Собор Святої Софії в Стамбулі став мечеттю. Державний рада Туреччини скасував рішення першого президента країни Мустафи Кемаля Ататюрка майже 90-річної давності, у відповідності з яким собор отримував статус музею. Президент Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що будь-які заперечення проти рішення буде розцінювати як порушення суверенітету».
Президенти Туреччини та Росії мислять і діють дуже схоже, але країни знаходяться на різному рівні занурення в авторитаризм. Якщо говорити дуже умовно, Туреччина зараз знаходиться там, де Росія була в 2012 році. «Болотні» протести пригнічені, організатори — на лаві підсудних, в парламенті — впевнене більшість, Володимир Путін переобраний на третій термін, вже не на 4, а на 6 років. Здавалося б все добре, але насправді ситуація була для влади дуже небезпечною.
Так само і в Туреччині. В 2016 році, після подій, які назвуть спробою військового перевороту, тисячі людей опинилися у в’язниці. Серед них були дійсно стріляли в мирних жителів вночі 15 липня, але було й чимало просто опозиційних журналістів, що посміли засумніватися в офіційній версії того, що відбувається. У 2017 році Реджеп Тайіп Ердоган змінив конституцію, розширивши свої повноваження і обнуливши терміни, а в 2018-му достроково переобрався зі скромним результатом у 52%. У парламенті результат був ще гіршим: без дружньої підтримки партії націоналістів партія влади не змогла б сформувати більшість.
І тут з’являється рішення, яке може підкинути рейтинг з невпевнених 50% до майже 80%. У Володимира Путіна «кримський консенсус» цілком вийшов, що дозволило зберегти підтримку в прийнятних значеннях протягом приблизно трьох років. А ось чи вийде аналогічний консенсус у Ердогана, поки неясно. Все ж він грає на більш високому рівні складності.
Рішення Вищого адміністративного суду Туреччини про перетворення собору Святої Софії на мечеть назвуть історичним і сенсаційним. При цьому сенсація — це щось нове і дивовижне, а з цим рішенням все було зрозуміло вже більше місяця. Все інше — спектакль, секрет Полішинеля. Зберігати якусь інтригу влада Туреччини навіть не намагалися.
Нагадаємо, що з 1934 року, без перебільшення, головна будівля Стамбула з 1500-річною історією було музеєм. Під древнім куполом сусідили мозаїки з Богородицею і каліграфічно накреслені сури з Корану. Історичними реліквіями були навіть написи, надряпані на стінах і парапетах відвідувачами з Стародавньої Русі і вікінгами. У 1054 року кардинал папи римського вручив у соборі Константинопольському патріарху грамоту про його відлучення від церкви, що призвело до розпаду християнства на православ’я і католицтво. А в 1453 році Візантія впала, і в місто увійшли турки,які прилаштували до собору чотири мінарети і зробили його символом нової Османської імперії. Так було до приходу до влади Мустафи Кемаля Ататюрка, світського політика, яка створила сучасну Туреччину.
Тим не менш, довгі роки небайдужі люди вимагали переглянути рішення Ататюрка. Вони писали петиції, зверталися в той же самий Державна рада, але кожен раз знаходилося формальна підстава відмовити. Ідея повернення Святої Софії статусу мечеті здавалася маргінальної, приблизно як ідея приєднання Криму до Росії до 2014 року. Але, так само як і у випадку з Кримом, в потрібний момент риторика влади стрімко змінилася: зі «що було — те минуло» і «як ви собі це уявляєте?» до «це наша історична місія» і «хіба могло бути інакше?». Порівняння здається вельми релевантним і з інших причин. В Криму та при Україні була база російського Чорноморського флоту, а у Святій Софії з 1991 року працювала маленька мечеть — в прибудові, де колись відпочивав султан.
Ідея повернення Святої Софії статусу мечеті здавалася маргінальної, приблизно як ідея приєднання Криму до Росії до 2014 року
Все почалося з традиційного святкування дня взяття Стамбула — 29 травня, коли в цій маленькій мечеті читають суру в честь перемоги турецької зброї. Дата некругла — 567 років, але саме після неї президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган доручив своїм соратникам не поспішаючи опрацювати питання про те, щоб зробити мечеттю все величезну будівлю, а не тільки маленьку прибудову.
Спочатку навіть турецькі експерти вважали, що це лише риторичне випад: заяву було зроблено на тлі серйозного загострення відносин з сусідньою Грецією. Причин тому безліч, але одна з головних — протистояння навколо видобутку газу біля берегів Кіпру і статус крихітних островів в Егейському морі. Греція щорічно надсилає туркам ноту про те, що читання Корану на території давнього візантійського собору ображає почуття християн, і Анкара цілком могла позлити опонентів таким нехитрим чином. Але все виявилося набагато серйозніше.
Коли рівно через три дні після слів Ердогана небайдужий громадянин на ім’я Ісмаїл Кандемир, голова Фонду історичної спадщини і навколишнього середовища подав позов, що стосується статусу Святої Софії, його вперше за 86 років погодилися розглянути по суті. А напередодні вердикту, тобто у минулий четвер, провладні журналісти з посиланням на джерела видали рішення заздалегідь — його схвалять одноголосно.
При цьому аргумент, який використовував позивач, був відомий вже давно. Справа в тому, що взявши Стамбул в 15 столітті, султан Мехмет II Фатіх (Завойовник) став формальним власником собору. Але як благочестивий мусульманин, він не залишив собі таке багатство, а передав вакуфу. В ісламському праві так називають фонд, куди передають майно з релігійними або благодійними цілями. Цей вакуф володів собором і в 1934 році, коли уряд Ататюрка вирішило відкрити на цьому місці музей. Але так як націоналізації, як в СРСР, у Туреччині не проводилося, рішення незаконно, адже уряд не може розпоряджатися приватною власністю.
Далі асоціації з Кримом сипляться як з рогу достатку. Прямо як Вищий адміністративний суд Туреччини, Генпрокуратура Росії стверджувала: його статус спочатку був змінений Хрущовим незаконно. А отже, вчинити так, як вчинили, було не просто можна — необхідно.
Рівно як і на Путіна після Криму, на Ердогана зараз сиплеться міжнародна критика. Звичайно, масштаб зовсім інший: одна справа — частина сусідньої держави з населенням 2 мільйони людина, інша справа — будинок, нехай і представляє колосальну історичну цінність. Туреччину вже розкритикував Держдеп США, Греція (багаторазово, як спадкоємець Візантійської імперії), Росія (все-таки царі мріяли взяти Стамбул і поставити хрест над Святою Софією, хоч і не змогли), але головне — ЮНЕСКО. Справа в тому, що статус пам’ятника міжнародного спадщини накладає на країну зобов’язання повідомляти про будь-які дії, що стосуються об’єкта, а рішення з цього питання може бути винесено на розгляд Комітету всесвітньої спадщини.
Перша служба в мечеті пройде 24 липня. Але зробити це неможливо без вирішення питання з християнськими мозаїками: їх треба буде як мінімум закрити тканиною (османи, які взяли Константинополь в 15 столітті, їх просто заштукатурили). Що скаже ЮНЕСКО на цей рахунок, передбачити складно, але сварка між цією організацією і Анкарою може мати важкі наслідки: Туреччина сповнена пам’яток старовини, які належали до різних цивілізацій.
Зараз на вулицях Стамбула будуть святкові гуляння, а трансляція богослужіння, звичайно, додасть Ердогану очок. Але його цілі йдуть далі. На відміну від російської опозиції, яка примудряється посваритися навіть по самому малозначительному питання, турецька в 2018 році проявила справжню мудрість, разом давши відсіч Ердогану. Для прикладу варто сказати, що найбільша опозиційна фракція (кемалісти) вивела зі свого складу 15 людей, щоб ті увійшли у нещодавно створену націоналістичну “Хорошу партію”. Так молодий опозиційній силі вдалося створити свою фракцію, а це гарантія попадання в бюлетень. В іншому випадку “Хороша партія” просто не брала б участі у виборах, і її електорат, порядку 10%, міг дістатися Ердогану. Волі вистачило навіть на те, щоб об’єднатися з релігійними консерваторами (рейтинг усього близько 3%), які, тим не менш, проти влади. Уявити, щоб в Росії ліберали об’єдналися з якоюсь подібною силою (наприклад, умовної партією Наталії Поклонської або Ігоря Стрєлкова) вкрай складно. Таких “союзників” було б достатньо запитати “чий Крим?” — і вони тут же накинулися одне на одного.
Погіршується економічне становище, сварки з сусідами, втручання в Сирію, а тепер ще й Лівію, велика кількість арабських біженців на вулицях може змусити Ердогана незабаром знову провести дострокові вибори — це поширений спосіб зміцнити легітимність, коли вона просідає. Якщо в 2018 році йому протистояли чотири опозиційні сили, тепер їх буде на дві більше: партії, цілком здатні пройти в парламент створили колишні соратники Ердогана: екс-прем’єр Ахмет Давутоглу і колишній віце-прем’єр Алі Бабаджан. Крім того, помітно зміцнили свої позиції кемалісти: тепер вони очолюють цілий ряд найбільших міст, включаючи і сам Стамбул.
Мустафа Кемаль Ататюрк — той, хто боровся з спадщиною Османської імперії, і його прихильники, як і раніше виступають за світськість і прогрес. А Ахмет Давутоглу — автор концепції “неоосманізму”, що закликає повернути країні колишню велич. Здавалося б, такі різні опозиціонери повинні негайно посваритися, якщо їх запитати “Що має бути Свята Софія?”. Але у кемалиста, мера Стамбула і Ахмета Давутоглу як-то вистачило розсудливості виступити з єдиною позицією. Вона полягає в тому, що пам’ятник світового значення з 1500-річною історією не варто використовувати в сьогочасних політичних розборках, тим більше що наслідки можуть бути дуже важкими.
Таким чином, Ердоган знову начебто виграв, але тактично і без гарантій впевненої перемоги на гіпотетичних дострокових виборах. Звичайно, якщо опозиція збереже колишню розсудливість і стратегічне мислення.
Кирило Кривошеєв, кореспондент відділу зовнішньої політики, «Коммерсантъ»