Мешканці будинку в районі Коньково, що підписали петицію за виселення онкохворих дітей, пошкодували про свій вчинок, — повідомляє телеканал” Москва 24. Раніше із закликом заборонити хворим знімати квартиру в її будинку виступила москвичка Олена Алліна. Вона заявила, що всім мешканцям загрожує небезпека, адже рак — це вірусна інфекція, що передається повітряно-крапельним шляхом. За словами Аллиной, про «заразності» раку вона дізналася з ефіру телеканалу «Зірка». Художник, психіатр Андрій Більжо розповів The Insider, звідки беруться середньовічні міфи в головах сучасних росіян і в чому їх головна небезпека для суспільства.
Явище, яке ми спостерігаємо, — річ проста і зрозуміла для психіатрів. Це так званий індукований марення — коли психічно здоровий, але хороший чоловік транслює думки, отримані від страждає маячнею хворого. Наприклад, божевільний розповідає йому фабулу свого марення — що він бачив марсіян у себе на балконі, — а той охоче вірить, що так воно і було, хоча сам він не хворий. Це ж відноситься і до сліпій вірі людей в те, що їм говорять по телевізору.
Так, телевізор — це не бредящий хворий, але він мовить маячні ідеї. Його адресати, а таких більшість, не здатні до аналізу, вони володіють обмеженим мисленням і вірять йому беззастережно: адже для них телевізор — це бог. Якщо уявити собі людину з ім’ям Телевізор (а також Радіо чи Газета), це такий дуже авторитетний громадянин. Жінка, яка збирала підписи за виселення хворих на рак дітей, теж не читала жодної статті, вона просто почула по телевізору, що рак можна заразитися, і відразу повірила в це. Це і є індукований маячня, і 90% росіян несуть його в своїх головах.
Якщо 24 години показувати по телевізору жопу, то зрештою її оберуть президентом
Я не думаю, що це явище характерне тільки для нашої країни, але саме в Росії мракобісся поширилося особливо широко. Це дивно — адже і нас торкнувся технічний прогрес: є інтернет, де завжди можна отримати дані з різних джерел. Але з цим прогресом співіснує абсолютна, повальна сірість, якої не було 20, 30, 40 років тому. В СРСР, щоб отримати інформацію, треба було докласти зусилля — хоча б дістати з полиці тому енциклопедії. Сьогодні можна просто набрати слово в пошуку, але люди цього не роблять. Рівень допитливості низький навіть у того, хто сидить перед комп’ютером, я вже не кажу про сидить біля телевізора: він просто плаває в світі ілюзій, нісенітниці і марення. Хтось одного разу сказав: «Якщо 24 години показувати по телевізору жопу, то зрештою її оберуть президентом», — і це правда.
Всьому виною непробудна сірість, насаджена зверху. По-перше, у нас не ведеться ніякої пропаганди в позитивному сенсі, лікнепу, як це було в СРСР. Державі вигідно транслювати міфи — говорити, наприклад, що не існує ніякої ВІЛ-інфекції, тому що інакше доведеться визнати, що Росія займає одне з перших місць у світі за її поширенню. Росія лідер та туберкульозу, а туберкульоз — це соціальна хвороба, значить, доведеться розписатися в тому, що у нас хренове медицина, що у нас немає потрібних антибіотиків, немає грошей на нові методи лікування. Скоро не буде у нас і фтизіатрів — неможливо уявити собі випускника медінституту, який захотів би в таких умовах займатися лікуванням цієї хвороби. А адже туберкульоз справді заразливе захворювання.
Мракобісся шкодить і тим, хто їм охоплений, і їх близьким, як у випадку з так званими ВІЛ-дисидентами. Величезну відповідальність за поширення небезпечних міфів несе церква. Я розмовляв зі священиками, у свій час навіть вів з ними жорсткі дискусії на тему депресії: вони стверджували, що такої хвороби не існує і потрібно просто прийти до церкви і помолитися, а смуток — це гріх. Люди з важкою формою ендогенної депресії, відкидала лікарську допомогу, бувало, кінчали життя самогубством, і на совісті церковнослужителів не одна покалічена життя.
Є й інший момент, також пояснює, чому мешканці під’їзду підписали петицію з вимогою виселити онкохворих. Кожен день бачити біль іншої людини, іноді приреченого на близьку смерть, — це неприємно, більшість людей намагається витісняти такий досвід з свого життя. Проста людина приходить з роботи втомлений і завантажений, прийняти, що поруч смерть, особливо дитяча, не кожному дано. Здатність до розуміння і співчуття – це доля меншини.
Хтось вірить в маячню про заразність раку, а хтось просто не хоче бачити рак поруч з собою. Завжди простіше включити механізм витіснення — закрити очі і сказати, що раку немає. Життя здасться приємніше!