У п’ятницю, 7 лютого, Володимир Путін зустрінеться з Олександром Лукашенко. Зустріч пройде відразу після візиту в Мінськ держсекретаря США Майка Помпео, який пообіцяв на 100% забезпечити Білорусь енергоресурсами. Білоруський <автори колонки наполягають на такому написанні цього слова — The Insider> президент, якому чверть століття вдається балансувати між Росією і Заходом, зараз як ніколи гостро розуміє, що російський тиск зростає, і щоб зберегти незалежність країни і власну владу, йому потрібно вирішуватися на економічні реформи. Олександр Морозов і Марія Кошкіна аналізують унікальну ситуацію, коли інтереси Лукашенко збіглися з інтересами активної частини білоруського населення.
Що саме зараз відбувається між Білоруссю та Росією — звичайне загострення братської дружби з фірмовими гойдалками Олександра Лукашенка «Схід — Захід», або останній рік ми спостерігаємо щось більш серйозне і фундаментальне? Що сталося між моментом, коли було запропоновано «вступати в Росію шістьма областями» і появою на столі переговорів набору карток з тузом «глибинної інтеграції» в рукаві? Все, насправді, не так складно, якщо перестати сприймати Білорусь як придаток Росії. З 2014 року, після анексії Криму та організації Росією конфлікту на Донбасі, стрімко пішло оформлення Білорусі як суверенної країни, і зараз ми спостерігаємо активну фазу цього процесу.
Ми зараз, безумовно, говоримо не про переляк Лукашенко, який раптово побачив, до чого призводять ігри в ідеологію Російського світу і триєдиного народу. Ми говоримо про свідомість активної частини населення Білорусі і значної частини середнього і молодого покоління керуючого складу (еліт в повному сенсі слова в Білорусі не сформувалося в силу двадцяти з гаком років авторитарного управління). У свідомості активних білорусів цінність незалежності і суверенітету після подій в Україні вийшла на перший план. Таке ж, якщо не більше значення мали процеси зміцнення автократії в Росії, на тлі яких «остання диктатура Європи» набувала сприйняття формату «диктатура-лайт». Неприємна, звичайно, але хоча б місцева, не кремлівська. Білоруси хочуть жити у власному будинку і самі вибирати, як і куди їм їздити, бажано з мінімальними обмеженнями, — на Схід чи на Захід.
У свідомості активних білорусів цінність незалежності і суверенітету після подій в Україні вийшла на перший план
Ці процеси потрапили в поле зору кремлівських стратегів, які розуміють їх (судячи по пропаганді і инсайдам з АП РФ) все в тій же конспирологическо-імперської парадигми, знайомої нам вже багато років з внутрішньої та зовнішньої політики Росії. Судячи з усього, білякремлівські і АП-шні аналітики всерйоз вірять в придуману ними версію про «націоналістичне Майдані» на гроші Заходу та інший обов’язковий набір. Це, звичайно, дуже зручна версія для надання «братньої допомоги» у критичний момент, скажімо, за договором ОДКБ, у разі, якщо в Москві комусь здасться, що Захід в Білорусі «розгойдує човен». Однак правда в тому, що ніякого реального майдану в Білорусі зараз не може бути в принципі, хоча б тому, що всі прекрасно розуміють перспективу появи в цьому випадку «братів» у Мінську. Тому той, хто говорить про білоруському Майдані, — або дуже недалека людина, або пропагандист-провокатор, який сам цю провокацію і готує.
Однак, схоже, що навіть кремлівські мрійники розуміють, що референдум щодо прийняття конституційного акту Союзної держави — він необхідний для завершення оформлення СГ — має більш ніж туманні перспективи. На території поки суверенної Білорусі вони нічого не можуть проконтролювати, а проводити референдум в Росії — справа політично невірне (ось і щодо змін до Конституції буде якесь народне голосування, але ніяк не референдум), натякає на неповноту нинішньої влади і вводить у спокусу. Саме тому і виникло рішення з «дорожніми картами», які дозволили б вирішити проблему обходу референдуму. Звідси і безпрецедентний тиск на Лукашенка за їх якнайшвидшого підписання.
Цікаво, що робота з примусу Лукашенка до підписання інтеграційних карт йшла паралельно з внутрішніми російським процесами висновку проекту зміни Конституції в публічне поле. Не будемо зараз розбирати версію про те, що насправді зміни вносяться з прицілом на Союзну державу. Просто підкреслимо, що весь цей процес жодним чином не означає, що Білорусь перестануть примушувати до глибинної інтеграції всіма доступними способами. Проблема-2024 по збереженню влади Путіна через Союзну державу, розкручена експертами як найбільш чіпляюча увагу, — це лише невелика частина білорусько-російського пазла (до речі, абсолютно не очевидно, що вона знята з порядку). А основна частина — це імперський проект збирання земель, Російська імперія 2.0. І в цьому сенсі, звичайно, розмови Богдана Беспалько, голови громадської організації «Українці Росії», включеного в комісію по внесенню змін до Конституції, про право на ирреденту виглядають не такий вже і клоунадою.
Основна частина білорусько-російського пазла — проект Російська імперія 2.0
Пан Беспалько взагалі дуже цікавий персонаж, з досить сумнівною біографією і освітою, однак він виявився надзвичайно корисним для нейтралізації української діаспори в 2013 році, під час підготовки різних сценаріїв з упокорення України, а тепер, разом з іншими персонажами, що також активно брали участь в організації «Російської весни» на Донбасі, все більше працює на «білоруському фронті». В принципі, якщо порівнювати дії виконавців «українського» і «білоруського» проектів, можна виявити не тільки тих же виконавців, але і ту ж ідеологію, технології та лекала.
Про створення в Білорусі проросійських мереж впливу багато писали і білоруські незалежні ЗМІ, і дослідники (1, 2). Якщо зовсім коротко, то на території Білорусі за підтримки Росспівробітництва, Фонду «Русский мир» та Фонду Горчакова діє ціла мережа проросійських організацій на базі Координаційної ради російських співвітчизників. Частина персонажів була активна на фронті слов’янської єдності ще в 90-е, інша, молодші, активізувалась у 2000-е, об’єднавши в тому числі вихідців з РНЕ-Білорусь і скінхедів. Саме ця частина проросійського активу, за підтримки російських колег, створила в Білорусі мережа псевдорегиональных сайтів, які просувають ідеї триєдиної Русі, глибинної інтеграції та приреченості загниваючого Заходу. На думку декількох опитаних експертів з Білорусі, України та Росії, саме ця схема інформаційної війни була застосована в Україні.
Дуже цікавий у цьому зв’язку недавній випадок із затриманням в Мінську співробітниці холдингу Пригожина Анни Богачевої — Тригги. У часи членства в Російській образі і Право-консервативному альянсі вона співпрацювала з однієї з проросійських молодіжних організацій всередині Білорусі і продовжила свої візити до Мінська вже в новій якості. У сукупності з тим, що й інші партнери цієї організації виявилися пов’язаними з Пригожиним (1, 2), можна припустити, що мережа псевдорегиональных сайтів в Білорусі може мати підтримку власника фабрики тролів (які, до речі, також активні в Білорусі, особливо в Twitter). Інформаційний тиск зсередини Білорусі підтримується пропагандистським тиском як російських патріотичних ресурсів (таких як «Царгород», Медіахолдинг «Патріот»), так і «загальних» ЗМІ, періодично вбрасывающих матеріали про жахи націоналізму в Білорусі.
Особлива роль в організації психологічного тиску особисто на Лукашенка була відведена Telegram-каналах. У минулому році можна було спостерігати вибухове зростання проросійських пабликов, націлених на Білорусь. Через них поширювались і поширюються фальшиві інсайди, у тому числі про стан здоров’я Лукашенко, переговорах з Росією і Заходом. Свіжим чудовим прикладом рівня цієї інформації можна вважати «лист Трампа», яке нібито привіз Помпео для Лукашенка. В якості змісту листа перераховувалася чергова концепція «межиморья», вступ до ЄС (!) і НАТО і кредитна лінія на $25 млрд.
В 2019-му з’явилася маса проросійських Telegram-каналів, націлених на Білорусь
У всі ці інструменти впливу Росія вклала цілком серйозні гроші, адже існують ще більш звичні, що лежать на поверхні інтеграційні структури, які теж стоять російських грошей. Машина з ідеологічного супроводу «примусу до інтеграції» оплачена, побудована і запущена, так що розмови про ослаблення тиску на Білорусь навіть з цієї точки зору звучать щонайменше легковажно. Навпаки, градус ідеологічного впливу буде тільки посилюватися.
На зміну (або посилення) роботи імперських націоналістів з Громадянської ініціативи “Союз” (в союзі з истфаком МДУ) по переписуванню білоруської історії приходить цілий Володимир Мединський вже в новій своїй посаді помічника Путіна — за 4 млн рублів він проведе в Мінську захід «з боротьби з фальсифікацією історії».
Ми досить детально зупинилися на інформаційній складовій «білоруського фронту» Кремля, оскільки його економічна складова відома набагато краще за періодично спалахуючим молочним, нафтовим і газовим війнам. Також загальновідомо, що білоруський «парк радянського періоду» міг існувати лише за рахунок прямих російських дотацій, а також за рахунок «кмітливості» білоруської сторони в першу чергу — перепродажу нафти, а також за рахунок переоформлення «санкционки». Мрії Лукашенка про те, що «Кремль схаменеться» і просто так відшкодує збитки від податкового маневру, а заодно і дасть газ за ціною як для Смоленська, звичайно, так і залишаться мріями. Зараз навіть з’явилася в певних колах версія, що газ за ціною для Смоленська був частиною усної домовленості при продажу «Белтрансгазу», але в новій ситуації Кремль вважав за краще про це забути. А в пропонованих Лукашенко дорожніх картах, в тому числі передбачалося приєднання до «контрсанкциям», що не тільки позбавило б прибутку від продажу «білоруських» креветок росіянам, але і залишило б самих білорусів без європейських продуктів.
Норвегія і Латвія погодилися виручити Білорусь поставками нафти, причому в підсумку, на думку експертів, норвезька нафту для білоруських НПЗ в підсумку виявляється вигідніше, ніж російська, навіть при більш високій ціні. Однак проблема для білоруської економіки не вирішується тільки постачаннями нафти для легальної переробки на НПЗ — адже, нагадаємо, значну частину білоруської схеми становила перепродаж російської нафти під виглядом нафтопродуктів. Загалом, як не крутись, але для збереження незалежності треба починати керовані економічні реформи, що Лукашенко не хоче приймати як єдиний можливий вибір.
Для збереження незалежності Білорусі треба починати економічні реформи, що Лукашенко не хоче приймати
Пристрій білоруської економіки та системи управління така, що зараз практично будь-які інвестиції в неї досить малоосмысленны — і через відсутність гарантій від раптової націоналізації, і з-за загальної неефективності. Нагадаємо, що в нульові та 2010-і корпоративна частина російської держави цікавилася покупкою білоруського «фамільного срібла», так і зараз для пана Чемезова дуже цікаві були б МЗКТ, МАЗ і БелАЗ, так і панам Мордашову і Ткачову було б чим зайнятися. У Москві могли вестися розмови про те, хто з наближених міг би взятися за вбудовування частин білоруської економіки в російську систему. Однак це можливо тільки при повному фактичному контролі над ситуацією всередині Білорусі, щоб уникнути сюрпризів, що, можливо, і передбачалося в якийсь із «дорожніх карт». Для Лукашенка це означає втрату контролю та влади.
З усією очевидністю варіант із західними інвестиціями і розвитком власне білоруського бізнесу набагато менш небезпечний і з точки зору збереження суверенітету, і з точки зору збереження влади Лукашенка, однак у цьому випадку необхідні реформи — як економічні — для підвищення ефективності, так і юридичні — для захисту власності та інвестицій. Що Лукашенко з його мисленням директора передового колгоспу теж поки не може вмістити у себе в голові. Час між тим йде, і ситуація в економіці стає все гірше. Умовний Захід, при всьому розумінні важливості збереження білоруського суверенітету, теж не готовий інвестувати в чорну діру без отримання певних гарантій.
Тим часом директорат підприємств крутиться як може. У значної частини керівників підприємств давні зв’язки з Росією, як робочі, так і особисті. І тут так співпало, що з колегами з Росії можна прокрутити певні схеми, що ми бачимо на прикладі історії з затриманими директорами цукрових заводів. З іншого боку, виконавці кремлівського проекту з інтеграції Білорусі дуже зацікавлені в ангажування або купівлю ключових керівників виробництва, а також керівників з регіонів. Саме тому Лукашенко дуже нервово сприймає поїздки представників Росії по регіонам та підприємствам, особливо яскравий приклад — це історія з вже колишнім послом Михайлом Бабичем, який робив це відкрито і не соромлячись. Є підстави вважати, що періодичне «перетрушування», показові прочуханки і звільнення керівників виробництва і управління покликані запобігти цю ситуацію. Наскільки успішно — поки неясно. Звичайно, історії з «засратыми» коровами або розворотом лайнера, що летів в Білорусь, — це ефектний театральний жест, які так любить популіст Лукашенко, але за точковими виступами повинна стояти системна робота щодо зміни країни.
Лукашенко дуже нервово сприймає поїздки представників Росії по регіонам та підприємствам
Крім управлінців, в Білорусі є ще силовики (яких теж періодично заарештовують або знімають з посад), діячі культури, суспільно-політичні діячі, які начебто вважаються лояльними президенту, однак іноді дивляться в бік Росії — в тому числі на російські зарплати силовиків і на привілеї лояльних російської влади «майстрів мистецтва». Наставлення цієї частини пастви вирішило створення нової громадської палати Росії і Білорусі, після формальної ліквідації покійної громадської палати імені покійного Геннадія Селезньова. Ця як би приватна ініціатива виявилася дуже щільно пов’язаної з міжфракційною депутатською групою щодо захисту християнських цінностей Держдуми. Дивно, але в складі нової ВП СГ такі люди як генерал Шаманов, керівник фонду «Двоголовий орел» Костянтина Малофєєва Леонід Решетніков (в бутність головної РИСИ публічно сумнівався в існуванні Білорусі як держави), Володимир Бушуєв — керівник фонду Андрія Первозванного і Центру Національної слави Володимира Якуніна. ВП, зокрема, організовує візити російських силовиків у Білорусь і вже взяла під крило Союз письменників Росії та Білорусі. Вся діяльність ВП СГ просякнута «скріпами» і імперським духом.
Що з усім цим може зробити Лукашенко, крім демонстративних жестів — типу розворотів лайнерів, розносів на місцях, гучних фраз перед зустріччю з Путіним — ось і зараз він говорить про «момент істини», який повинен настати в п’ятницю, 7 лютого? Наскільки він взагалі розуміє, що саме відбувається? Олександр Григорович, безумовно, персонаж з минулого століття — не надто освічена директор колгоспу, який зумів взяти владу. Саме колгоспна кмітливість, схоже, те, на що він розраховує всю свою бутність президентом.
Захід він досі намагається продати «особливий білоруський шлях», який, власне, полягає в тому, щоб брати кредити і витрачати їх на підтримання статусу-кво, без зміни суспільно-політичної та економічної системи країни. Кращими відносинами він вважає можливість продавати трактори, вантажівки і сільгосппродукцію за євро і долари, знову ж таки, нічого суттєво не змінюючи. Єдиним прогресом можна поки вважати функціонування Парку високих технологій, однак як довго протримається IT-сектор при існуючому стані речей, неясно. Захід же, як ми вже писали, фінансувати чорну діру не готовий, хоча і ніяких планів по зміні Лукашенко, всупереч кремлівським конспірологам, не існує. Сусідам ЄС і НАТО досить мати на своєму кордоні стабільну суверенну країну, яка б не була опудалом, а рухалася хоч якимось чином в бік покращення економічної ситуації і громадських свобод. Саме в цьому ключі варто розглядати останні візити європейців і американців, включаючи візит Помпео.
З іншого боку, наскільки можна судити з витоками, на переговорах останнього року за зачиненими дверима росіяни настійно рекомендували Лукашенко не йти на наступний президентський термін, оскільки вже втомилися від його своєрідної манери ведення справ. Причому настільки, що в Кремлі думають про те, до кого з сусідів Лукашенко міг би поїхати відпочити від справ» у разі Фороського сценарію.
У Кремлі думають, до кого з сусідів Лукашенко міг би поїхати відпочити від справ» у разі Фороського сценарію
Наскільки можна зрозуміти, таке ставлення неймовірно ображає Олександра Григоровича — адже він 20 років тримав Білорусь в орбіті Росії, а тепер його хочуть відправити на пенсію, а деякі навіть пророкують долю Януковича. Всю пропаганду в російських ЗМІ і Telegram-каналах він також сприймає болісно, а факт існування проросійської мережі став для нього особистою образою, таким, про яке він навіть згадав у своєму «Великому розмові».
Чи залишилися у нього ілюзії, що вдасться домовитися, що «Кремль одумається», або йому доведеться повністю виконати нову роль — захисника суверенітету Білорусі, яку він вже волею-неволею приміряє на себе? У всякому разі, це та унікальна ситуація, коли інтереси Лукашенка щодо збереження влади і, можливо, безпечного її трансферу, збігаються з інтересами активної частини білоруського населення щодо збереження суверенітету країни — і такої комбінації ми ще не бачили.