Ранкова програма новин на «Першому каналі» повідомляє:
«Понад 50 храмів Української православної церкви було захоплено розкольниками починаючи з 2014 року. Про це заявив митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. Тільки з травня по серпень цього року скоєно шість нападів, при цьому кримінальні справи порушено тільки у двох випадках, це вже дані моніторингової місії ООН з прав людини. Все це на тлі спроб політичного керівництва країни домогтися для розкольників автокефалії. Представники неканонічних церковних утворень вже не раз заявляли, що розраховують роздобути ще й Києво-Печерську лавру».
Автор сюжету майстерно змішує два абсолютно різних поняття, прирівнюючи «захоплення» до «нападу» і створюючи таким чином враження, ніби відбуваються якісь масові рейдерські захоплення силовими методами.
Насправді термін «захоплення» до ситуації з українськими церквами взагалі навряд чи можна застосувати. За українським законодавством, власником церковної будівлі і всього церковного майна є не патріархат і не єпархія, а парафіяльна громада (УПЦ МП і УПЦ КП навіть не мають статусу юридичної особи). І якщо парафіяни вирішують перейти з однієї церкви в іншу, це не впливає на статус майна. Зрозуміло, російська агресія проти України не могла не вплинути на подібні рішення. Втім, 50 парафій — не так вже й багато у порівнянні з загальною кількістю парафій УПЦ МП, яких близько 12 тис.
Були випадки, коли українські суди, включаючи Вищий господарський суд України, вставали на бік УПЦ МП і визнавали недійсними рішення парафіяльних зборів про перехід в УПЦ КП: так, наприклад, сталося зі Свято-Стрітенських храмом у Костянтинівці Донецької області (на території, підконтрольній Україні).
Києво-Печерська лавра також не є власністю якої-небудь з церков: це юридично самостійна організація (щоправда, частина території монастиря — Верхня лавра — знаходиться в державній власності і має статус національного історико-культурного заповідника). Належність її до УПЦ МП стосується лише церковної ієрархії. Як пише Deutsche Welle, українські релігієзнавці вважають, що серед ченців лаври поширені проукраїнські настрої, і в разі надання українській церкві автокефалії лавра може в неї перейти. У той же час інша українська лавра — Почаївська, де живуть в основному російські і молдавські ченці, — найімовірніше, залишиться під управлінням Московського патріархату.
Напади на храми — це вже зовсім інша тема. В доповіді Управління верховного комісара з прав людини ООН говориться: «протягом звітного періоду УВКПЛ задокументувало шість нападів на храми Української православної церкви Московського патріархату. Наприклад, 5 серпня 2018 року в Одесі на вхідних дверях трьох храмів були написані слова „Відділення ФСБ“. Поліція відкрила кримінальні провадження за двома з цих інцидентів».
З цього випливає, що поняття «напад» у доповіді трактується дуже широко: три з шести випадків — це всього лише образливі написи на дверях храмів. Автор сюжету марно обурюється, що кримінальні справи порушені «тільки в двох випадках». В принципі, подібні епізоди можна було б підвести під статтю 161 КК України («Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками»), але на практиці ця норма застосовується вкрай рідко, що відповідає рішенню Венеціанської комісії (Європейської комісії за демократію через право, створеної Радою Європи), у звіті якої від 2008 року сказано: «Включення релігійних образ в число правопорушень не є необхідним або бажаним. <…> Блюзнірство має бути виключене з числа правопорушень».