У неділю правляча партія президента Олександра Вучича отримала абсолютну більшість на парламентських виборах, прокремлівські сили не отримали жодного мандата. Тим самим Вучич зміцнив свої позиції напередодні важливих переговорів, які визначать позицію Сербії з Косово. Врегулювання косовського питання позбавить Кремль залишків впливу в Сербії. І хоча Белград на словах продовжує залишатися лояльним Росії, де-факто країна вже вийшла з кремлівської орбіти.
На недільних парламентських виборах в Сербії з великим відривом, як і очікувалося, перемогла Сербська прогресивна партія президента Олександра Вучича. Її результат – 61% або 189 мандатів з 250. На другому місці коаліційний партнер правлячої партії – Соціалістична партія на чолі з Івіцею Дачичем (10% або 32 місця). Решта мандати дісталися блоку ВРЯТУВАВ глави муніципалітету Нові-Београд Олександра Шапича і нацменшин, які отримують місця незалежно від здатності подолати 3-відсотковий бар’єр.
Частина опозиції (на яку, за різними оцінками, припадає 6-7% голосів виборців) на чолі з колишнім мером Белграда і екс-лідером Демократичної партії Драганом Джиласом бойкотувала вибори. Джилас — один із засновників опозиційного «Альянсу за Сербію» і організатор масових протестів 2018-2020 — послався на відсутність умов для чесного голосування і загрозу здоров’ю громадян з-за епідемії. Серед учасників бойкоту і проросійський рух «Двері» Бошко Обрадовіча, який виступає проти європейської інтеграції та співпраці з НАТО, а також, на відміну від сербського уряду, визнає Крим частиною Росії.
За висловом прихильників президента, Вучич остаточно відправив на пенсію багатьох політиків, а противники звинувачують його в тому, що він повністю знищив політичну структуру країни. Головне питання в тому, як сербський лідер розпорядиться своїм успіхом на тлі звинувачень у нелегітимності та посиленого тиску західних країн, які вимагають прогресу на переговорах з Косово. Попереду – можливі перестановки в сербському уряді і активізація на зовнішньополітичному напрямку. У середу Вучич приїде в Москву в якості одного з декількох іноземних гостей Володимира Путіна, запрошених на парад. Тут йому спробують дати настанови перед візитом до Вашингтона, де 27 червня після тривалої паузи перезапускається діалог про остаточне врегулювання відносин Белграда з Пріштіною.
Сербські вибори завжди дають привід посперечатися про стійкість «особливих відносин» із Москвою і спробах впливу Росії на місцеву політичну сцену і курс країни. За три дні до голосування в Белграді побував Сергій Лавров, який перервав міжнародний карантин, щоб закликати сербів «не поспішати» з прийняттям остаточних рішень по Косову. Судячи з акцентами Москви (діалог слід вести без штучних термінів, а будь-яке рішення має схвалити Рада безпеки ООН, де росія має право вето) в Кремлі нервують, побоюючись, що адміністрація Дональда Трампа запропонує російському «стратегічного» партнеру операцію, від якої Вучич не зможе відмовитися.
В Кремлі побоюються, що Трамп запропонує Сербії операцію, від якої Вучич не зможе відмовитися
Косівське врегулювання не з простих: дипломатичний процес з паузою на бомбардування НАТО налічує вже більше 20 років. І хоча багатьом спостерігачам зрозуміло, що підсумком «косовської битви» Белграда стане відмова від блокування косовської незалежності, відбудеться це не відразу і лише в тісній ув’язці з євроінтеграцією, на яку впливають численні фактори.
У будь-якому випадку прагнення Белграда закрити косовське питання, позначене Вучичем ще два роки тому, – неприємний сигнал для Москви. Блокування косівської державності – одна з головних російських послуг Белграду, яка поступово втрачає цінність. У той же час Москві все важче наповнювати змістом «стратегічне партнерство», особливо після 2014 року. «Червоні лінії» вимальовуються досить чітко, коли йдеться про питаннях політики і безпеки. Серед таких чутливих тем – небажання Белграда надати дипломатичний статус співробітникам Російсько-сербської гуманітарного центру в Ніші. Під прикриттям цього центру працювала б російська агентура (що в цілому характерно для культурних та інших центрів в різних країнах), а це б ускладнило життя не тільки Сербії, але і країн Заходу, з якими Белград свариться не хоче.
Протистояння Кремля з Заходом доставляє Белграду чимало головного болю. Вучичу все важче балансувати, при цьому Сербія потребує фінансової підтримки та інвестиції, а також гарантій безпеки для сербів у Косові. Вирішення цих питань залежить в основному від Вашингтона, НАТО і Євросоюзу.
Путін і Вучич в останні місяці зустрічаються вже втретє. Вони бачилися 8 січня в Стамбулі, на церемонії запуску «Турецького потоку», а до цього, 4 грудня в Сочі. Втім, сочинські переговори виявилися трохи змазані з-за витоку відеозапису вербування сербської посадової особи. Багатьох здивувала швидкість, з якою Белград підтвердив справжність відеоматеріалу, здатного зашкодити російському іміджу в Сербії, та ще напередодні зустрічі з Путіним. Це другий за останні роки випадок неакуратною роботи російських структур в Сербії, який став надбанням гласності і приводом для публічних оцінок з боку Вучича. До цього сербський лідер допоміг чорногорським владі виявити «іноземний слід» у справі про спробу силового захоплення влади в Чорногорії 2016 році, що обернулося заочними вироками для двох співробітників російських спецслужб Володимира Попова (Мойсеєва) та Едуарда Широкова (Шишмакова).
Підготовка до нового візиту в Росію проходить без скандалів, але в тіні московських урочистостей з нагоди 75-річчя Перемоги чекає непроста розмова на косовську тему. Після проголошення косовської незалежності в 2008 році Росія втратила роль посередника на переговорах, але все ще зберігає вплив на хід подій: вона блокує інтеграцію Косова в міжнародні організації і постійно дискредитує місцеву політичну еліту. Остаточне врегулювання в цій частині Балкан не входить в плани Москви, оскільки відкриває шлях (нехай і у віддаленій перспективі) інтеграції Сербії та Косова в Євросоюз і НАТО, що послаблює вплив Кремля в регіоні.
І хоча Вучича деколи називають “надійним партнером російського уряду в підриві європейського впливу в регіоні”, він – цілком самостійний політик, извлекающий дивіденди співпраці з усіма значущими гравцями – Євросоюзом, США, Росією та Китаєм. І вже тим більше його не можна запідозрити в спробах заміни європейської перспективи на євразійську, яка не передбачає рівноцінних можливостей, інвестицій, товарів і технологій (на ЄС припадає дві третини зовнішньоторговельних зв’язків Сербії).
У порівнянні з іншими країнами регіону сербська політика дійсно виглядає більш проросійською, але курс Вучича вже багато в чому узгоджений з Євросоюзом і США. Своїм західним партнерам він не забуває нагадувати, що його політика не є прокремлівської. Так, після підписання угоди з ЄАЕС сербський лідер повідомив, що при вступі в Євросоюз воно втратить чинність. Схожим чином заяви Вучича про «необхідність схвалення Москвою остаточних рішень по Косову» не означають його готовність слідувати вказівкам Кремля, а тим більше відвертатися від західних партнерів, які бомбили (як люблять нагадувати в Москві) Сербію.
Вучич відкрито виявляє симпатію до російським властям і навіть готовий для російської аудиторії підкреслити перевагу Путіна над іншими світовими лідерами. Це приносить йому окуляри, враховуючи високі симпатії у сербському суспільстві до Росії і її лідеру. Він, звичайно, продовжить купувати російський газ, називаючи його кращим, і проводити спільні військові навчання з Москвою, нарікаючи, що у нього немає грошей на С-400, але ніколи не визнає Крим і не припинить зближення з НАТО. Постійний шум з боку прокремлівських структур для нього не перешкода. Використовуючи проросійську риторику, Вучич дуже далекий від гри за правилами «русского мира», які передбачають переорієнтацію на Москву і відмова від євроінтеграції.
Вучич продовжить хвалити Путіна і російський газ, але ніколи не визнає Крим і не припинить зближення з НАТО
Умовні «проросійські сили», представлені в Сербії дрібними партіями і організаціями, залишені за бортом великої політики. На цих виборах не отримали жодного мандата такі партнери російської дипломатії і партії «Єдина Росія», як «Заветники» і радикали Воїслава Шешеля, виступаючі за сумісництвом експертами в російських державних ЗМІ та гостями анексованого Криму.
Провалилася і спроба провести в парламент «Російську партію» Слободана Ніколіча, який вважає, що «Сербія може виконувати роль форпосту Росії на Балканах, на зразок тієї, яку Ізраїль виконує для США на Близькому Сході». «Сербські росіяни» не зуміли переконати центрвиборчком у тому, що є партією національної меншини. А надії на такий сценарій в Москві, схоже, покладалися, судячи з того, що в момент утворення в 2013 році ця партія отримала інформаційну підтримку з боку ЗМІ і російського посольства. Весь цей прокремлівський хор, включаючи, звичайно, «балканських козаків» і «нічних вовків» з їх антиамериканської і православно-патріотичної аргументацій нагоді Кремлю вже найближчим часом, якщо тема Косова повертається до порядку денного.
Існує думка, що закриття косовського питання, іншими словами, визнання (в тому чи іншому вигляді) косовської незалежності поставить хрест на політичній кар’єрі Вучича. Інша думка полягає в тому, що вплив косівського чинника на політичну ситуацію в Сербії перебільшено. Вучич, незважаючи на звинувачення в авторитарних норови і тиску на ЗМІ продовжує користуватися підтримкою ключових західних країн, які вважають, що він здатний поставити крапку в багаторічному конфлікті. А результати виборів такі, що сербський лідер може змінювати закони без підтримки з боку опозиції.
Всі колишні патрони Вучича (обласкані в різний час Москвою) по суті зійшли з політичної сцени, – це і Воїслав Шешель, якого він залишив у 2008 році, і Томіслав Ніколіч, з яким він створював Сербську прогресивну партію. Вучич пройшов свій шлях від міністра інформації в уряді Слободана Мілошевича під час бомбардувань НАТО до «європейця», що вміє бути «на короткій нозі» з Німеччиною, Росією і Китаєм і знаходити взаєморозуміння з США і НАТО. Чи зруйнує Косово політичну кар’єру Вучича – питання спірне. У всякому разі, досі йому вдавалося залучати в союзники найрізноманітніші сили – від проросійської Сербської народної партії Ненада Поповича до прагне в НАТО Вука Драшковича із «Сербського руху оновлення».