Днями Росія перекинула в Таджикистан ракетні комплекси С-300, здатні вражати цілі в радіусі до 200 кілометрів. Навіщо вони потрібні і що збираються збивати — загадка. Оглядач Аркадій Дубнов впевнений, що не варто шукати сенс цього кроку у сфері безпеки: це скоріше політична міра, покликана позначити зони впливу Росії, а заодно формально виконати зобов’язання перед Таджикистаном.
Порятунок таджиків від невидимої загрози
В останніх числах жовтня на дислоковану в Таджикистані 201-у російську військову базу (РВБ) перекинули дивізіон ракетних комплексів ППО С-300 «Фаворит». Офіційна завдання — «прикриття 201-ї РВБ від засобів повітряно-космічного нападу, а також посилення протиповітряної оборони центральноазіатського регіону». У ті ж дні Москва безоплатно передала армії Таджикистану партію військової техніки та озброєння на суму 320 млн рублів (майже $5 млн), включаючи радіолокаційну станцію та броньовані розвідувально-дозорні машини БРДМ-2М.
На церемонії передачі озброєнь, що відбулася у Душанбе після завершення навчань ОДКБ, командувач ЦВО генерал-полковник Олександр Лапін відзначив важливість оснащення таджицької армії сучасним озброєнням в умовах наростання загроз і розширення зони нестабільності в прикордонних з Афганістаном районах”.
Ці приготування передбачили засідання Робочої групи ОДКБ з Афганістану. Потім в Душанбе приїхав секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев. Офіційно мети переговорів були позначені ті ж: забезпечення регіональної безпеки в контексті ситуації в Афганістані
Що ж такого екстраординарного відбулося останнім часом, щоб російське керівництво терміново почало посилювати захист повітряного простору в районі афганського кордону?
Так, вже не один місяць повідомляється про сутички талібів з афганськими силовиками, урядовою армією і поліцією. Таліби дійсно ведуть себе агресивно, займаючи повіти та адміністративні центри по сусідству з Таджикистаном. Але це відбувається вже багато років. Деякі повіти в афганському Бадашхане і провінції Кундуз так і зовсім знаходяться під постійним контролем «Талібану». Тим не менш подібна ситуація жодного разу за останні роки не створювала транскордонних загроз збройних нападів з боку талібів. І вже тим більше у талібів немає ракет або авіації, яка могла б стати мішенню С-300.
Є й інша загроза – в прикордонних північних провінціях Афганістану за деякими даними скупчуються групи бойовиків терористичної організації «Ісламська держава», переважно вихідців з центральноазіатських республік, китайського Сіньцзяну і з Північного Кавказу. Достовірних відомостей про їх кількість і структурі немає, але вважається, що в міру витіснення бойовиків ІГ з Сирії угруповання в Афганістані ростуть. Різні джерела називають цифри від 5 до 20 тисяч бойовиків.
«Талібан» і ІГ в Афганістані традиційно перебувають у стані конфронтації, їх цілі принципово різні. Таліби вже багато років залишаються внутриафганской військово-політичною силою, що використовує повернути собі владу в країні в тому числі й терористичні методи, але ніколи не прагне до зовнішньої експансії за межі країни. А бойовиків ІГ, залишаються чужинцями в Афганістані, націлюють на зовнішні операції. Подібних вилазок або нападів чекають вже не один рік. В першу чергу, в Москві, а потім у столицях Центральної Азії. Загибель лідера ІГ Абу Бакра аль-Багдаді в результаті спецоперації американських командос, швидше за все, на деякий час призведе до дезорганізації дій вірних йому бойовиків. Але це не змінить «заточеного» дислокованих в Афганістані игиловцев на активність поза межами країни.
Ймовірно з цим частково пов’язане і прагнення російської дипломатії встановити прямі контакти з лідерами «Талібану», не раз в останні пару років приїжджали в російський МЗС. У перспективі взаємодія з талібами могло б направити їх активність проти структур ІГ на півночі Афганістану. Це сприяло б безпеці союзних Росії держав Центральної Азії, які межують з Афганістаном.
Але у ІГ , як і у талібів, немає ні ракет, ні авіації, ні навіть безпілотників. Тоді для чого С-300?
Здача металобрухту
Примітно, що С-300, судячи з усього, не потрібні і самому Таджикистану. Як стверджують таджицькі експерти, які побажали зберегти анонімність, Росія протягом шести останніх років пропонувала Душанбе розмістити ракетні комплекси на своїй території, але республіка відмовлялася, будучи впевненою, що вони не потрібні. Сьогодні таджицькі системи ППО оснащені старими радянськими комплексами С-125, поставленими на озброєння ще в 1960-ті роки, але таджицькі експерти вважають і С-300 морально застарілими. А прибулі на 201-ю РВБ ракети, вважають вони, в майбутньому так чи інакше опиняться в розпорядженні таджицьких військових. Їх оцінять в кілька сотень мільйонів доларів, приплюсують до цього витрати на технічне обслуговування, підготовку фахівців і зарахують як постачання обіцяного Росією Таджикистану зброї на суму в $1 млрд.
Іншими словами, для Росії це спосіб утилізувати застаріваючу техніку, заодно виконуючи союзницькі зобов’язання. До того ж все це виставляється як важливий політичний сигнал.
Застовпити галявину
Постачання російських ракетних комплексів в Таджикистан мають куди менше військового сенсу, ніж геополітичного. Мова йде про майбутній конфігурації сил світових гравців у регіоні після виведення військ США і НАТО з Афганістану. Москва прагне не допустити там силового вакууму і заздалегідь виставляє “червоні лінії”, що позначають межі свого військово-політичного впливу, які мають застерегти Китаю та Індії (Нью-Делі постійно демонструє свої зростаючі військові і економічні амбіції в Центральній Азії, намагаючись зрівноважити потужне присутність там Китаю). Російські ППО можуть стати фактором і в разі загострення ситуації в Ірані, у разі відновлення загроз США завдати удару по Ірану, у всякому разі так вважають поінформовані дипломатичні джерела в Москві. Чи С-300 тут може допомогти, але як символічне позначення російської присутності в регіоні — може мати значення.
В цілому ж наполеглива передислокація Росією своїх ракетних комплексів С-300 все далі від російських кордонів свідчить про невпинне прагнення Москви відновити свій контроль над пострадянським простором. У всякому разі, у Центральній Азії. І можлива деградація обстановки в Афганістані в результаті невблаганного скорочення там військової присутності США волею-неволею грає на руку Москві в цих амбітних планах.
Тому навіть якщо в найближчі місяці різкого загострення ситуації в Афганістані не станеться, як це очікувалося у зв’язку з минулими там в кінці вересня президентськими виборами, російські офіційні і телевізійні балакучі голови будуть нагадувати нам, що це неминуче.
Тим більше, що завжди можуть знайтися охочі докласти зусиль, щоб зробити такі прогнози сбывающимися…