Спільне розслідування Bellingcat і The Insider дозволило встановити останнього з двох головних розшукуваних підозрюваних у справі про збитий над Україною пасажирському «Боїнгу» MH17. Ним виявився діючий генерал ГРУ Олег Володимирович Іванніков, також відомий як колишній міністр оборони Південної Осетії Андрій Лаптєв. Він керував діями російських військ на території України під позивним «Оріон» і серед іншого командував «ПВК Вагнера».
For English version see website Bellingcat
14 липня 2014 року між Олегом Бугровым, на той момент «заступник міністра оборони ЛНР», і якимсь «Андрієм Івановичем» з позивним «Оріон» відбулася телефонна розмова. Бугров доповідає про те, що українські літаки обстрілюють позиції «сепаратистів». «Оріон» заспокоює його: «Це вони мстять за літаки, але вже пару днів залишилося, у нас вже є „Бук“, на х*й, будемо збивати».
І дійсно, через кілька днів, — а точніше, вранці 17 липня, — машина зенітно-ракетного комплексу «Бук» під номером 332, що належить 53-ї зенітно-ракетної бригади (базується в Курську), перетнула український кордон і опинився на території «сепаратистів». О 16:20 пострілом з цього «Бука» з поля, розташованого на південь від населеного пункту Сніжне (на той момент — територія, підконтрольна «сепаратистам») був збитий пасажирський «Боїнг» MH17. Загинули 298 осіб. «Сепаратисти» радо відзвітували про збитий військово-транспортному українському літаку Ан, зрозумівши свою помилку лише через кілька годин. В цей же день цей «Бук» з номером 332, але вже без однієї ракети, був помічений повертаються до російського кордону.
24 травня Міжнародна слідча група (Joint Investigation Team — JIT), офіційно займається справою про збитий «Боїнгу», підтвердила причетність 53-ї бригади до інциденту з «Боїнгом», але ключові організатори поставки ракетної установки «Бук» в Україну ще не встановлені слідством. У 2016 році JIT звернулася із закликом встановити особи двох ключових підозрюваних з позивними «Оріон» і «Дельфін». У минулому розслідуванні The Insider і Bellingcat ідентифікували «Дельфіна», яким виявився російський генерал Микола Ткачов. Залишалося з’ясувати, ким же є «Оріон».
З опублікованих документів JIT випливає, що «Оріон» керував військовими діями, перебуваючи на лінії фронту, в той час як генерал Ткачов («Дельфін») знаходився поза зоною бойових дій (ймовірно, в Росії). Також обидва головних героя обговорюють таємну перекидання озброєнь, в тому числі з допомогою трала (як випливає з фото – та відеодокументів, «Бук», з якого збили «Боїнг», був перевезений в Україну на трале).
В розмові з The Insider Ігор Гиркин (Стрільців), в момент інциденту з «Боїнгом» обіймав посаду міністра оборони ДНР», пояснив, що бачив «Оріона» в штабі в Краснодоні, і що той був високопоставленим російським офіцером. The Insider і Bellingcat протягом декількох місяців встановлювали особу таємничого полковника і, можливо, ці зусилля не увінчалися б успіхом, якби не його незвичайний жіночий голос і не любов до покупок товарів в інтернеті.
Ідентифікація «Оріона»
СБУ стверджувала, що «Андрій Іванович» з позивним «Оріон» є співробітником ГРУ, але ніяк не обґрунтовувала це припущення. У викладених прослуховування СБУ є телефон «Оріона», — +380634119133 — і цей номер дійсно можна знайти у відкритих базах: наприклад, у додатку TrueCaller (яке, по суті, є об’єднаним телефонним довідником всіх користувачів цього популярного додатка). У TrueCaller цей номер позначений як Oreon (таке ж написання — через «E» — використовувала і СБУ).
Більш того, в аналогічному сервісі з базою телефонів Get Contact The Insider і Bellingcat вдалося виявити якийсь російський номер, позначений як «Андрій Іванович Іванніков, ГРУ» причому підписаний він був «від Хаскі» («Хаскі» — назва одна з військових підрозділів у ДНР).
Якщо вбити цей номер в Google або «Яндекс», можна виявити замовлення в онлайн-магазині на ім’я Олега і на адресу «вулиця Поліни Осипенко 76». Насправді офіційна нумерація будівель на цій вулиці закінчується на будинку 22, але якщо пройти трохи далі, то там і справді можна побачити будинок з таким номером — це будівля штаб-квартири ГРУ, Хорошевське шосе 76.
Якщо вбити цей телефон Google, першій же посиланням спливає і адресу Іваннікова. Виходячи з цього імені і адреси Bellingcat і The Insider знайшли і сина Іваннікова, який зараз живе і працює у Швейцарії. А вже через сина — знову ж таки, через базу, що знаходиться у відкритому доступі — вдалося знайти і домашній телефон.
Тепер залишалося лише підтвердити, що Олег Іванніков — це дійсно «Оріон», і для цього The Insider і Bellingcat зв’язалися з ним по домашньому номером. На дзвінок відповів добре знайомий жіночий голос.
(зразок для порівняння)
Bellingcat також вдалося встановити, що в російських офіційних базах даних справді значиться чоловік на ім’я Олег Володимирович Іванніков, народився 2 квітня 1967 року, проживає у Москві і працевлаштований в Міністерстві оборони. Вдалося також знайти його фотографії:
Шлях «Оріона». Від Південної Осетії до України
Олег Іванніков народився в 1967 році в НДР у місті Карл-Маркс-Штадт в родині радянського військового. У 80-х він проходив навчання у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі. У 1988 році переїхав до Москви, де завершив освіту в МАІ на шостому факультеті (ракетно-балістичний). Після чого він повернувся в Ростов – на-Дону, де потім жив щонайменше до 2003 року.
Кавказ
У 2004 році він відправився в Південну Осетію під ім’ям Андрій Іванович Лаптєв: спочатку як голова Ради безпеки, а пізніше, з 2006 по 2008 рр., — вже ні багато ні мало як міністр оборони Південної Осетії. В одній з публікацій Лаптєва-Іваннікова описують як людини, щільно пов’язаного з резидентурою ГРУ в Тбілісі, яка зазнала обшуку в 2006 році, що призвело до арешту чотирьох російських офіцерів ГРУ.
1 березня 2008 року агентство РЕС повідомило, що генерал-майор Лаптєв був підвищений до генерал-лейтенанта (пізніше про це пише Коммерсантъ). Це цілком правдоподібно: з перехоплених розмов 2014 року ми знаємо, що генерал-полковник Ткачов розмовляв з Иванниковым як з підлеглим (Ткачов звертався командним тоном і на «ти», Іванніков відповідав на «ви»).
В одному зі своїх нечисленних інтерв’ю в 2012 році, в якому Лаптєв підтримав політика Давида Санакоєва на виборах «президента» Південної Осетії, Лаптєв стверджує, що йому 45 років. У свою чергу Давид Санакоєв підтвердив The Insider, що Лаптєв володіє надзвичайно високим, майже жіночим голосом. Все це слугує зайвим підтвердженням того, що Лаптєв і Іванніков — один і той же чоловік. Крім того, джерело Bellingcat з числа учасників миротворчої операції в Південній Осетії періоду 2006-2008 рр. визнав у фотографії Іваннікова людини, якого він знав як міністра оборони Південної Осетії Андрія Лаптєва.
Цікаво, що навіть обіймаючи посаду міністра, Лаптєв-Іванніков успішно уникав ситуацій, коли його особу або голос могли з’явитися в пресі. Приміром, навіть коли у 2010 році «президент» Південної Осетії нагороджував Лаптєва медаллю, на фото потрапили всі учасники церемонії, крім самого Лаптєва. Причина такої скритності зрозуміла: численні знайомі Іваннікова — товариші, однокурсники і т. д. — негайно дізналися б, хто ховається під псевдонімом Андрій Лаптєв.
У російській пресі повідомлялося, що Лаптєв після відходу з поста міністра оборони Південної Осетії переїхав до Москви і живе під іншим прізвищем. Дійсно, судячи за наявними даними, в 2008 році Іванніков і його сім’я перебралася до Москви, де він незабаром написав дисертацію на тему «Комплексний характер інформаційної війни на Кавказі: соціально-філософські аспекти», яку захистив у Південному федеральному університеті Ростова-на-Дону. У дисертації, що є в розпорядженні The Insider і Bellingcat, Іванніков активно цитує ультраконсервативного конспиролога Олександра Дугіна і закликає протистояти «інформаційного та культурного проникненню Заходу» на Кавказі за допомогою спеціальних груп, що складаються з високопоставлених чиновників і представників спецслужб (СВР, ГРУ, ФСБ і т. д.)».
Повністю займатися вирішенням питань у Південній Осетії Іванніков не припинив і після від’їзду. Bellingcat отримав дані, що свідчать про те, що в 2013 році Іванніков перетинав кордон Південної Осетії під своїм справжнім прізвищем, причому на автомобілі, зареєстрованому на ФСБ.
З 2012 року Іванніков згадується вже як голова центру «Росія-Кавказ», що входить до складу Центру євразійських досліджень при маловідомої організації з загадковою назвою «Міжнародний інститут новітніх держав», де за рік він опублікував понад 20 статей: деякі з них стосувалися Південній Осетії (профайл Іваннікова нещодавно був видалений з сайту, але зберігся в архіві). Згідно Руслану Магаеву, правозахиснику з Владикавказа, після зміщення з посади міністра оборони Лаптєв став знімати в Цхінвалі приміщення, яке назвав «Центр євразійських досліджень» і директором цього центру призначив Заслана Плієва, який раніше працював в РІСІ (науковому інституті, пов’язаному з ГРУ).
Україна і група Вагнера
За спогадами Ігоря Гиркина (Стрєлкова), штаб з російськими полковниками і генералами в українському прикордонному місті Краснодоні існував з середини липня, і саме там він бачив «Оріона». Інші джерела стверджують, що Лаптєв-Іванніков базувався в Луганську в приміщенні обласного військкомату, де розташовувався штаб Теслярської (на той момент «міністра оборони» ЛНР). Судячи з усього, Олег Іванніков керував діями з обох пунктів, при цьому Краснодон був базою для російського командування, а в Луганську Іванніков керував діями «сепаратистів».
У підпорядкуванні у Іваннікова була і скандально відома «група Вагнера» (приватна військова компанія, очолювана Дмитром Уткіним і ведуча активні бойові дії в Україні, Сирії та Центральноафриканській республіці). Про це розповів в тому числі і колишній учасник «ПВК Вагнера»:
«В Луганську, там був такий Андрій Іванович, якому підпорядковувався Діма, якому підпорядковувалися ми, якому підпорядковувався пан Плотницький. І я знаю, хто такий Андрій Іванович. І я знаю, що він пов’язаний з цими структурами. Які припущення, які міркування, якщо я знаю, де і ким він працює…»
Джерело The Insider і Bellingcat, знайоме з ситуацією, підтвердив, що Іванніков безпосередньо віддавав розпорядження Вагнеру (Уткіну). Варто нагадати, що, незважаючи на те, що офіційно «група Вагнера» не пов’язана з російськими властями, в Сирії члени цієї групи використовують військову базу Міноборони, а в 2016 році вони фотографувалися з Володимиром Путіним на прийомі в Кремлі на честь Дня героїв Вітчизни (прес-секретар Путіна підтвердив, що Уткін був запрошений на прийом як кавалер ордена мужності).
Перехоплені телефонні розмови вказують на те, що Іванніков керував оперативними військовими діями на місцях, при цьому сам він отримував вказівки від генерала Ткачова, знаходився, як правило, на території Росії. Деякі джерела з числа «сепаратистів» стверджують, що саме Іванніков пролобіював призначення Теслярської головою ЛНР.
Судячи за даними з різних джерел, Іванніков повернувся в Росію в 2015 році. Перед публікацією розслідування The Insider спробував ще раз зв’язатися з Иванниковым, щоб отримати офіційний коментар. Однак вдома його не виявилося. Його дружина повідомила, що він знаходиться не в Москві, що зв’язку з ним немає навіть у неї і що в найближчі півтора місяця він буде недоступний. В якій відрядженні Іванніков зараз, залишається тільки здогадуватися.
Відповідальність
Нагадаємо, відповідно до частини другої статті 353 КК РФ, ведення агресивної війни карається позбавленням волі на строк до 20 років. Під агресією при цьому розуміється застосування збройної сили держави проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави. У зв’язку з цим незалежно від того, яку роль генерали Іванніков і Ткачов зіграли саме в інциденті з «Боїнгом», їх діяння є серйозним кримінальним злочином. Відповідальність може загрожувати і Володимиру Путіну, як верховному головнокомандувачу: згідно частини першої статті 353 КК РФ, планування, підготовка або розв’язування агресивної війни караються позбавленням волі на строк від семи до 15 років.
Відповідальність поширюється і на інших російських офіцерів, безпосередньо задіяних у цьому конфлікті. Докладніше про деяких з них читайте у матеріалі «все місто горить на х*й!» Які російські генерали і полковники обстрілювали мирних жителів Маріуполя.