This post is also available in:
English (Англійська)
Google, Twitter і Facebook заявили про тимчасове припинення передачі даних користувачів владі Гонконгу за їх запитом. Причина – прийнятий Пекіном 1 липня новий закон про національну безпеку Гонконгу, який фактично вводить прямий контроль Китаю над свободолюбивою його територією. Співзасновник і голова британської організації Hong Kong Watch Бенедикт Роджерс вважає, що скоординований відповідь Заходу на дії Китаю сьогодні потрібен не тільки Гонконгу, але і самому Заходу.
Вибір дати – 1 липня – невипадковий. Китай вирішив покласти край автономії Гонконгу в той день, коли виповнилося 23 роки з моменту передачі Великобританією владі Гонконгу Китаю. Обумовлений у 1997 році принцип «одна країна — дві системи» повинен був діяти 50 років – до 2047 року. Але не пройшло і половини цього терміну, як Комуністична партія Китаю кричуще порушила міжнародний договір і взяла Гонконг під свій безпосередній контроль.
Перші 10 років після передачі Гонконгу Китаю принцип «одна країна — дві системи» працював, не викликаючи нарікань. Весь цей час зберігалася незалежність судової влади, дотримувалися основні свободи, верховенство закону і принцип «гонконгці керують Гонконгом». Однак в останні шість років, особливо після «революції парасольок» 2014 року <протести проти намірів Пекіна взяти під контроль виборний процес в місцеві органи влади – The Insider> і в умовах правління Сі Цзіньпіна, яке з самого початку в 2013 році ставало все більш репресивним, Пекін менше і менше церемонився з правами людини в Гонконзі. А це означало загрозу його автономії.
За ці роки життя в Гонконзі дуже змінилася – вона стала небезпечною. Китай йде на будь-які хитрощі: від викрадення продавців книг до позбавлення повноважень і дискваліфікації продемократичних депутатів та кандидатів в депутати Законодавчих зборів Гонконгу, від посадок мирних демонстрантів до все більш жорстких методів, застосовуваних поліцією. У жовтні 2017 року за наказом Пекіна мені було відмовлено у в’їзді в Гонконг. Ще ряд іноземців, зокрема журналіст Financial Times Віктор Маллет і виконавчий директор Human Rights Watch Кен Рот, були вислані з країни.
Але тепер криза вийшла на абсолютно новий рівень. Прийняття Пекіном нового, повного неясностей драконівського закону про національну безпеку Гонконгу зводить нанівець все, що залишилося від демократичних свобод цього міста. Те, що він був нав’язаний Всекитайськими зборами народних представників Комуністичної партії в обхід Законодавчих зборів Гонконгу, – демонстративна насмішка над залишками гонконгської автономії. За повідомленнями преси, навіть голова адміністрації Гонконгу Керрі Лам, ставлениця Пекіна, не бачила текст закону, поки він не був схвалений у столиці Піднебесної.
Закон передбачає суворі покарання за дії, які, як вважається, підпадають під одну з чотирьох категорій: підривна діяльність, сепаратизм, змову з іноземними політичними утвореннями і тероризм – аж до довічного ув’язнення. І проблема в тому, що Пекін набив руку в тлумаченні цих термінів. Китайське керівництво впевнене, що будь-яка форма критики або інакомислення – це підривна діяльність, протести – це терористичні акти, мирне обговорення самовизначення – це вже сепаратизм, а контакти з будь-яким іноземним активістом, журналістом або парламентарієм – це злочинна змова. По суті, це означає, що під загрозою знаходяться свобода виразу думок, свобода зібрань, свобода асоціацій, свобода мирного протесту, свобода ЗМІ, свобода наукової діяльності і релігійна свобода.
У Пекіні протести називають терактами, а контакти з іноземними ЗМІ – злочинною змовою
Закон про безпеку Гонконгу має екстериторіальне застосування, тобто він діє у всьому світі. Тепер гонконгівцям, які живуть за кордоном, думаю, потрібно серйозно задуматися про свою безпеку. Але абсурдність ще й у тому, що, відповідно до статті 38, норми стосуються навіть осіб, які не є гонконгцами і знаходяться за межами Гонконгу. Тому, в теорії, навіть виступаючи в Лондоні я теж можу порушити цей закон. Більш того, це може зробити майже весь британський парламент, Європейський парламент, Конгрес США, президент Дональд Трамп, держсекретар США Майк Помпео, а також прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Великобританії. І навіть російський громадянин, який наважився виступити на підтримку гонконгців. Так що цей закон – не тільки посягання на свободу Гонконгу, але і на волелюбних людей у всьому світі. Тепер ми всі гонконгців.
Але законом про безпеку справа не обмежилася. На початку липня уряд Гонконгу розширило повноваження поліції. Тепер вона може проводити обшук без ордера приватних об’єктів, блокувати активи, обмежувати пересування, перехоплювати повідомлення, змушувати фірми передавати і розшифровувати інформацію і здійснювати цензуру в інтернеті. Іншими словами, тепер в Гонконзі взагалі ніхто не зможе вільно висловлювати свою думку.
В день, коли був прийнятий закон, в Гонконзі пройшли масштабні акції протесту. Поліція затримала декілька сотень чоловік. У наступні дні протести вщухли. Але все ж кілька невеликих акцій відбулися: люди просто тримали в руках чисті аркуші паперу. Але поліції не сподобалося і це: тримаєш білий аркуш – порушуєш закон. Тепер, коли поліції були надані широкі повноваження, продемократическому руху, щоб не зникнути, доведеться змінити свою тактику. Воно буде діяти не настільки очевидно, більш акуратно, креативно, беручи до уваги нові ризики.
Гонконг, на моє переконання, це новий фронт у боротьбі між свободою і автократією. Поки західне співтовариство здає свої позиції, Пекін все активніше наступає. Не може бути жодних сумнівів: якщо вільний світ не зможе відреагувати настільки рішуче, наскільки це можливо, об’єднавши і скоординувавши свої зусилля, китайський режим не зупиниться на Гонконгу. Наступний в черзі Тайвань, і зараз він знаходиться в реальній небезпеці. Так що ж робити?
За словами держсекретаря Майка Помпео, принцип «одна країна — дві системи» очевидно мертвий. Однак визнання цього факту не означає, що західне співтовариство відмовляється від дотримання цього принципу. Це лише тягне за собою визнання того, що від нього відмовився Китай і повинен за цей свій крок заплатити найвищу ціну. Є три підходи, яких тепер повинен дотримуватися Захід, причому одночасно: санкції, дипломатичні зусилля і рятувальні операції.
Потрібні цілеспрямовані індивідуальні санкції проти представників китайського режиму і їх маріонеток в Гонконзі, які несуть відповідальність за порушення прав людини, а також осіб, тісно пов’язаних з режимом. На цьому тижні Великобританія оголосила про введення персональних санкцій проти тих, хто замучив до смерті в російській в’язниці Сергія Магнітського. Раніше подібні санкції були прийняті в США і низці інших країн. Білл Браудер, чиї інтереси представляв Магнітський, все останнє десятиліття вів по всьому світу кампанію, просуваючи ці заходи. Сьогодні прийшов час наслідувати його приклад – створити подобу «списку Магнітського» для Китаю, який сьогодні представляє собою найбільшу загрозу.
Дипломатичні зусилля необхідні не для ведення переговорів», а щоб ситуація в Гонконзі не зникала з поля зору решти світу. Ця робота повинна включати в себе призначення спеціального посланника ООН і спеціального доповідача з прав людини в Гонконзі, підзвітної як генеральному секретарю ООН, так і Раді з прав людини. Більше 50 нинішніх спеціальних доповідачів ООН закликали до створення такого механізму за кілька днів до того, як Пекін видав закон про національну безпеку. Так само вчинили колишній верховний комісар ООН з прав людини Зейд Раад аль-Хусейн і вісім колишніх доповідачів. C подібним закликом до генсека ООН і Раді з прав людини могли б спільно виступити держави, що займають в цьому питанні єдину позицію.
І, нарешті, рятувальні операції. Це не першочергове захід, а засіб на крайній випадок, але, тим не менше, і до цього потрібно підготуватися. Поки в місті залишаються відчайдушні гонконгці, які будуть битися незважаючи на загрозу опинитися у в’язниці, будуть і ті, хто вирішить, що ця ціна занадто висока, а майбутнього в Гонконзі для них немає. Зіткнувшись з серйозною небезпекою, вони вирішать, що треба тікати. Близько трьох мільйонів гонконгців мають статус британських заморських громадян (British National Overseas — BNO), і Великобританія зробила щедру пропозицію захистити їх і відкрити їм шлях до громадянства. Але проблема в тому, що ніхто з народжених після 1997 року таким статусом не володіє. Так що багато молоді активісти, які борються сьогодні в Гонконзі за свої права, піддаються найбільшому ризику – вони зовсім не захищені. А, значить, країнам, готовим допомогти Гонконгу, необхідно створити скоординовану схему рятувальних шлюпок, щоб у разі необхідності надати притулок тим, хто його потребує.
Є й інші кроки, які необхідно зробити. Країни, які уклали з Гонконгом або Китаєм угоди про екстрадицію, повинні анулювати їх, щоб ті, хто знаходиться в небезпеці за кордоном, згідно з положеннями статті 38 закону про безпеку, не піддавалися ризику. Захід також слід заборонити впровадження і використання в своїх системах обладнання Huawei та інших китайських телекомунікаційних компаній. Не варто забувати: вони теж є частиною репресивного апарату китайського режиму. Необхідно диверсифікувати західні ланцюжка поставок. Дуже важливо стежити за тим, що відбувається в університетах, ЗМІ та внутрішньої політики, щоб не допустити підриву китайським режимом політичних свобод, свободи ЗМІ та наукової діяльності. І ще важливо визнати, що Тайвань – це динамічна демократія, відкрите суспільство, яке бореться за свободу і справляється з пандемією зразково, незважаючи на те, що в силу свого політичного статусу <визнаний міжнародним співтовариством лише частково – The Insider> не може розраховувати на підтримку жодної міжнародної організації. Але Тайвань – це один Заходу, а друзів треба підтримувати, зміцнювати з ними відносини, шукати можливості їх визнати і бути готовими їх захищати.
Останні роки загрози, створені режимом Володимира Путіна для ліберальних демократій в Європі і за її межами, викликали серйозні побоювання на Заході – вся увага була прикута до того, що говорить і робить російський президент. Путін все ще залишається небезпечним супротивником. Але західні політики занадто довго закривали очі на ще більшого дракона – Китай. А з ним Путін, що важливо, все частіше вступає в змову. Сьогодні китайський дракон стає все більш агресивним: його вогняне дихання поки що нагнітає атмосферу в Гонконзі. Але, очевидно, що колись вільний і автономний місто – не остання його мета.
Бенедикт Роджерс є співзасновником і головою Hong Kong Watch, співзасновником і заступником голови Комісії з прав людини Консервативної партії Великобританії, а також членом консультативної групи Міжпарламентського альянсу з Китаю (IPAC).