Верховний представник ЄС Жозеп Боррелл заявив, що Росія посилює мілітаризацію Кримського півострова і продовжує негативно впливати на ситуацію у сфері безпеки в регіоні Чорного моря. Колишній командувач Сухопутних військ США в Європі (в 2014-2017 роках), генерал-лейтенант у відставці та експерт Центру аналізу європейської політики (CEPA) Бен Ходжес пояснює, чому країни Заходу стурбовані діями Москви в цьому регіоні і як НАТО може відреагувати на них.
Путін заходить занадто далеко. Навіть коронавірус не повинен повністю відволікати увагу Заходу від того, що робить Кремль. І особливо треба бути напоготові в регіоні Чорного моря. У Балтійському морі країни НАТО, насамперед держави Балтії, Німеччина, Великобританія і Канада, здійснили велику роботу для створення потенціалу стримування Росії. Але нічого подібного не було зроблено в Чорноморському регіоні. Частково тому, що він здається далеким – його стратегічну важливість у США і Західній Європі розуміють далеко не всі. Між тим, в цьому регіоні сходяться ЄС, Росія, Близький Схід і Середземномор’я.
Москва, намагаючись взяти під контроль північну Сирію, буде продовжувати тиснути на Туреччину. Росія могла б сказати Асаду – вистачить! Але ні, Москву влаштовує ситуація, при якій мільйони біженців тікають до Туреччини, а потім спрямовуються в Європу. Коли Ердоган на початку цього березня приїхав на переговори до Москви, Путін обійшовся з ним нешанобливо і навмисно примусив його чекати в приймальні. Я не вірю, що російсько-турецьке перемир’я триватиме довго, воно буде дієво рівно стільки, скільки потрібно Путіну. Я далекий від того, щоб захищати все, що робить Туреччина, але вона залишається найважливішим союзником НАТО, і в цій ситуації Захід змушений бути на боці Туреччини, допомагати їй протистояти Росії. Захід доводиться постійно тиснути на Москву, щоб вона зупинила Асада.
Не віриться, що російсько-турецьке перемир’я триватиме довго
Крім того, в Чорноморському регіоні Росія дуже активно працює, щоб не допустити інтеграції Грузії з Заходом. Кремль зробив все, щоб зарубати ідею будівництва глибоководного порту в Анаклии. Через екс-прем’єра Бідзіну Іванішвілі і його партію «Грузинська мрія» Москва чинила нескінченні перешкоди на шляху міжнародного консорціуму, який мав намір побудувати цей порт. Такий порт став би для країни справжнім мостом між Азією і Європою. У цій ситуації Європа і США інвестували великі гроші в Грузію. А коли ти багато інвестуєш, то починаєш замислюватися про безпеку держави, у що вкладаєш капітали. Більш того, порт Анаклии змінив економічну ситуацію у всьому регіоні Чорного моря. А для Кремля це абсолютно неприйнятно. Так що, історія цього порту – метафора того, як Росія використовує різні важелі впливу, крім військових, для того, щоб домогтися потрібних для неї результатів. Тому Грузія неодмінно повинна стати членом НАТО.
В Чорноморському регіоні Заходу доводиться протистояти Росії у всіх сферах – інформаційної, економічної, правової і, звичайно, військової. Боррелл прав – мілітаризація Криму йде повним ходом. Сьогодні Чорноморський флот Росії за чисельністю більше флотів усіх інших причорноморських країн разом узятих. Росія часто блокує західну частину акваторії Чорного моря для проведення навчальних стрільб. Фактично це означає і блокаду Одеси. Це також загрожує газодобувним морських платформ Румунії. Кремль незаконно претендує на прибережну морську економічну зону Криму.
Єдина можливість зупинити це – єдина позиція причорноморських держав. Проблема в тому, що на відміну від Балтики, в Чорному морі члени НАТО обмежені у своїх діях. Конвенція Монтре від 1936 року дає право тільки чорноморським державам (Росії, Румунії, Болгарії, Грузії, Туреччини та України) використовувати в Чорному морі повноцінні військові кораблі. Інші країни обмежені за часом присутності в регіоні військових кораблів, їх кількості, класу і тоннажу. У підсумку Альянс змушений стимулювати флоти Туреччини, Румунії, Грузії, Болгарії та України активніше стримувати Росію, за допомогою, наприклад, обміну розвідувальною інформацією. Цим країнам не потрібно особливо збільшувати чисельність кораблів їх ВМФ. Утримувати флот – справа дорога. Але, наприклад, можна нарощувати кількість безпілотних апаратів – морських дронов. Вони набагато дешевше, але дуже ефективні, особливо для ведення розвідки або розмінування. НАТО повинно зміцнювати в регіоні свої можливості протиракетної оборони.
Природно, поки Путін залишається в Кремлі, Москва буде продовжувати тиснути на Грузію, Україну та інші країни пострадянського простору. Це частина геополітичного змагання. Хто б міг подумати, але сьогодні вже й Ірландія скаржиться на те, що російські військові літаки порушують її повітряний простір!
Захід не може залишатися осторонь. Він повинен дотримуватися єдиної позиції, причому не тільки в НАТО, але і в міжнародних організаціях, таких як ООН, ОБСЄ, міжнародних судах та інформаційному просторі. Думаю, що і США могли б сильніше тиснути на Кремль політичними і дипломатичними методами і тісніше працювати в цій сфері з Німеччиною. Впевнений, що Німеччина може серйозно вплинути на поведінку Росії. Вона – єдина країна, здатна згуртувати ЄС перед лицем російської загрози. І, до речі, завдяки Берліну санкції ЄС проти Росії все ще діють, при тому, що Франція і низка інших країн хотіли б їх зняти.
Санкції, на мій погляд, працюють. Інакше з чого б Москва на них постійно скаржилася? Але їх недостатньо. Вони повинні бути частиною цілого пакету заходів. Президент Путін – один з найбагатших людей планети. Необхідно посилити тиск на нього і на його найближче коло, щоб саме вони розплачувалися за небезпечні ігри в геополітику, а не пересічні громадяни. У путінського режиму є й інші слабкі місця. По-перше, він залежить від продажу нафти і зброї. Не сумніваюся, що нинішня нафтова війна з Саудівською Аравією вдарить по ньому набагато сильніше, ніж це будуть готові визнати в Кремлі. Між іншим, російська зброя в Сирії показує не такі блискучі результати. І це в перспективі позначиться на російському військовому експорті. По-друге, Китай. Саме він, а не НАТО – найбільший виклик Росії. НАТО ніколи не нападе на Росію, але Путін чомусь сконцентрував свою військову міць не в Сибіру і на Далекому Сході, а в Західному і Південному військових округах.
НАТО ніколи не нападе на Росію, але Путін чомусь сконцентрував військову міць не на Далекому Сході, а на заході та півдні
Звичайно, обнуливши терміни, Путін створив ситуацію, при якій він може залишатися при владі дуже довго. Але я не впевнений, що це робить його більш сильним. Переставши прикидатися, що він обирається, він, сам того не розуміючи, підірвав свій авторитет. Він остаточно затвердив себе як авторитарного лідера Росії. Це знижує його міжнародний престиж, не кажучи вже про внутрішній.
Так, Путін зробив себе фактично довічним правителем. Але він вічно жити не буде. І Захід настав час задуматися про те, що буде після нього. Проте не варто розраховувати, що після Путіна Росія буде готова стати такою, як Євросоюз і Захід взагалі, у всіх сферах життя. Це була головна помилка, яку ми допустили після закінчення «холодної війни». Ми думали, що Росія просто впишеться в парадигму західної демократії та західного капіталізму. Захід доведеться запастися терпінням і серйозно вкластися – в прямому і переносному сенсі слова – в ті сфери, де найбільш вірогідні позитивні зміни. Але насамперед треба буде налагодити нормальні відносини з Росією. Але тільки з Росією, чиї війська не будуть окупувати суверенну територію інших країн – Крим, Абхазію, Південну Осетію.