21 квітня стало відомо про першу смерть від коронавіруса серед московського священства. Помер 48-річний настоятель кафедрального Єлоховського собору протоієрей Олександр Агейкин. Однак ні ця смерть, ні десятки випадків зараження коронавірусом серед кліриків РПЦ нездатні протверезити внутрішньоцерковних фундаменталістів, які сьогодні стали чи не головними ковид-дисидентами в країні. Вони чинять опір не тільки рішенням влади, але і патріарха Кирила, позиція якого як глави РПЦ сьогодні стрімко слабшає, вважає релігієзнавець Сергій Чапнін.
Коли на третій день після Пасхи в Росії від коронавирусной інфекції помер перший священик, ця новина прозвучала несподівано голосно. Багатьом важко позбутися відчуття, що є якийсь особливий божий промисел, що першим помер не старий священик із невеликого і бідного храму, а порівняно молодий настоятель кафедрального Єлоховського собору в Москві. Протоієрей Олександр Агейкин – це ще й людина з близького кола патріарха Кирила, лечившийся в дорогий московській клініці. Однак виявляється, що перед лицем смерті все це нічого не значить. Більше того, час і обставини його смерті для будь-якого священика трагічні подвійно. Коли стан батька Олександра стало критичним, йому, як і належить, ввели седативні препарати і підключили до ШВЛ, і він помер на самоті і без причастя. І смерть, здається, навмисне вибрала самий невдалий час – ті дні, коли Церква святкує Світле Христове Воскресіння, перемогу Христа, слова апостола Павла над «останнім ворогом» – смертю. Іноді православні кажуть: така була б радість причаститися на Великдень і померти – відспівали б самим радісним і веселим пасхальним чином. Але у випадку з о. Олександром ніякої радості немає. Головне відчуття – шок. Важко повірити, що смерть настільки близька і ніхто не може допомогти.
Але, з іншого боку, чому для багатьох православних смерть батька Олександра – це шок? Невже вони не чули про десятки тисяч померлих по всьому світу? Звичайно, чули. Але не могли це усвідомити, а деякі навіть не вірили. Серед православних в Росії чимало ковид-дисидентів — тих, хто не вірить в реальність вірусу, в реальність зараження і смерті. Ці дисиденти не тільки миряни, але й священиків, та навіть єпископи. Останні своїми проповідями і повчаннями дезорієнтують людей, закликаючи їх продовжувати ходити в храми, продовжувати причащатися у звичній формі – однієї лжицей (спеціальної ложкою для причащання) і без її дезінфекції. Тих, хто не ходить у храми, ковид-дисиденти звинувачують у маловерии. Ковид-дисидентство стало не тільки новим і досить масовим проявом православного фундаменталізму (вірності традиціям без критичного і творчого осмислення), але і вперше в новітній історії соціально небезпечної позицією, що представляє загрозу для всіх, хто вільно чи мимоволі контактує з адептами такої позиції.
Ковид-дисидентство стало новим масовим проявом православного фундаменталізму
Стихійний рух ковид-дисидентів стало уособленням глибокої внутрішньої кризи в Російській православній церкві. Ця криза буде мати дуже серйозні наслідки: він носить системний характер і зачіпає болючі питання церковного управління і церковно-державних відносин. Фактично ковид-дисиденти вийшли з підпорядкування патріарху Кирилу, який не раз, нехай і з запізненням, закликав прихожан залишитися вдома і не відвідувати храми в період жорстких обмежувальних заходів, пов’язаних з пандемією. Православні ковид-дисиденти повністю ігнорують позицію патріарха і закликають до прямо протилежного. Центрами опору насамперед стали великі монастирі в Росії, Білорусі і Україні – Троїце-Сергієва, Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська лаври, а також Свято-Єлизаветинський монастир в Мінську. Самий яскравий приклад чернечого опозиції – Троїце-Сергієва лавра. Формально сам патріарх Кирило її священно-архімандрит, тобто безпосередній начальник. Але патріарх далеко, а молодий намісник особливим авторитетом не користується. А ченці, як тепер з’ясувалося, мають власну думку і не бояться її висловлювати. Вони вважають, що будь-які обмеження в період пандемії «відступництво», і саме ченці покликані «проголошувати» правду про це всьому світу. Судячи з instagram-трансляції, лаврський храм на Великдень був повний, принаймні в тій частині, яка потрапляла в об’єктив камери.
Життя РПЦ при патріархові Кирилу стала настільки ідеологізована, що всі сценарії опору Московської патріархії повинні були б носити яскраво виражений політичний і ідеологічний характер. Як, наприклад, це було в 2018 році випадку з автокефалією Православної церкви України. Як боротися з ідеологічним супротивником, команда патріарха Кирила знає добре, хоча успіхи у цій боротьбі в неї м’яко кажучи досить скромні. Все більше і більше помісних православних церков допускають визнання української автокефалії і дистанціюються від жорсткої позиції РПЦ.
Але унікальність нинішньої ситуації саме в тому, що опір патріарху не носить в чистому вигляді ідеологічний характер, і зовсім незрозуміло, як з цим боротися. Рух православних ковид-дисидентів застало Московську патріархію зненацька. Воно категорично наполягає на незмінності традицій і релігійних практик і атакує патріарха Кирила праворуч. І проблема в тому, що саме атак справа патріарх Кирило завжди дуже боявся. Він почав загравати з фундаменталістами і традиціоналістами відразу, як тільки став патріархом. Фундаменталісти брали знаки уваги, при будь-якій можливості користувалися його слабкістю для легітимації та пропаганди своєї позиції, але своїм повною мірою його ніколи не вважали. Для фундаменталістів патріарх Кирило назавжди залишиться лібералом.
Рух православних ковид-дисидентів застало Московську патріархію зненацька: це атака справа, якій патріарх завжди боявся
Саме із-за страху перед фундаменталістами патріарх Кирило готував свою зустріч з папою Франциском потай. Багато в чому під їх тиском патріарх Кирило вирішив відмовитися від участі у Всеправославному соборі на Криті в 2016 році. Однак, судячи з усього головні проблеми у відносинах з фундаменталістами у патріарха Кирила ще попереду. В умовах пандемії різку критику і відкриту протидію фундаменталістів викликають два рішення патріарха. Це дезинфекцію лжиці після кожного причасника і заклик не ходити в храми під час режиму самоізоляції. І в цій критиці розкривається не християнський, а фактично магічний підхід фундаменталістів до церковних практик. Вони твердо стоять на своїх позиціях. По-перше, вони переконані, що заразитися через причастя неможливо, так як це святиня. При цьому ні богословські, ні церковно-практичні питання вони обговорювати не готові, вважаючи за краще відразу ж звинувачувати своїх супротивників в єресі. По-друге, вони вважають, що ходити в храм необхідно завжди, а обмеження, які ставить держава, слід сприймати як гоніння на церкву. Тому немає нічого страшного в тому, що зберігаючи вірність церкви, парафіяни можуть постраждати і навіть стати мучениками.
Своїми силами патріарх Кирило з фундаменталістами впоратися не зможе. У нього практично немає реальних важелів управління Церквою в кризовій ситуації. Його авторитет постійно падав останні 3-4 роки і сьогодні знаходиться на такому низькому рівні, що багато слухати його просто не будуть. Ще одна проблема – це «обнулення» патріарха. Фактично він не бере на себе відповідальність за основні рішення, вони тепер виходять у форматі інструкцій, тобто в знеособленої формі. І більше того, право приймати конкретні оперативні рішення вперше за довгі роки делеговані правлячим архієреям. Звичайно, ситуація в різних регіонах країни різна, десь відвідування храмів не обмежена, де обмеження вводяться значно повільніше, ніж у Москві. Але в будь-якому випадку влада і сполучена з нею відповідальність за прийняття рішень може сформувати значно більш самостійну групу єпископату.
Патріарх не бере на себе відповідальність за основні рішення, це може сформувати значно більш самостійну групу єпископату
Єдиний вихід – вдатися до допомоги держави і попросити його покарати тих, хто порушує приписи вищої церковної влади і тим самим загрожує здоров’ю інших громадян. Однак для патріарха це важке рішення. Цілком можливо, що він його так і не візьме, побоюючись, що створить небезпечний прецедент. Якщо державна влада отримає від патріарха санкцію на переслідування фундаменталістів, які закликають не порушувати режим самоізоляції, то де гарантії, що після пандемії держава не увійде у смак і не буде переслідувати священиків і єпископів за іншими кримінальними статтями? А цілий ряд таких справ, як відомо, зараз просто покладено під сукно.
Словом, патріарх Кирило опинився в дуже слабкій позиції. Чи захоче хтось всередині Церкви або в Кремлі цим скористатися, поки сказати важко. Протягом багатьох років патріарх успішно знищувала будь-які потенційні осередки формування опозиції, але сьогодні ситуація працює проти нього. І цілком ймовірно, що Кремль підтримає ініціативу, якщо вона буде виходити від єпископату. Однак хто і як зможе (і захоче) очолити опозицію, питання поки відкрите. Разом з тим, патріарх Кирило ще зможе поборотися. На нього працює економічна криза. Практично всі церковні гравці будуть стурбовані економікою більше, ніж політикою. Всім їм важливо зберегти рівень своїх доходів, який може впасти катастрофічно. А тут уже буде не до політичної боротьби.