Днями Національний союз журналістів України опублікував рейтинг головних ворогів преси. Поряд з фізичною агресією (побиття журналістів залишаються головною проблемою) в список потрапили політизування теми свободи, економічна злидні і дезінформація, створювана маніпулятивною і непрофесійної журналістикою. Навіть після двох революцій і довгоочікуваної демократичної зміни влади найбільші українські ЗМІ залишаються під контролем олігархів, причому в більшості своїй ті ж, що до революцій, деяким з них довелося тікати в Росію.
Головним засобом отримання інформації для українців досі залишається телебачення. Троє з чотирьох повнолітніх українців дізнаються новини в основному завдяки телевізору (74%), кожен четвертий також зараховує до основних джерел інформації онлайн-медіа (27,5%) або соцмережі (23,5%), а кожен десятий дізнається їх в розмові з сім’єю або друзями (10,6%). Це дані торішнього дослідження Київського міжнародного інституту соціології, проведеного на замовлення громадської організації «Детектор медіа». В Росії, для порівняння, цифри по телебаченню такі ж (74%), але соціальні мережі (39%) та інтернет-медіа (38%) становлять більш серйозну конкуренцію.
Разом з тим телебаченню довіряють лише 40,6% (у Росії — 50%), інтернету — лише кожен 7-8 читач (13,9% — новинним сайтам, 12,4% — соцмереж, в Росії ці показники вдвічі вище), а практично кожний п’ятий — і зовсім нікому (18%, як і в Росії). Якщо в Росії низький рівень довіри телебаченню пов’язаний з госпропагандой, то в Україні з тим, що ринок ЗМІ за невеликим винятком повністю поділили між собою олігархи. Саме вони безпосередньо або опосередковано диктують редакціям, кого треба любити, ненавидіти, а про кого просто забути. Називатися незалежними по праву можуть лише поодинокі канали та новинні ресурси.
Кому належить телебачення в Україні?
Абсолютно всі головні телеканали країни (як інформаційні, так і розважальні) і більшість популярних соціально-політичних онлайн-медіа належать всього кільком великим монополістам. В Україні цей бізнес збитковий, але популярний серед олігархів, оскільки телебачення є для власника не економічний, а політичний інтерес: можливість маніпулювати громадською думкою, формуючи симпатії аудиторії. Це інструмент захисту або торгу з чиновниками.
У минулому році дослідники USAID-Internews попросили українців назвати до трьох загальнонаціональних телеканалів, яких ті новини дивляться найчастіше. Беззаперечним лідером рейтингу виявився«1+1» (63%), за ним з великим відривом – «Інтер» (41%), далі — «ICTV» (32%), «Україна» (28%), «СТБ» (26%), «112 Україна» (20%) і «Новий канал» (13%). Інші гравці ринку охоплюють до 5% аудиторії кожен. Сім самих популярних телеканалів належать п’яти олігархічним медіахолдингів.
7 найпопулярніших українських телеканалів належать п’яти олігархам
«1+1» — головний медіаактив мільярдера Ігоря Коломойського, співвласник фінансово-промислової групи «Приват» і колишнього бізнес-партнера президента Володимира Зеленського. Телеканал разом з ще шістьма менш популярними входить в холдинг «1+1 Media», який також володіє новинними сайтами «ТСН» та «УНІАН».
Критики Зеленського на початку політичної кар’єри називали його не інакше як «маріонеткою Коломойського». Саме в ефірі «1+1» Зеленський оголосив, що буде балотуватися, і зробив це як справжній шоумен: оголошення транслювали в новорічну ніч замість традиційного звернення чинного президента. Телеведучий і актор замінив звичну передвиборну кампанію концертами «Кварталу 95» і трансляцією комедійного серіалу «Слуга народу» на тому ж «1+1». Одночасно з розкручуванням Зеленського «плюси» агресивно атакували Петра Порошенка, недоторканну на той момент постать для телеканалів інших великих медіагруп. «1+1» використовував увесь спектр критики: від просування незалежних розслідувань корупції в оборонному секторі до бездоказових сюжетів про причетність Порошенка до вбивств, торгівлі людьми, наркотрафіку і багато чому іншому.
Ігор Коломойський
Після президентських і парламентських виборів в 2019-му відносини між Коломойським і Зеленським охололи: політик віддалився від колишнього бізнес-партнера. Більш того, в лютому 2020-го після зливу в інтернет «плівок Гончарука» (аудіозаписів закритих зустрічей, на яких людина з голосом, схожим на колишнього прем’єра Олексія Гончарука, вкрай зневажливо висловлюється про знаннях Зеленського в області економіки) СБУ прийшла з обшуком у редакцію «плюсів» у справі про незаконне прослуховування глави уряду.
Медіакритик Отар Довженко відзначає, що після виборів телеканал «дуже стримано» піарить Зеленського і навіть критикує деяких політиків його партії «Слуга народу». Але разом з тим на “1+1” “багато дуже брудних маніпуляцій” на користь Коломойського, зокрема, у ток-шоу “Право на владу”, рідше — у новинах і “так званих “розслідуваннях” програм на кшталт “Гроші””.
Тим не менш, концентрації маніпуляцій «1+1», впевнений Довженка, все ж поступається «Інтеру» та «Україні». “Найбільше матеріалів з ознаками “заказухи” на “Інтері”, який фактично являє собою телевізійну прес-службу прокремлівської партії “Опозиційна платформа — За життя” (“ОПЗЖ”), і на телеканалі “Україна”, який піарить свого власника Ріната Ахметова і політиків, з якими той домовився”, — підкреслює експерт.
«Інтер» і ще 8 менш рейтингових інформаційних і розважальних телеканалів об’єднані в медіаконгломерат «Inter Media Group». Його власники — побіжний олігарх Дмитро Фірташ, що очікує в Австрії екстрадиції в США за звинуваченням у корупції (власник 80% акцій), і нардеп-мільйонер Сергій Льовочкін — глава адміністрації президента Віктора Януковича часів Евромайдана, що володіє 20% акцій. (Докладніше про Фірташа читайте в матеріалі «Екстрадиційні цінності. Як Фірташ пов’язаний з мафією і чому його не видають США»). На минулорічних виборах в Раду вони разом з газовим магнатом Юрієм Бойко об’єдналися з Віктором Медведчуком і Вадимом Рабиновичем під прапорами партії «ОПЗЖ». Медведчук відомий в Україні як «кум Путіна» і адвокат поета-дисидента Василя Стуса, навіть не спробував допомогти своєму підзахисному, померлому згодом в радянському таборі. У Рабиновича теж багата біографія: в 1980-х він відсидів за розкрадання держкоштів в особливо великому розмірі, став інформатором КДБ, після розпаду СРСР створив холдинг RC-Group, був співзасновником «Студії 1+1» та медіа-холдингу «Media International Group», а також звинувачувався в незаконному збагаченні і фальсифікації податкових декларацій. Редакційна політика «Інтера» відображає і просуває інтереси лідерів «ОПЗЖ», які називають війну на сході України «цивільної», а Євромайдан — «державним переворотом». Вони ж стверджують, що на Донбасі дискримінують російськомовних.
Рінат Ахметов, багаторічний лідер рейтингу найбагатших українців, володіє компанією «Систем Кепітал Менеджмент», до складу якої входить телевізійний холдинг «Медіа Група Україна». Він об’єднує телеканал «Україна», нещодавно створений інформаційний канал «Україна 24», ще 5 національних розважальних і 3 регіональних каналу. Крім того, Ахметову належить найпопулярніший новинний сайт «Сегодня». Протягом останніх років «Україна» відверто симпатизує главі «Радикальної партії» Олега Ляшка та видному екс-регіоналу Олександру Вілкулу. Напередодні виборів не було практично жодного дня, щоб не з’являлися в ефірі по приводу і без. Також канал піарить колишнього прем’єра Арсенія Яценюка, який вже давно не відіграє важливої ролі в політичному житті країни, що, втім, не заважає «Україні» згадувати про нього при будь-якому мало-мальськи зручному випадку.
“1+1”, “Інтер” і “Україна” — самі “токсичні” на ринку в новинному сегменті, вважає Зоя Красовська, автор моніторингів щоденних новин “Детектора медіа”: “”Україна” в кожному випуску розповідає, як Рінат Ахметов рятує Донбас, “Інтер” — лідер по замовних матеріалів, зокрема, в інтересах “ОПЗЖ”, “1+1” (виправдовуючи слоган однієї зі своїх програм “ТСН вражає”) в новини про політику додає коментарі астрологів, а ще знімає окремі сюжети про пошуках чупакабри».
“У своєму новинному блоці “1+1” серйозні і важливі теми іноді перемішує з наполовину вигаданими історіями, додає криваві подробиці або створює надмірно тривожний фон. “Інтер” украй токсичний, оскільки в сюжетах пропагує патерналістський підхід, критикує владу деструктивно, не пропонуючи ніяких рішень або просуваючи картину світу від Медведчука”, — пояснює Красовська.
Відразу 3 з 7 основних телеканалів — «ICTV», «СТБ» і «Новий канал» — належать Віктору Пінчуку, зятю екс-президента Леоніда Кучми і власнику металургійної корпорації Interpipe. Ці і ще три розважальних каналу входять у найбільшу українську медіакорпорації — StarLightMedia. Також Пінчук володіє новинним сайтом «Факти». Сам магнат, як і його телеканали, дотримується нейтралітету. В новинах ні про кого не говорять погано, сюжети — комплементарні по відношенню до всіх. У передвиборчий період Пінчук давав доступ до ресурсів всіх прохідних кандидатів і політсилам. Ця рівновіддаленість від конкурентів Зеленського і дозволила йому знайти спільну мову з новим президентом.
«112 Україна», самий популярний з українських інформаційних телеканалів, разом з ще двома — «NewsOne» і «ZIK» — складають медіахолдинг «Новини», що замикає п’ятірку найбільших медіагруп країни. Офіційно «Новинами» володіє Тарас Козак, нардеп від партії «ОПЗЖ», що пройшов у Верховну Раду за квотою Віктора Медведчука. Саме політичні інтереси останнього обслуговують телеканали холдингу.
Медведчук увірвався на український ТБ-ринок стрімко. Йому знадобилося менше року, щоб створити рейтинговий медіахолдинг: Козак став власником «NewsOne» у жовтні 2018-го, вже в грудні — каналу «112», а «ZIK» — в червні 2019-го. Купівля останнього викликала гостру негативну реакцію в українському медійному співтоваристві. У той же день про відхід з «ZIK» заявили ряд топ-менеджерів і авторитетних журналістів.
“По дорозі на презентацію книги “Справа Василя Стуса” дізнався, що адвокат Стуса Медведчук купив телеканал, на якому більше шести років виходила програма “Історична правда-ZIK”. Ми зробили близько 500 випусків. Як автор і ведучий програми повідомляю, що передача закривається. Медведчук — це ворог моєї країни, вбивця і минулого, і майбутнього», — відреагував на зміну власника телеканалу Вахтанг Кіпіані, публіцист, історик, лауреат Премії імені Георгія Гонгадзе.
Через два тижні, 1 липня 2019 року, рух «Медіа за усвідомлений вибір» разом з іншими українськими громадськими організаціями, медиаэкспертами і журналістами закликали керівництво країни і органи правопорядку «запобігти використання українських телеканалів для просування прокремлівської пропаганди і повзучої окупації медіапростору». У відкритому зверненні вони відзначили, що Медведчук «маніпуляціями і цензурою послідовно просуває в Україні інтереси країни-агресора» через ЗМІ, які перейшли під його фактичний контроль. На каналах Медведчука розповідають, що Олег Сенцов «готував підпали і вибухи, що війна на сході країни — це «повстання донеччан», а Євромайдан — «державний переворот», що треба «заморозити проблему Криму» і уникати «санкцій, погроз, радикальних позицій» в ставленні російської влади.
На каналах Медведчука розповідають, що війна на сході країни — це «повстання донеччан», а Євромайдан — «державний переворот»
“”112”, “NewsOne” і “ZIK” разом з “Країною” та “Вістями” при непостійній підтримки “Інтера” становлять основу російського медиаприсутствия в Україні. Якщо токсичність прирівнювати до агресивної проросійськості та кількості маніпуляцій, то в медіа Медведчука все це зашкалює», — вважає медіакритик Отар Довженко.
Ще два інформаційних телеканалу тісно пов’язані з екс-президентом Петром Порошенком. Колишній глава держави офіційно володіє «5 каналом». Крім того, в його інтересах працює «Прямий», що належить екс-нардепу від Партії регіонів Володимира Макеєнка.
Якщо до виборів «5 канал» не часто піарив власника, то останнім часом телеканали Порошенко дуже агресивно критикують Зеленського, оспівують подвиги свого власника і просувають інтереси його партії «Європейська солідарність». А в Новорічну ніч 2020-го екс-президент провернув той самий фокус, що й нинішній у 2019-му: «5 канал» і «Прямий» під бій курантів транслювали вітальну промову Порошенко замість звернення Зеленського.
Також по одному інформаційному телеканалу є у мера Львова Андрія Садового (записана на дружину) і власника залізорудної компанії «Ferrexpo» Костянтин Жеваго (належить синові). Катерина Кіт-Садова володіє телерадіокомпанією «Люкс» (власник 80% акцій), в яку, крім іншого, входить новинний сайт «24 канал», новинне інтернет-видання «Zaxid.net» і кілька радіостанцій. До речі, сайт «24 каналу» — один з найбільш відвідуваних у країні. Співвласники іншого інформаційного телеканалу — «Еспрессо TV» — Іван Жеваго (75%) і Лариса Княжицкая, дружина нардепа від партії Порошенка «Європейська солідарність» (25%).
У межах кожного телеканалу є інформаційні продукти з різною концентрацією маніпуляцій, пропаганди та «джинси». “Яскравий приклад – “112”. Новини порівняно адекватні, “чисті”, піар Медведчука чи інших представників “ОПЗЖ” з’являється рідко. Але вони тривають всього 15 хвилин в годину, решту часу займають гостьові студії та інші політичні ток-шоу, які дуже сильно просувають інтереси людей, наближених до Медведчука», — підсумовує Красовська.
Кому належать онлайн-медіа
В умовну десятку найпопулярніших новинних сайтів країни, згідно з рейтингами Bigmir.net, Gemius, SimilarWeb, Інтернет асоціації України, моніторингами Інституту масової інформації (ІМІ), входять згадані раніше олігархічні «Сьогодні» Ахметова, «ТСН» та «УНІАН» Коломойського, «Факти» Пінчука та «24 канал» Садового. Онлайн-ЗМІ великих медіагруп проводять ту ж редакційну політику, що і їх телеканали: базовий набір інструкцій і настанов з маніпуляцій і «джинсі» — однаковий для всіх, але виконання може відрізнятися.
“”Медведчуки”, наприклад, працюють злагоджено. Практично неможливо виявити специфіку кожного з трьох каналів або його сайту — скрізь одні й ті ж герої і маніпуляції. “Інтер” і сайт “Українські новини” Фірташа-Льовочкіна працюють в одному напрямку, але в різних форматах. “Сьогодні” піарить тих же політиків, що та “Україна”, просуваючи інтереси Ахметова, але це не означає, що одні і ті ж “темники” виконуються синхронно. У Коломойського взагалі все розмазано — на сайті “ТСН” досить довго не було “джинси” та піару, або ось до недавнього часу у нього був сайт “theБабель”, який ні до кого не схилявся. Якийсь час Коломойський це терпить, а потім в один прекрасний день вкурвливается і віддає розпорядження вигнати менеджмент або припинити фінансування. Але інші олігархи ніколи б такого не допустили, тому що вони не дають гроші не цілком лояльним людям», — розповідає медіакритик Отар Довженко.
Керівник моніторингового відділу НИМИ Олена Голуб з жалем відзначає, що українське суспільство поки не готове обирати тільки якісні ЗМІ, а за лідерську позицію серед новинних інтернет-ресурсів за кількістю відвідувачів б’ються «Обозреватель» і «Znaj.ua». «Обозреватель» належить Михайлу Бродському, відомому епатажними висловлюваннями політику 2000-х, учаснику Помаранчевої революції і при цьому відомому чиновнику в Кабміні Миколи Азарова часів Януковича.
З результатів моніторингів НИМИ випливає, що «Обозреватель» погано відділяє факти від коментарів (кожна п’ята новину в січні 2020-го), маніпулює емоціями, охоче використовує сумнівні джерела інформації і не гребує «жовтими» заголовками, а свою популярність конвертує в доходи від замовних матеріалів (особливо активно надає послуги всім політичним силам без переваг у період передвиборних кампаній).
Цікава ситуація склалася навколо холдингу «Знай Медіа». У вересні 2019-го Facebook заблокував 149 сторінок з України, серед яких і ключові сайти групи — «Znaj.ua», «Politeka», «Хайзер» і «Акценти». Менеджмент соцмережі назвав їх складовими скоординованої кампанії з дезінформації і пов’язав з української PR-компанією «Pragmatico». До речі, про діяльність ботофермы цієї компанії незалежний проект «Слідство.інфо» зняв документальний фільм-розслідування «Я-бот». У відповідь «Znaj.ua» і «Politeka» назвали Facebook «жертвою маніпуляцій» українських політиків, охочих «заткнути рот відомим медіа», а себе — «жертвою «великої чистки» за надуманим приводом».
За результатами останнього моніторингу НИМИ, на популярному «Znaj.ua» тільки одна новина з семи написана без порушення професійний стандартів, і та — переписаний прес-реліз органів влади. Портал не бачить різниці між фактами і коментарями, любить оціночні і «жовті» заголовки, ставить політичну «джинсу», у кожній третій новини не дотримується балансу думок, у кожної четвертої не вказано (або сумнівний) джерело інформації. “Ми тривалий час фіксували на “Znaj.ua” і “Politeka” надзвичайно велика кількість фейків. Починаючи з того, що до Землі летить астероїд або по небу пролягла лінія, яка поділить землю надвоє, і закінчуючи політичною “чорнухою””, — розповідає виконавчий директор ІМІ Оксана Романюк.
Секрет успіху таких «зливних бачків» експерти бачать в агресивному просування в соцмережах і слабкості аудиторії до захоплюючих історій. Але це аж ніяк не показник довіри. Швидше навпаки: простіше вирішити, що ЗМІ обманює, особливо якщо інформація не відповідає очікуванням або не вкладається в картину світу. Побічно цю теорію підтверджує значний розрив між популярністю різних медіа і рівнем довіри до них (дослідження КМІС та опитування USAID-Internews). Можна припустити, що по-справжньому аудиторія довіряє тим ЗМІ, яким платить. В Україні це перш за все газети і журнали. Онлайн-контент купують поки в прямому сенсі слова одиниці, а телебачення — тільки пакетом у провайдерів.
Чому все так погано і де шукати чесні новини?
Як виходить, що порядок денний в Україні диктують олігархи і пропагандисти, в тому числі селяни-фігуранти кримінальних справ Дмитро Фірташ та Ігор Гужва?
«Це називається ліберальна демократія, свобода слова і страх наслідків від непопулярних заходів», — коротко пояснює ситуацію Довженка. Він зважився на деякі радикальні кроки, дали результат лише через кілька років: заборона ретрансляції російських каналів починаючи з 2014 року і блокування російських соцмереж в 2017-м. Зараз ці телеканали в Україні маргінесах, а «ВКонтакте» і «Однокласники», навіть при тому, що можна обійти заборону з допомогою VPN, втратили значну частину аудиторії, так і просто стали менш актуальні, поступившись Facebook, Instagram, Twitter та іншим.
Але на більше — боротися з українськими медіа, контрольованими з-за кордону, або місцевими адептами політики Кремля — у Порошенка не вистачило наполегливості чи сміливості. Кілька непродуманих спроб вплинути на ситуацію — таких як арешт керівника РІА «Новини-Україна» Кирила Вишинського (пізніше виміняного Росією разом з групою заарештованих співробітників ГРУ) або суд над блогером Русланом Коцабою — принесли стільки негативу і на внутрішньому, і на міжнародному рівні, що команда Порошенка засвоїла урок: собі дорожче.
Нова влада теж не мала успіху у вирішенні проблеми. У орієнтованих на Росію медіа сильна група підтримки в місцевих журналістських організаціях (наприклад, в Національній спілці журналістів України), а також є друзі серед європейських політиків, готових відразу ж підняти шум у міжнародних інституціях — наприклад, в Єврокомісії та Європарламенті.
Президент Зеленський під час прес-марафону в жовтні 2019-го заявив, що «всі власники телеканалів, всіх ЗМІ, інтернет-платформ повинні бути бізнесменами, а не політиками». Він пообіцяв «сісти і сказати: впливати на політику більше не можна», як тільки з’явиться закон про деолігархізації медіа. Додав, що зможе домовитися з олігархами, якщо його «не будуть штовхати з усіх сторін ті, заради кого планується про це домовлятися». Тим самим він натякнув журналістам: залиште мене в спокої. У підсумку ніяких дієвих кроків у цьому напрямку він так і не зробив.
Експерти налаштовані песимістично. Владній верхівці невигідно боротися з олігархічними медіа, адже «завжди попереду вибори», на яких краще не воювати з олігархами та їх ЗМІ. В аудиторії немає розуміння цієї проблеми, а відповідно і запиту на її рішення. Та й медиасообщество поки не виробив єдину позицію, як їм перестати залежати від олігархів. Пропонуються різні ініціативи: обмежити кількість ЗМІ в «одні руки», прийняти закон про прозорого фінансування медіа та зобов’язати онлайн-ЗМІ зареєструватися, щоб стало чітко видно, хто їх власник, а також більше грошей вкладати в суспільне телерадіомовлення та розширити повноваження регулятора.
Альтернативою телеканалам великих медіагруп повинен був стати громадський мовник, створений на базі державної телекомпанії. До його складу увійшли два загальнонаціональні (UA:Перший і UA:Культура) та 24 регіональних телеканалу, а також загальнонаціональні радіостанції. Громадське ТБ працює якісно і в інтересах аудиторії, але керівництво компанії постійно тиснуть політики, приходять з обшуками СБУ, ДБР і Генпрокуратура, крім того, перманентно виникають фінансові проблеми. Ситуація з коронавірусом, швидше за все, призведе до ще більшого скорочення і без того невеликого бюджету. Крім того, суспільне мовлення не в змозі змагатися з телеканалами олігархів, які вкладають в свої дітища зовсім інші кошти. А саме дорогий розважальний контент забезпечує успіх комерційному телебаченню.
Що стосується новинних сайтів, тут у читача вибір ширший. Згідно з дослідженнями НИМИ, і серед популярних інтернет-медіа є ті, які прагнуть дотримуватися професійних стандартів: «Українська правда», «РБК-Україна», «Новий час», «Цензор.ні», «LIGA.net». Претензії медиакритиков до ним пов’язані, як правило, з таблоидными неполітичними новинами, які покликані заманити читача на сайт.
«У якісних ЗМІ зустрічаються замовні матеріали, але їх небагато, в основному економічної спрямованості. Політичної “заказухи” практично немає. Бувають помилки з достовірністю, але в цілому без оціночних суджень, більш або менш ретельне ставлення до джерел, новини актуальні, оперативні, з бекграундом», — підсумовує Олена Голуб.
Також хороші показники за результатами досліджень у менш рейтингових «Укрінформу», «Дзеркала тижня» і «Громадського». За замовчуванням якісними і неупередженими експерти вважають українські редакції «Радіо Свобода» та Бі-Бі-Сі.
І все ж цього недостатньо. В українського читача, а глядача і поготів, вкрай обмежені можливості отримати неупереджену та збалансовану інформацію. Передумов до поліпшення ситуації на медіаринку не було і до пандемії, а зараз прогнози стали ще більш песимістичними. Через наближення економічної кризи крихка стабільність незалежних ЗМІ опинилася під серйозною загрозою. Деякі з них вже закрилися («Інсайдер»), інші — на межі виживання («Новынарня»). Окремі медіа звернулися за допомогою до своєї аудиторії («LIGA.net», «Новий час»), пояснивши, що інакше просто не зможуть вижити. І, схоже, в цих умовах реальні шанси пережити кризу є тільки у олігархічних ЗМІ.
Олена Савчук