Голова Слідчого комітету Олександр Бастрикін доручив розпочати перевірку “за фактом неповернення” експонатів виставки кримського “скіфського золота”, які залишаються в Нідерландах. Рішення суду Амстердама про повернення колекції Україні – перший випадок, коли після укладення прямих договорів між музеями предмети не повернули через політичні обставини, що змінилися. Суддя Пауліна Хофмейєр-Рюттен вказала, що музейні цінності «є частиною культурної спадщини України» і «мають бути передані українській стороні». За її словами, рішення може бути оскаржене у Верховному суді Нідерландів. Розгляд триває вже сім років.
Доцент ВШЕ Валентина Мордвинцева, яка особисто виявила багато експонатів і займалася виставкою, розповіла The Insider, як колекція опинилася в Амстердамі і як прецедентне рішення суду вплине на культурний обмін між різними країнами.
Внаслідок передачі експонатів виставки державі Україна кримські музеї позбавляються артефактів різного ступеня значущості. Вони втрачають частину своїх колекцій, а деякі з них були постійно в експозиції. Більше того, для деяких з них це просто символи міст, наприклад, як Змієнога богиня, яка зберігалася в Керчі. Це символ міста, він є на марках, листівках.
Речі у колекції так званого «скіфського золота» виявлені у різний час, починаючи з 19 століття. Частина – за радянських часів. Більшість походять із нових розкопок, після 1991 року. Ще живе багато вчених, які розкопали ці речі. Деякі комплекси не опубліковані і не досліджені в повному обсязі. Публікація – це одне, а узагальнення – це інше. Усім цим займаються здебільшого вчені з Криму та ті, які досліджують Крим.
І вони здебільшого у Криму і перебувають. Це означає, що для них у принципі буде ускладнений доступ до цих колекцій. Зараз ще й через ковід всі ці пересування утруднені.
У свою чергу, музеї України отримають речі, багато з яких будуть без паспорта. Щодо речей, розкопаних у найновіший час, я думаю, що не всі звіти є у Києві. Картки, які складаються в музеї на кожну річ — маю таке почуття, що вони не будуть надані. Тобто багато хто з речей стане безпаспортним. Це як із випадковими знахідками. Ми розуміємо, що це за річ, але для науки річ без контексту втрачає понад половину свого значення. Я думаю, що вони будуть одразу виставлені десь на кшталт Містецького Арсеналу (найбільший виставковий майданчик у Києві). Я не виключаю і те, що це може бути якась постійна експозиція.
Загалом якщо запитати людину на вулиці в Німеччині чи Голландії, кому треба віддавати колекцію, то вони дадуть відповідь: «Звичайно, Україні». Водночас не можна забувати, що це є легальний кейс. Це перший випадок, коли після укладення прямих договорів між музеями предмети не були повернуті з дверей у двері через політичні обставини, що змінилися.
У світі є не лише проблема України з Кримом, є проблема Барселона-Мадрид та купа інших. Річ повертається до країни, території якої вони належали. Це прецедент, який надалі означатиме, що багато музеїв деяких територій серйозно замислюватимуться про те, щоб віддати свої експонати. Це обмежить культурний обмін як мінімум.
В основному є два законодавства, які однаково могли б бути застосовані до цієї нагоди: одне законодавство спирається на статтю ЮНЕСКО. Це стосується предметів, які нелегально потрапили на територію якоїсь держави. Завдання адвокатів з українського боку було б довести чи стверджувати, що речі перебувають у Амстердамі нелегально.
Інший варіант, внаслідок чого було виграно один із судів — там стверджувалося, що речі перебувають у країні легально, бо є прямі договори між музеями. І тут пішла опора музейного законодавства. Є кілька типів міжнародних законодавств – музейне та стаття ЮНЕСКО.
Згідно з музейним законодавством речі мають бути повернуті туди, де знаходиться культурний регіон походження речей. Більшість музейних законодавств різних країн засновані на цій позиції. Через це багато країн типу Єгипту, Іраку вимагають повернення культурних цінностей Месопотамії.
Тут же було віддано перевагу статті закону ЮНЕСКО про предмети, що нелегально перебувають на території якоїсь держави. Вони мають бути повернуті на територію держави походження, у цьому випадку — в Україну.
У мене навіть були ідеї в хвилини зневіри, що добре було б, якби виставка кочувала, поки політичне питання не вирішиться, як скарб Тілля-тепе з Афганістану, і збирала гроші для музеїв. Тим самим політичне питання відсувалося б. Можливо, це було б ідеальним вирішенням ситуації.
Ця виставка взагалі вийшла через те, що я шукала спосіб реставрації унікальних китайських скриньок, що походять з Усть-Альмінського могильника у південно-західному Криму. Довгий час ми шукали людей, яким можна віддати їх на реставрацію. У результаті нас познайомили в Кельні з Масако Шоно, музейним співробітником, японкою за походженням. Ми організували японський грант, відвезли туди органічні рештки, з яких за чотири роки зробили експонати міжнародного рівня. Японці віддавали нам назад і плакали: «Будь ласка, для них кліматичні вітрини організуйте». А як це організувати?
Ми спочатку планували виставку в Японії, але там шарахнуло цунамі, і це стало неможливим. У мене були контакти в Німеччині, і я через них розпочала організацію виставки. Ідею виставки було сформульовано під ці скриньки. Уявіть, де Крим, а де Китай? Крим, як німці кажуть, — це Drehscheibe, перетин світів. Крим – це найбільш північно-східна частина Середземноморського басейну і західний край степового поясу Євразії. Там перетиналися різні торгові і культурні шляхи. Ось ідея виставки. Вона була обмежена за часом та простором.
Крим хоч і маленький, але дуже місткий, купа різних культурних груп, зокрема греки, представлені через поліс Херсонес на заході та Боспорське царство на сході. Поміж ними різні варвари. І це гучно закінчується великим переселенням народів. Ось така картина олією. Все це ми показували через конкретні комплекси із контекстами, і це було новим. Крим у такому обсязі ніколи не був представлений на закордонних виставках.
Виставка передбачалася для показу у двох музеях — у музеї землі Рейн-Вестфалія у Бонні та в музеї Аллард-Пірсона в Амстердамі. У Бонні все пройшло блискуче, каталог був весь розкуплений, користувався великою популярністю. В Амстердамі ми відкрилися в лютому 2014 року, йшов Майдан і незабаром почалися події. Навесні 2014 стало відомо, що Україна заявила свої права на предмети виставки. Те саме зробили кримські музеї.
Аллард-Пірсон музей в Амстердамі опинився перед складним вибором – державна гарантія Нідерландів державі Україна передбачала передачу речей до Києва. У той же час між ним і кримськими музеями були укладені прямі договори. Для вирішення цієї суперечки було вирішено звернутися до суду, який мав, згідно з договорами, судити згідно з українським законодавством. З того часу музей Аллард-Пірсона щодня платить за ці предмети страховку. До речі, китайські скриньки в чудових кліматичних умовах зберігаються.
У Голландії про цей процес було знято документальний фільм, який покажуть 20 листопада 2021 року на фестивалі документального кіно в Амстердамі. Інтерес до цього процесу не випадковий. Кейс із виставкою — це дзеркало того, що у світі зараз відбувається. З цього погляду він ніколи не буде забутий.
