«Вести» в матеріалі під заголовком «Welt: Росія знову стала Росією» розповідають про присвяченій Росії статті в німецькій газеті:
«Росія знову стала наддержавою, і Захід рано чи пізно доведеться піти їй назустріч, стверджує німецький журналіст Міхаель Штюрмер у своїй статті, опублікованій в газеті Die Welt.
“Росія знову стала Росією, наддержавою двох континентів”, — пише Штюрмер.
Він також називає РФ “величезною євразійською імперією, з широкою сферою інтересів”, “оплотом православ’я” і навіть “Третім Римом”.
Журналіст зазначає, що у країн Заходу була реальна можливість вибудувати довірчі відносини з Росією після розпаду Радянського Союзу, однак вони цією можливістю не скористалися. Нинішні ж відносини він назвав новою холодною війною, в якій боротьба буде йти не на життя, а на смерть”.
Крім того, у статті зазначається, що в мінливому світі зростає кількість глобальних загроз, зокрема гібридні і кібервійни. Впоратися з ними, на думку Штюрмера, можна тільки спільно, так само як і вижити в умовах холодної війни.
Президента РФ Володимира Путіна німецький журналіст порівнює “з государем”, дивлячись на якого росіяни “на мить забувають про наслідки катастроф останнього століття”.
У березні генеральний секретар Світового енергетичного ради Крістоф Фрай назвав Росію енергетичною наддержавою, яка залишатиметься такою незалежно від вектора розвитку світової енергетики».
Насправді у статті Міхаеля Штюрмера сказано (переклад сайту inosmi.ru):
«Коли російський президент Володимир Путін запрошує гостей на урядові прийоми в старовинну фортецю Кремль, то один з найбільш урочистих моментів все виглядає так, як ніби час зупинився, і дія відбувається за протоколом царського часу. Мундири сяють, блищать золоті еполети, ладні курсанти в мундирах як з театральних костюмерних розкривають стулки дверей висотою до стелі. Впевненим кроком цар йде на камери, обрана публіка довго аплодує і на якусь мить забуває про низці нещасть, що обрушилися на Росію і російський народ за останні сто років.
Послання решті світу більш ніж зрозуміло: Росія знову стала Росією, супердержавою двох континентів, величезною євроазіатської імперією з інтересами, простирающимися від Середземного моря та Близького Сходу до Латинської Америки, оплотом православ’я, Третім Римом, широкою, ні з чим не порівнянної країною, де часом найстаріше знову стає самим новим».
Тобто автор статті констатує відродження російської наддержави — «Третього Риму», а пише, що пишність кремлівських церемоніалів покликана створювати таке враження. І про «наслідки катастроф останнього століття» забуває не російський народ, а обрана публіка, допущена на кремлівські урочистості.
По думці Штюрмера, Захід завжди неправильно оцінював СРСР і Росію: у часи холодної війни перебільшував силу ворожої держави, а після розпаду СРСР применшував. Журналіст згоден з колишнім держсекретарем США Джорджем Шульцем, який порівнював Росію з пораненим ведмедем грізлі — сильним, непередбачуваним і злопам’ятним.
Штюрмер закликає Захід визнати значущість сучасної Росії, знайти до неї підхід, встановити канали негласної дипломатії, як це було за часів холодної війни, а також виробити загальне уявлення про небезпеки в сучасному світі з його всепроникаючими цифровими технологіями і кибервойнами.
Президента Путіна ж німецький журналіст оцінює так:
«Так само як охранка, всесильна царська таємна поліція, пережила крах царизму завдяки своїй пристосовності і незамінності і утворила симбіоз з червоними наступниками, так і НКВС пережив кінець сталінської тиранії. Те ж саме відбулося і з КДБ, звідки вийшов Путін, резидент в Дрездені і через десять років шеф організації-наступниці ФСБ. Це патріоти особливого роду, напівсекретний орден із жорсткими внутрішніми правилами. Чи розуміють це на Заході? У всякому разі, це форма життя, яка завжди формувала мислення господаря Кремля і більшості людей з його оточення».
Авторам сюжету в «Вістях» потрібно було дуже постаратися, щоб виявити у статті Штюрмера образ великої держави, повсталої з пороху, і государя, при вигляді якого піддані забувають про своїх недавніх бідах. Стаття взагалі не про це, а про необхідність тверезої оцінки сучасної Росії і використання досвіду, накопиченого в роки холодної війни.