22 червня без оголошення війни вантажний склад з німецького Gronau доставив в Росію 600 тонн радіоактивного сміття. З початку 2020 року, за оцінками «Екозахисту», в Росію привезли понад 3000 тонн ядерних відходів. Серед іншого це тисячі тонн збідненого гексафториду урану. «Росатом» наполягає, що це не відходи, а цінне і безпечну сировину, яка в майбутньому може стати основою атомної енергетики, але у експертів викликає великі сумніви: використовувати це «сировина» ще нікому не вдавалося. А от небезпека відходів для навколишнього середовища в екологів якраз сумнівів не викликає.
Незважаючи на пандемію, в Росію продовжують прибувати «уранові хвости» з Німеччини — гексафторид урану, побічний продукт виробництва палива для атомних електростанцій. Суду привозять відходи в порт Усть-Луги, звідти вони вирушають потягом у Новоуральськ. Всього на АТ «Уральський електрохімічний комбінат», незважаючи на протести російських і іноземних еко-активістів, привезуть 12 тисяч тонн «хвостів». Паралельно «Росатом» уклав контракт з французькою L’électricité de France (EDF) про переробку в Росії близько 20 тисяч тонн ще більш токсичної регенерованого урану. Одним з комбінатів, де будуть збагачувати регенерат, стане «СХК» в закритому місті Сіверську поруч з Томському. Збагачена частина речовини поїде назад у Францію, а відходи і збіднений гексафторид урану за контрактом залишаться в Сибіру.
Що таке «хвости»?
Те, що «зелені» називають «урановими хвостами», — це продукти збагачення природного урану. У природі зустрічається два ізотопи: уран-235 і уран-238. В атомній промисловості використовується суміш, де концентрація урану-235 становить не менше 4-4,5%. У будь-якому родовищі концентрація урану-238 приблизно 99,3%, а урану-235 — не більше 0,7%. Тому для створення ядерного палива, а тим більше атомної бомби потрібно збагачувати уран: його нагрівають до стану газу і на величезній швидкості обертають в центрифугах, розділяючи на ізотопи. Побічний продукт — збіднений гексафторид урану. Його в Росії, за оцінками «Грінпіс», накопичилося 1,2 млн тонн на полігонах в Сіверську, Зеленогорске, Новоуральске і Ангарську.
У Німеччині за зберігання таких відходів потрібно платити величезні гроші, каже експерт програми «Безпека радіоактивних відходів» та фізик-ядерник Андрій Ожаровський. Компанії Urenco, яка постачає «хвости» в Росію, поховання 12 тисяч тонн ОГФУ в Німеччині могло б обійтися в $26,4 млн, підрахував німецький дослідник ядерної промисловості Пітер Діль. Це можна порівняти з половиною річного доходу компанії від збагачення урану. Greenpeace називає цифру в $48 млн. Тому Urenсо намагається експортувати збіднений гексафторид в інші країни, причому ніхто, крім Росії, в таких обсягах «хвости» не приймає, затверджує Ожаровський.
«Мені не відомо, щоб хтось ще брав збіднений гексафторид урану в таких кількостях. Підприємства можуть перевозити речовина всередині своєї корпорації між країнами, але щоб десятками тисяч тонн — про таке я не чув. Чому везуть до нас? Тому що знайшли слабку ланку, — пояснює Ожаровський. — Везти в країну, де немає аналогічних відходів, вони не можуть, тому що буде одразу все ясно. Повезуть в яку-небудь Ефіопії — скажуть, що знайшли бідну корумповану країну, валізу грошей дали якомусь прем’єру — і він підписав дозвіл. А в Росії ж є «Росатом», який може напустити диму та вплинути на уряд. І знову інтереси держкорпорації суперечать інтересам суспільства».
У 2000-х екологи проводили міжнародну кампанію проти ввезення «ядерних відходів» в країну, згадує Ожаровський, який сам брав участь у протестах. Скінчилося все тим, що в 2009 році тодішній глава «Росатому» Сергій Кирієнко погодився з «зеленими» і пообіцяв припинити ввезення збідненого гексафториду урану до тих пір, поки держкорпорація не навчиться переводити речовина в безпечну форму.
У «Росатома» є план з порятунку від ОГФУ до 2080 року. У держкомпанії розраховують, що до 2024 року зростання запасів збідненого гексафториду урану в країні вдасться зупинити, а з 2027 року почати зниження обсягів речовини. Зробити це хочуть за рахунок видалення фтору ОГФУ на спеціальній установці, зібраної у Франції і знаходиться в закритому місті Зеленогорске. Частина радіоактивної речовини компанія обіцяє використовувати в будівництві літаків, космічних кораблів, військової техніки, а в майбутньому — як паливо для реакторів на швидких нейтронах, за якими, за словами атомників, майбутнє ядерної енергетики.
«Даремно екологи метушаться»
Держкорпорації вторять доктора наук і співробітники Томського політехнічного університету Леонід Рихванов і Геннадій Хандорин. Рихванов стверджує, що в Росії центрифужну метод збагачення розвинений краще, ніж у Європі, і на «СХК» із завезеного ОГФУ «виб’ють» цінні залишки. Вчений згадує, що збіднений гексафторид урану з Франції привозили на «СХК» і раніше, доводили концентрацію концентрацію урану-235 в речовині до 0,7% і відправляли назад. Більш «бідна» частина ОГФУ при цьому залишалася в Росії, її знову проганяли через центрифуги і збагачували. За висловом Рихванова, це були «наші вершки».
88-річний Хандорин був директором «СХК» 10 років, з 1990 по 2000 рік. Атомник вважає, що при нинішніх технологіях збіднений гексафторид урану з Європи збагатять і зможуть використовувати. А відходи, які з’являться в процесі, в майбутньому стануть паливом.
«Необізнані люди вважають збіднений гексафторид урану відходом. Мовляв привезли з-за кордону відходи і ми взялися їх переробляти, що це за неподобство? Між тим у ОГФУ велику кількість фтору, який можна використовувати, — пояснює Хандорин. — По-друге, зі збідненого гексафториду урану можна отримати уран-238, який живить реактори з швидкими нейтронами. А це майбутнє всієї атомної енергетики, тому що запасів урану-235 мало. Канадці розрахували, що при нинішніх технологіях і темпах споживання його використовують за 30 років. Якщо ж використовувати реактори з швидкими нейтронами, то їх вистачить на тисячоліття, бо урану-238 в сто разів більше. Так що ОГФУ — це продукт зовсім не поганий, це потрібний продукт, який буде використаний цілком з часом. Дарма наші екологи метушаться».
Примарне світле майбутнє
Експерт програми «Безпека радіоактивних відходів» та фізик-ядерник Андрій Ожаровський впевнений, що збіднений гексафторид урану — це все ж відхід, а план по позбавленню від речовини потрібен «Росатому» лише потім, щоб ввезти ОГФУ в країну в обхід російських законів. Плани винайти реактори, які будуть працювати на збідненій урані, він називає казками: «Збіднений гексафторид урану має всі ознаки відходу: не дообогащается, не переробляється, не використовується в будівництві або військової індустрії, а просто лежить мертвим вантажем. І німецький ОГФУ поруч з нашим російським покладуть. Так, теоретично можна його завантажити в наші центрифуги, витратити величезну кількість енергії і зробити щось, що можна продати. І знову-таки будуть відходи. Чи є в цьому сенс, коли у нас у самих лежить 1,2 млн тонн цієї хрін?».
Еколог вважає, що масштабно використовувати ОГФУ у російських атомників не вийде, як не вийшло ніде в світі. У США, де також збагачують уран, збіднений уран за рахунок величезної щільності та маси намагалися використовувати як противага в шасі для літаків, але давно перестали це робити. Найгучніший приклад використання ОГФУ, за словами Ожаровского це підкаліберні бронебійні снаряди, які використовували американські військові в Іраку та Югославії. За рахунок величезної щільності й ваги такі снаряди пробивали навіть танкову броню і в процесі загорялися. Проте таке використання збідненого гексафториду урану призвело до радіаційного забруднення в місцях бойових дій і хвороб серед солдатів.
Використовувати «хвости» ні в кого в світі не вийшло
План «Росатому» з обесфториванию і переведення в оксидну форму Андрій Ожаровський вважає правильним: у формі оксиду ОГФУ не так небезпечний хімічно, не леткий і близький в природній формі, хоча і залишається радіоактивною. Бентежать еколога тільки темпи видалення фтору і терміни, за які Росія розраховує повністю позбавити від ОГФУ. За даними Ожаровского, зараз в Росії працює лише одна установка і обесфторивает вона лише по 10 тисяч тонн ОГФУ в рік. Такими темпами вже наявні запаси речовини в оксидну форму будуть переводити 120 років.
«Добре, що у «Росатома» ця програма є, нехай закуповують у Франції установки і займаються обесфториванием. Тільки от не та ми країна, щоб давати зобов’язання на 50-60 років вперед, — вважає експерт. — Є відчуття, що програма не може бути виконана: трапиться чергова криза і про ОГФУ забудуть. Потрібен план Б, але поки це тільки залишити все як є і зберігати уран 4,5 млрд років — такий період його напіврозпаду в природі».
Допоможемо не тільки Німеччині, але і Франції
Тепер до німецьких відходів додадуться французькі. Контракт французької компанії EDF і «Росатому» з ввезення ОГФУ в Росію — це спосіб позбутися від шкідливого і непотрібного речовини за чужий рахунок, каже голова енергетичної програми російського відділення Greenpeace Володимир Чупров. Історія з французьким ОГФУ гірше німецької, тому що з Франції на «СХК» повезуть регенерований уран — більш небезпечний і «брудний», попереджає еколог.
«Регенерат — це той же збіднений уран, але тільки у формі оксидів і пройшов через ядерний реактор. В ньому, відповідно, є небажані ізотопи урану-232, 234 та 236, —пояснює Чупров. — Він більш токсичний, «брудний», просто так його в руки не візьмеш, на відміну від природного урану, який в таблетках закачується в реактор. Цей уран — навантаження. Його дорого використовувати, а якщо не використовувати, то потрібно захоронювати як ядерні відходи, і для EDF це головний біль. «Росатом» ж погодився очистити регенерат в Росії, дозбагачення, і повернути назад. У Франції поїде відсотків десять продукту, а у нас залишиться решту речовини і з’явилися в ході очищення радіоактивні відходи».
Французи з радіоактивними похованнями в своїй країні миритися не готові, розповідає Надія Кутепова, творець і голова екологічної організації «Планета надій». У Росії еколог допомагала постраждалим від радіаційних аварій відстоювати свої права в суді, після чого їй довелося просити політичного притулку у Франції. «З майданчиками для зберігання у Франції більше проблеми, бо їх просто немає. Це історія, яка триває більше 10 років і викликає масові протести населення, — розповідає Кутепова. — Був обраний один з регіонів Франції, в якому держоператор по поводженню з радіоактивними відходами має збудувати сховище, але населення регіону оголосив справжню війну. Аж до того, що в регіоні проходили обшуки у активістів, порушувалися справи і навіть вводився воєнний стан. Тому набагато простіше заплатити гроші, щоб цей ОГФУ відвезли в Росію».
Французи оголосили сховища відходів справжню війну
75% електрики у Франції виробляють атомні електростанції, які в основному належать компанії EDF. Тому французьке суспільство, за висловом Кутеповой, змушений ставитися до ядерної енергетики позитивно. З боку законодавства для угоди EDF з «Росатомом» також немає перешкод — ОГФУ і відпрацьоване ядерне паливо у Франції належать до цінного сировини, тому їх імпорт не заборонений. Це, вважає Надія Кутепова, не випадковий збіг, а результат змови атомників: проміжний відхід вони назвали сировиною і отримали можливість перевозити його між країнами.
«Держави користуються тим, що МАГАТЕ не має контролюючих функцій у питаннях ядерних відходів, тому шукають і переміщують шкідливі речовини. Діють за законами ринку, тільки цей специфічний ринок і небезпечний для світового співтовариства в цілому», — підсумовує експерт. Вирішити проблему, за її словами, могло б створення наднаціонального органу з контролю за поводженням з радіоактивними відходами
Чупров згадує, що у 80-90-її роки регенерований уран з Франції вже очищали на сіверському комбінаті. При очищенні виходять рідкі, тверді і аерозольні відходи трьох ступенів активності: низької, середньої і високої. За договором з EDF високоактивні відходи будуть остекловывать: випарювати, заливати склом і закопувати під землю. Відходи середнього та низького ступеня активності, передбачає еколог, закачуватимуть під землю. При цьому є ризик, що аерозолі вийдуть на поверхню, а рідкі відходи отруять підземні води або витечуть де-небудь у вигляді струмка.
«До тих відходів, які вже є на «СХК», додадуться ще й французькі, а Франція позбудеться головного болю у вигляді десятків тисяч тонн речовини, з яким вони не знаходить застосування, — міркує Чупров. — EDF здатна і сама регенерат переробити, але це невигідно, тому що у Франції дуже дорога земля. Умовно кажучи, у нас закачав під землю в якомусь закритому місті і забув. А в них речовина, з яким невідомо, що зробити, зразу ж стає відходом. Як тільки речовина набуває статус відходу, компанія-власник потрапляє на дуже великі гроші. Терміново треба шукати, куди це засунути, стратегію писати — витрати на сотні мільйонів євро. Плюс під склади немає. Фактично, «Росатом» спас і німців, і французів: у нас ці відходи лежать собі та лежать».
У Франції земля дорога, а у нас закопав відходи в закритому місті і забув
40 аварій за 70 років
Незважаючи на запевнення «Росатому» про те, що збіднений гексафторид урану зберігається у сталевих контейнерах з товстими стінками, а кристалічна форма «виключає можливість його витоку», Андрій Ожаровський застерігає: ймовірність розгерметизації є. Звіт Мінатома за 2001 рік, де згадуються кілька сот аварій і розрахунки Ростехнагляду також говорять про те, що витік речовини можлива. Наслідки аварії залежать від погоди. В ясний безвітряний день при невеликій вологості ОГФУ піде в атмосферу і отруїть кілька сотень метрів, але при тумані, вітрі і високої вологості зона ураження може досягти 30 км.
«До чорнобильської аварії людей, які говорили про те, що реактор може вибухнути, не сприймали всерйоз. Ми ж говоримо, що потрібно розглядати найбільш негативні варіанти, тому що платити за ліквідацію аварій доводиться нам», — зазначає Ожаровський.
За 71 рік існування «Сибірського хімічного комбінату» на виробництві сталося близько 40 аварій. За даними томської телекомпанії ТВ2, 4 людини загинули, ще 6 отримали підвищені дози опромінення. Самий серйозний підтверджених інцидентів на «СХК» — аварія в 1993 році. Тоді вибухнув один з апаратів по екстракції урану і плутонію. «Коли прибули на місце, був шок, тому що половини будівлі просто не було, — згадував пожежний Олег Власюк. — Розвалилася по вертикалі майже навпіл: одна частина вистояла, а інша лежала прямо на дорозі».
Томску тоді пощастило з погодою: вітер дув в іншу сторону від міста, до того ж йшов вітер і сніг. Жителям села Георгіївка поблизу Сіверська пощастило менше — поселення накрило радиоактивым хмарою. Сусідню Наумовку хмара обійшло, якщо вірити офіційним даним. Однак селяни переконані, що зачепило і їх, а підтвердження тому — зростання кількості онкохворих серед жителів села. Всього ж при аварії облучило 1946 осіб, з них 1920 — ліквідатори аварії.
Відомо і про більш великих аваріях. Наприклад, в 1957 році в закритому місті Челябінськ-40, який зараз називається Озерськ, вибухнуло сховище високоактивних радіаційних відходів. Отруєним хмарою накрила територію площею в 20 тисяч м2, а після його рознесло вітром на 300-350 км Постраждала від аварії місцевість назвали Східно-Уральським радіоактивним слідом, частина цієї території залишається отруєною досі. Постраждали від аварії більше тисячі військових, а близько 10 тисяч людей з сіл поруч з Озерське довелося довелося евакуювати.
Greenpeace нещодавно запросив у «Росатома» статистику про аварії на виробництві. Корпорація відповіла, що це дані для службового користування і оголошувати їх відмовилася.
Навіщо це «Росатому»?
Виходячи з спотових цін співробітники російського Greenpeace розрахували, скільки «Росатом» отримає за переробку — приблизно $4 за кг, що ввозиться у Францію сировини. Не те щоб великі гроші для держкорпорації, вважає Володимир Чупров. Не допоможе угода і врятувати «загибающийся комбінат» — не ті обсяги у контракту, щоб на довгі роки завантажити сіверські центрифуги і забезпечити робочі місця (скільки саме таких місць з’явиться у прес-службі «СХК» уточнити не змогли). А ось відходи від процесу залишаться в Росії на сотні років.
На питання про те, навіщо «Росатому» угода з такою сумнівною вигодою, еколог озвучує два припущення. Перше — корупційне: французька компанія EDF заплатила людям в керівництві країни, здатним лобіювати виконання контракту. Друге — про те, що атомники розраховують створити нові робочі місця і накопичити сировини, яка стане паливом для реакторів на швидких нейтронах. Але навіть якщо припустити другий варіант, стільки ОГФУ країні просто не потрібно.
Тим більше, що після катастрофи «Фукусіми» ціни на ядерне паливо впали, а багато країн почали згортати атомну індустрію. «У мене є стійке відчуття, що частка атомної енергетики і кількість реакторів буде скорочуватися, а до 2050 року ця індустрія закриється. Зараз немає замовлень на нові реактори і нові збагачення, — міркує Ожаровський. — І знову ж таки, заради чого ці ризики? Ми вже розуміє, що світ врятує не атомна, а відновлювальна енергетика. У Німеччині більше 30% дають поновлювані джерела енергії. Ось в яку сторону треба дивитися. Так що замість того, щоб ввозити ОГФУ, «Росатом» краще б зосередився на проблемі ядерних відходів і виведення непотрібних підприємств з експлуатації».
«Фактично одна країна позбавляється від того, що їй не потрібно на своїй території за рахунок того, що є інша країна, у якої більш низькі екологічні і соціальні стандарти, — підсумовує Чупров. — Ніхто такого не робить, але наші кажуть: «Ми круті, ми з лайна можемо зробити цукерочку». А всі інші — Японія, Німеччина, Штати, все ж дурні. Тут є такий етичний момент: постійно говорять про санкції, НАТО, Арктику хочуть відібрати — а самі забирають у Заходу відходи».
Роман Біса