Пенсійні страждання, які перейшли у відкриту форму в червні, коли Дмитро Медведєв оголосив про підвищення пенсійного віку, з самого свого початку зумовлювалися політичною боротьбою.
Почнемо з того, що Пенсійний фонд Росії з’явився на світ у грудні 1990 року постановою Верховної Ради РРФСР, який у той час очолювався Борисом Єльциним. До того моменту вже чотири місяці функціонував Пенсійного фонду СРСР. Зрозуміло, що така дія російського керівництва було очевидним наслідком його протистояння з союзним центром.
Наступна точка – жовтень 1993 року. Як тільки був розігнаний бунтівний Верховна Рада, Пенсійний фонд перейшов у відання уряду. І тут же почалися спроби його ліквідації. Фінансово-економічному блоку не подобалася самостійність цієї структури, яка, нехай і формально, але управлялася на тристоронній основі: держава-профспілки-роботодавці. Та й грошики ох як були потрібні перебуває у постійному дефіциті федерального бюджету. Тоді винайшли спеціальний термін – «бюджет розширеного уряду», який мав на увазі сукупність грошей центру, регіонів, муніципалітетів і позабюджетних фондів, з яких Пенсійний був найбільший.
Потім, хочу нагадати, були неодноразові спроби замінити страхові внески «єдиним соціальним податком» (ЄСП), що і вдалося зробити, щоправда на короткий час: надто незграбним було це рішення. Адже обов’язковий страховий внесок – це відкладена зарплата людини, яка повинна (в теорії) йому повернутися при настанні страхового випадку – в даному випадку це досягнення пенсійного віку. Між справою, ліквідували невеликий, але важливий позабюджетний соціальний фонд зайнятості. З тієї пори у нас допомоги по безробіттю не є виплатою при настанні страхового випадку втрати роботи, а виплачуються з федерального бюджету як виплата, розмір якого щорічно встановлює уряд, виходячи зі своїх нікому не відомих міркувань.
Але все-таки формально зажувати Пенсійний фонд уряду не вдалося. Адже тоді наша пенсійна система остаточно повернулася б в радянський стан, коли уряд платив людям похилого віку стільки, скільки хотів. Ми пам’ятаємо знамениті 120 рублів на місяць (з надбавкою за понаднормовий трудовий стаж – 132 рубля), вище яких отримували хіба що «персональні» пенсіонери, тобто тодішня номенклатура. І все ж за останні роки було багато зроблено, щоб позбавити Пенсійний фонд хоч якоїсь самостійності і зробити придатком до федерального бюджету.
Чи пам’ятає хтось, що в 2002 році, коли починалася тодішня пенсійна реформа, Пенсійний фонд не просто самофинансировался, але і накопичив резерви – мало не 200 мільярдів рублів? Однак потім уряд разом знизила пенсійний внесок на 8 процентних пунктів, сподіваючись, мабуть, на те, що бізнес дружно вийде з тіні і швидко компенсує доходи. Але не вийшло. Зате з’явилася дірка в бюджеті Пенсійного фонду, яка затикається грошима федерального бюджету. Природно, що Мінфін стояв і стоїть в перших рядах ентузіастів поекономити на пенсійні витрати.
А потім ввели верхнє обмеження заробітку, з якого беруться пенсійні внески (на цей рік він встановлений у розмірі трохи більше 1 мільйона рублів на рік). Цілком зрозуміло, що база для страхових внесків тут же зменшилася, а зобов’язання щодо виплат нинішнім пенсіонерам залишилися все тими ж. Дірка у Пенсійному фонді ще більше зросла.
До речі, в свій час фінансування так званої «базової» частини пенсії (дорівнює мінімуму) закріпили за федеральним бюджетом. Але потім, в результаті чергових переробок, цю частину пенсії (тепер це називається «фіксована виплата») акуратно навісили на Пенсійний фонд.
Результат усіх цих ігор навколо Пенсійного фонду – наростаючий і досяг вже трильйонних розмірів його дефіцит, який став просто червоною ганчіркою для Мінфіну. Але якщо до 2014 року були боязкі надії на швидкий економічний ріст, який збільшує зарплати, а значить і випереджаюче порівняно з зобов’язаннями приплив пенсійних платежів, то ось уже кілька років народне господарство в кризі. Причому, судячи з заяв, наприклад, Ельвіри Набіулліної, і прогнозами Мінекономіки, в найближчі роки нічого не зміниться. А це означає, що Пенсійний фонд буде витягати з федерального бюджету ще більше грошей.
Результат усіх цих ігор навколо Пенсійного фонду – наростаючий і досяг вже трильйонних розмірів його дефіцит
До 2014 року вирішили спробувати заткнути пенсійну дірку фактичною ліквідацією (т. зв. «заморожуванням») обов’язкового накопичувального елемента. 6% від заробітної плати людей 1967 року народження і молодше, які раніше йшли на їх персональні рахунки, перенаправили на поточні виплати пенсіонерам. Тобто, кажучи по-простому, резерви знайшли за рахунок погіршення пенсійного майбутнього тих, хто піде на заслужений відпочинок через 15-20 і більше років. Зрозуміло, що автори цього рішення так далеко не заглядають (згадується відома прислів’я про віслюка й падишаха). Але дуже швидко виявилося, що цей «маневр» ситуацію принципово не змінює.
І ось тут на перший план вийшло пропозиція підвищити пенсійний вік. Логіка зрозуміла: зменшуємо чисельність пенсіонерів, а значить і економимо гроші все того ж федерального бюджету, які чекають не дочекаються, коли їх відправлять на оборонні цілі, зміцнення безпеки і на чергові мегастройки, які не мають ніякого економічного сенсу без радикальної зміни інститутів, що визначають життя країни. Якщо ці зміни не зробити, то ці гроші будуть, по-перше, в значній частині розкрадені, а, по-друге, омертвлені в непотрібних і нічого не дають країні об’єктах, як це ми вже переживали в брежнєвське час, наприклад, з БАМом або жахливим за розмірами військово-промисловим комплексом.
Але чому саме зараз, у червні 2018 року рішення про підвищення пенсійного віку перетворилося в проект закону, запропонований Думі урядом?
Збіглося кілька чинників:
Повинен сказати, що це зараз всі опитування дружно дають мало не 90-відсоткову негативну реакцію на підвищення пенсійного віку. Але ж ще недавно були й інші дослідження, в яких стверджувалося, що велика частина росіян, особливо молодих і середнього віку, підтримають цю «реформу».
Тому, впевнений, уряд разом з Володимиром Путіним розраховувало на безболісний бліцкриг. Тим більше, що відразу ж була обіцяна надпланова індексація пенсій (що стала вже знаменитою 1000 рублів, на яку середня пенсія буде збільшуватися щорічно аж до 2024 року). До речі, ця примочка повністю суперечить первісній ідеї про зниження пенсійного навантаження на федеральний бюджет, так як вся гіпотетична економія від підвищення пенсійного віку піде на забезпечення цієї 1000 рублів. Цей маневр, мабуть, був запропонований в останній момент, коли в чиюсь начальницьку голову все-таки закрався сумнів в безболісності майбутньої хірургічної операції.
Тому, ще не розпочавшись, нинішня пенсійна «реформа» стала за своїм типажем нагадувати монетизацію пільг, коли спочатку виділена на неї сума витрат федерального бюджету була терміново збільшена в декілька разів, проведена позапланова індексація пенсій і т. д.
Давно виношувана фінансово-економічним блоком уряду акція щодо підвищення пенсійного віку тим самим спочатку втратила свій фіскальний сенс, що і було справжньою її метою. Але механізм прийняття рішень в нашій країні настільки заточений персонально під Володимира Путіна, що, отримавши його згоду на початок реформи, уряд, мабуть, посоромився доповісти начальнику про швидко змінених обставинах. І все понеслося…
Тут же на перший план вийшли опитування з масовим і різко негативним ставленням до підвищення пенсійного віку, впали рейтинги і уряду, і навіть самого Путіна, люди навіть вийшли на нечисленні, але часті вуличні акції.
У самий гострий момент, напередодні, до речі, виборів 9 вересня, зникає з публічного поля Дмитро Медведєв. Антон Силуанов і Тетяна Голікова намагаються мінімізувати свої виходи на публіку, не з’явившись, наприклад, на широко розрекламовані слухання в Думі 21 серпня. Ось і довелося Володимиру Володимировичу виступити у невластивій для себе манері людини, ложащегося грудьми на амбразуру. Думаю, що зробив він це, м’яко кажучи, без великого задоволення і ми ще побачимо політичні наслідки цього вимушеного виходу до народу.
А що буде з пенсійною «реформою»? Формально шлях ясний: дискусія закінчена, поправки до другого читання зумовлені. А там, як на конвеєрі, законопроект проходить третє читання, Рада Федерації і буде підписаний президентом. Ось тільки від мрії Мінфіну позбутися пенсійного тягаря нічого не залишилося. Більш того, Силуанов і Голікова вже заявили про додаткові витрати у зв’язку з президентськими поправками.
Так заради чого все це робилося? У сухому залишку: зіпсований настрій десятків мільйонів людей, їх ще більш зміцнені недовіру до держави. І з цим ми збираємося прориватися в XXI століття, як нам запропонував Володимир Путін у своєму посланні 1 березня 2018 року?