в Сенаті несподівано здобула опозиція. У верхній палаті, правда, не можна повністю заблокувати закони, прийняті Сеймом, але Сенат може протягом 30 днів запропонувати свої поправки, потім закон повертається в Сейм. На практиці Сейм скасовує поправки в лічені години, і для вступу закону в силу залишається тільки підпис президента. Але якщо президент буде теж від опозиції? Такий глава держави легко може сказати Сейму: будь ласка, хлопці, подумайте, ваш закон мені не подобається, не подобається Сенату, врахуйте їх поправки, а то я покладу своє вето. І Сейму не вистачить голосів, щоб скасувати вето. У разі перемоги чинного президента Дуди у політичному житті країни все більш або менш залишиться як раніше. Але якщо перемогу здобуде Рафал Тшасковский, Польщі очікують серйозні потрясіння. Політологи пророкують, що необхідно буде провести дострокові вибори в парламент країни.
Польща — країна з великим історичним досвідом і спадщиною, яка провела надзвичайно успішні реформи після падіння комуністичного ладу. В німецькій мові багато років існував термін «polnische wirtschaft» — «польська економіка», що означає безграмотність і нехлюйство в господарських справах. Німці сміялися над поляками, вважаючи, що ті не в змозі грамотно управляти економікою. Але за останні 30 років цей термін повністю втратив актуальність, польська економіка зробив великий ривок вперед і сьогодні забезпечує громадянам цілком гідний рівень життя. Але політично суспільство розколоте. Де знаходиться цей вододіл, відмінно показує протистояння між Анджеєм Дудою та Рафалом Тшасковским. Країна поділилася на два великих табори. Протиріччя між ними розвивалися з особливою швидкістю останні років десять, розкол поглибився після трагічної авіакатастрофи під Смоленськом у 2010 році, коли загинув тодішній президент країни Лех Качиньський і разом з ним десятки представників польської політичної еліти.
Після катастрофи під Смоленськом розкол в польському суспільстві посилився
Лідери нині правлячої консервативно-патріотичного табору підкреслюють необхідність зміцнення давніх польських традицій: в першу чергу треба шанувати пам’ять героїв, століттями боролися за незалежність країни. Бойовим загоном патріотичного табору є партія «Право і справедливість» на чолі з беззаперечним лідером Ярославом Качиньським, братом близнюком загиблого під Смоленськом президента. Сім’я це головне, ніяких абортів, католицький костел з його традиціями є опорою польського суспільства. Потрібно з усіх сил боротися за правильний імідж Польщі за кордоном, протистояти тим, хто, наприклад, готовий звинувачувати поляків в антисемітизмі: нічого подібного, поляки під час війни рятували євреїв, ризикуючи своїм життям і свободою. При цьому прихильники консервативно-патріотичного табору налаштовані проти мігрантів і сексуальних меншин.
Членство в Євросоюзі, міркують вони, поки приносить країні певні вигоди, але треба розуміти, хто в ЄС грає першу скрипку, щоб випадково не стати німецькою колонією. НАТО теж добре, але значно краще близький союз із Сполученими Штатами Америки і Дональдом Трампом. Росія і Кремль це зло, але з Україною теж дружити не треба, поки не розберемося у взаємних історичних образах, кажуть вони. Трудові мігранти звідти, ну ладно, а то нікому буде працювати на наших заводах і полях. Влада повинна думати про матеріальне становище народу, суспільству потрібна соціальна підтримка. Для консервативного табору соціальна складова виявилася дуже важливою: протягом останніх п’яти років в бюджеті країни завжди знаходилися гроші на допомогу на дітей, на 13-е пенсії. Політтехнологи завжди тримали в голові, яку користь ці виплати можуть принести на виборах. Аналогічні погляди поділяє і президент Дуда, який веде боротьбу за другий президентський термін. Так в основному думає і виборець, який живе в селі, містечку чи одержує пенсію. Так думають на півдні і сході Польщі, в регіонах, які в ХІХ столітті були частиною Російської та Австро-угорської імперій.
Позиція ліберальної Польщі, орієнтованої на Європу, інша. В країні потрібно продовжувати модернізаційні процеси, важлива екологія, необхідно зберегти повну незалежність судової системи. Союз з Америкою важливий, але дружні відносини з провідними країнами-партнерами в Європі мають ключове значення як в економіці, так і в галузі національної безпеки. Замість держкорпорацій потрібна приватизація. Європа це не тільки кишеня з субсидіями, але й система цінностей, таких як толерантність, готовність до співпраці, поваги до законів, свобода слова, розуміння того, що потрібно надавати підтримку знаходяться в біді, не закривати дверей для біженців, мігрантів. Не можна більше всередині країни шукати ворога, підливати масло у вогонь, продовжувати холодну громадянську війну, потрібно знаходити те, що нас об’єднує — закликають лідери «Громадянської платформи» — головної партії, що представляє ліберальний політичний табір. Кремль це зло, що Україні зараз потрібна наша підтримка, прийде час — розберемося з тяжкою історичною спадщиною. В України своя історична пам’ять, її потрібно поважати. Потрібно уважно стежити за подіями в Білорусі. Участь релігійних інституцій у політичному житті країни неприпустимо. Більш радикальні представника табору закликають до повного відділення церкви від держави і прозорої системи фінансування. Таких поглядів дотримуються жителі великих міст, молодь, які живуть на півночі, заході країни, у Варшаві, виборці з вищою освітою. В своїх рядах «Громадянська платформа» не могла знайти кращого кандидата, ніж говорить на п’яти мовах Тшасковский, здатний стати обличчям прагне до європейської інтеграції та модернізації Польщі.
12 липня стане зрозуміло, куди йде Мова Посполита Польська. Але, на жаль, за будь-якого результату президентських перегонів розкол в польському суспільстві нікуди не дінеться. Консервативна і ліберальна Польща на дух один одного не переносять. Однак буває, що поляки все ж об’єднуються, забувають про те, що їх ділить. Із зовнішнім супротивником Дуда і Тшасковкский будуть боротися пліч-о-пліч.
Зигмунт Дзеньчоловский