Навіщо Путіну потрібна була вся ця історія з голосуванням щодо поправок до Конституції? Ось більш загальний відповідь на це питання: політична наука часто називає режими, подібні російському, «режимами плебисцитарного типу». Це означає, що в системі «один народ, один вождь», де всі інші інститути та система стримувань і противаг зруйновані і не діють, вождю періодично необхідні ось такого роду театрально-постановочні заходи для демонстрації народної підтримки та валідації свого лідерства. Попередній подібний мобілізаційний виставу ми спостерігали в березні 2018 року, нинішній — не останній, і поки Путін при владі, ми ще не раз побачимо таке з різних приводів. В перерві між ними роль атлантів, що підтримують режим на своїх плечах, виконують горезвісні «рейтинги», покликані чинити психологічний тиск на суспільство і демонструвати безальтернативність вождя. Але зараз з рейтингами, як ви знаєте, справи не дуже, тому одна з причин того, що сталося — бажання показати всім, що Путін ще «ого-го», а рейтинги всі брешуть.
Друга, більш приватна причина — у Путіна очевидно здають нерви і з-за нездатності вивести країну з кризи і падіння підтримки, і внаслідок неминучої перспективи перетворення на «кульгаву качку» у випадку, якщо б «обнулення» президентських термінів не сталося. Ми говорили вам про це в січні, відразу після того, як Путін оголосив про намір внести поправки в Конституцію, а нещодавно він сам підтвердив, що бажання «обнулити» терміни пов’язано з його невпевненістю на тлі очікуваного транзиту влади.
Так що сам по собі факт проведення такого голосування тут і зараз, на тлі впали до історичного мінімуму рейтингів і завчасно перед 2024 роком, цілком зрозумілий. Інша справа, що вийшло у Путіна відверто погано, і завдань своїх він не вирішив. Відразу після оголошення результатів голосування влади поспішили оголосити їх «вотумом довіри Путіну», але суспільство це так не сприймає: перед голосуванням особистість Путіна була захована за агітацією на користь тих популістських поправок (від пенсій до захисту тварин), і Путін відверто побоявся руба поставити питання про довіру собі, як це, наприклад, зробив у 1988 році на горезвісному чилійському референдумі Аугусто Піночет (тоді бюлетень виглядав неймовірно просто — «Піночет — так чи ні»). З питання продовження путінського правління соцопитування не дають чіткої більшості, і лобовою референдум він міг легко програти.
Боягузтво Путіна і невпевненість у власних силах стали очевидним результатом цього голосування для всіх, хто стежить за політикою, включаючи його власних прихильників і владну номенклатуру. Він побоявся піти через стандартні процедури для голосування, організувавши особливий полегшений порядок де-факто розширеного соцопитування через інструкцію ЦВК, побоявся публічно поставити питання про довіру собі. Повірте колишньому чиновнику, номенклатура дуже чітко читає подібні сигнали, який би результат Путіну не намалювала Памфілова — всі його підлеглі тепер віддають собі звіт, що вождь здригнувся, злякався реальної політичної сутички і влаштував замість неї бутафорський спектакль. Чітко зафіксований страх вождя — дуже поганий сигнал для фортеці його влади і політичних позицій.
Боягузтво Путіна і невпевненість у власних силах стали очевидним результатом голосування навіть для його прихильників
Думаю, Путін і сам це розуміє, тому його тактика — показати, що він тепер може взагалі все що завгодно заради утримання влади, і йому закони не писані. Показове ігнорування виборчого законодавства і безпрецедентний навіть за російськими масштабами примусовий згін людей для голосування — невід’ємні елементи демонстрації сили: захочу — проведу будь-які рішення за своїми правилами, і ніхто з вас нічого зробити не зможе.
Але така тактика має і зворотний ефект: в цей раз примус бюджетників і працівників підприємств до голосування перевершило всі мислимі межі, і на тлі ахової соціально-економічної ситуації і відсутності держдопомоги в кризу різко сколихнуло в людях негативні настрої. Впевнений, що зовні гарний результат голосування дався Путіну дорогою ціною — він отримав мільйони нових супротивників, які раніше були аполітичні або навіть підтримували його, але зараз розсердилися на владу.
Зовні гарний результат голосування дався Путіну дорого — він отримав мільйони нових супротивників
Найголовніше, що вся ця історія абсолютно позбавлене практичного сенсу. Сама по собі Конституція за фактом давно перестала діяти за підсумками конституційного перевороту 2004-2005 років, коли після отримання конституційної більшості в Держдумі «Єдина Росія» швидко прийняла пакет законів про мітинги, вибори, політичні партії і перерозподіл повноважень від регіонів до центру, фактично відмінили дію Основного закону 1993 року. Внесені поправки не створюють якогось нового осмисленого контуру управління — це якийсь дивний вінегрет з сьогочасних ідей, зібраних на коліні (що не дивно, бо як ще кілька місяців тому теми внесення поправок у Конституцію в політичному полі не існувало і ніхто нічого подібного не обговорював). До 2024 року ще багато води витече — економічна ситуація залишається поганий і не обіцяє швидкого відновлення, не кажучи вже про зростання, так що самі можете здогадатися, що буде з рейтингами.
Показовим у цьому плані кейс Вірменії: там екс-президент Серж Саргсян теж в 2015 році вніс зміни в Конституцію, щоб продовжити собі термін правління (правда, там мова йшла про передачу всієї повноти влади від президента до прем’єра). Тоді, незважаючи на протести, йому вдалося протягнути це рішення, і ніяких потрясінь не сталося. Але в 2018 році, коли Саргсян власне спробував змінити себе на новий строк, люди вийшли на вулиці, і в підсумку він втратив владу. Швидше за все, Росію чекає щось схоже. Якщо навіть зараз Путін боїться прямо поставити перед країною питання про довіру собі і продовження своїх владних повноважень, то уявіть, що буде через кілька років? Як він собі це уявляє? Що магічні загони Мішустіна і Білоусова забезпечать нам зростання ВВП на 8% в рік, і його рейтинг знову злетить до небес? Ні, дорогий Володимир Володимирович, чудес не буває.
Багато коментаторів спекулюють на темі «маленької переможної війни» для підняття рейтингу, але будь-яка нова війна для Путіна не буде ні маленькою, ні переможної — після нападу на Україну всі вже готові до можливих російським провокацій, і будь-яка спроба захоплення нових територій для підняття рейтингу обернеться кривавою лазнею, що популярності Путіна також не додасть. Де для нього вихід? Ну звичайно ж, повністю вихолостити з інституту виборів залишилися там можливості для опозиції, перетворити вибори з якою-ніякої процедури в явний «чемпіонат з малювання» — за аналогією з пройшла днями процедурою. Путінські поплічники вже поспішили оголосити про рух у цей бік.
Але і це не сильно чомусь допоможе. В кінці своєї січневої колонки про тільки що анонсованому внесення поправок у Конституцію я наводив аналогію з останніми безальтернативними виборами 1984 року в СРСР — тоді теж все було намальовано як треба, тиша, гладь та краса в туркменському стилі. Це не особливо допомогло КПРС утримати ситуацію — через кілька років СРСР впав.
Так і тут. Путіну дуже складно надалі буде утримувати контроль над країною на тлі економічного кошмару, неадекватних дій влади, які не бажають допомагати своїм громадянам, щохвилини прогресуючої неадекватності державної машини (по самих різних приводів, від точкової забудови і сміттєвої кризи до свавілля силовиків проти підприємців). Число противників влади зростає не по днях, а по годинах — і голосування за поправки додало сюди нові мільйони людей, чого Путін зовсім не хотів. У певний момент це дасть себе знати. Ще раз нагадаю про події у Вірменії: там приводом для змін стало не внесення поправок в Конституцію, а сама по собі спроба вождя перепризначити себе на новий термін. Щось схоже відбувається зараз і в Білорусі, де країна явно не готова до чергового продовження повноважень диктатора Лукашенка. Росія стовідсотково постане перед подібним історичним моментом в осяжному майбутньому.
Коли це станеться, повірте, останнє, що люди будуть згадувати — це те, що влітку 2020 року у нас вносилися якісь поправки в Конституцію. Поправки? Які поправки? Ви серйозно?…
