Публікації в The New York Times про передбачувану змову між російською військовою розвідкою і заборонених в РФ рухом «Талібан» спровокували в США обговорення чергових санкцій проти Кремля і поставили під сумнів доцільність підписаного в лютому угоди між США і бойовиками. Незалежний експерт з Афганістану Ігор Суботін пояснює, що зв’язує Росію з терористичним угрупуванням і як виведення іноземного контингенту з Афганістану позначиться на інтересах Кремля.
Укладена взимку угода між США і рухом «Талібан» про врегулювання збройного кризи в Афганістані з самого початку підносилося адміністрацією президента Дональда Трампа як створення основи для сталого і довготривалого миру — бойовики довгий час вели «священну війну» не тільки проти афганських сил безпеки, але і проти американських військовослужбовців. Проте в реальності оформлена в Катарі угода, при підготовці якої позицію афганського уряду фактично проігнорували, породила у експертів і політиків побоювання, що таліби використовують ситуацію в своїх інтересах і захоплять владу, коли іноземний контингент покине територію республіки. Причина цих страхів полягала у відсутності чітко прописаних механізмів контролю над тим, як групування виконує свої зобов’язання, і в готовності Білого дому робити нічим не підкріплені аванси бойовикам.
Як розповів у своїй гучній книзі «Кімната, де це сталося: мемуари з Білого дому» екс-помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон, представники адміністрації Трампа були готові до угоди з талібами тільки заради того, щоб оголосити журналістам про успіх. Дипломатичний тріумф швидкого приготування був вкрай необхідний, щоб виконати обіцянку про припинення «нескінченних війн» за кордоном, дане Трампом ще під час своєї першої передвиборної кампанії, і для того, щоб скоротити обсяги допомоги офіційному Кабулу, який, як вважали американці, безсовісно зловживав надходили до нього коштами. У керівництва «Талібану» в цих умовах не було стимулу вести переговори по-справжньому – воно могло просто дивитися на годинник і чекати. Не дивно, що опозиція афганської ініціативи Трампа почала формуватися усередині військового та розвідувального спільнот в США ще на ранніх етапах переговорів з рухом.
У зв’язку з цим публікації в The New York Times про зв’язок між російською військовою розвідкою і заборонених в РФ рухом «Талібан», які базуються на анонімні джерела, виглядають швидше як спроба супротивників катарської угоди торпедувати дипломатичні зусилля адміністрації Трампа, ніж як результат реального розслідування – навіть з урахуванням того, що у них називається ім’я посередника в контактах між «російськими агентами» і талібами. Офіційні звинувачення в тому, що Росія спонсорує і озброює бойовиків, почали звучати на натовських заходах ще кілька років тому, проте вони так і не були підкріплені переконливими аргументами. Тексти в західній пресі про передачу російських коштів і озброєнь руху нерідко спиралися на джерела в «Талібані», які, як правило, беруть гонорар за інтерв’ю і говорять те, що від них хочуть почути. Тим не менш, сумнівів в тому, що Москва сама дала привід згадувати її в одній зв’язці з бунтівної угрупованням, немає. Для цього достатньо звернутися до публічним діям російського офіціозу.
Починаючи з 2000-х років Росія і НАТО тісно співпрацювали з афганського досьє: Москва навіть брала участь у поставках бойової техніки офіційним Кабулу. Але якість практичної взаємодії різко знизилося в 2014 році на тлі загального погіршення відносин між Кремлем і західними країнами. Тоді Росія і законні влади Афганістану почали дистанціюватися, і цю тенденцію в тому ж році суттєво посилив і прихід на пост президента Ашрафа Гані, політика американського штибу. Після цього російській стороні довелося переосмислити свій підхід до афганському напрямі. Свої корективи в ситуацію «на землі» внесла поява в Афганістані прихильників угруповання «Ісламська держава» (заборонено в Росії), яка поставила руба питання про безпеку так званого «південного підчерев’я» РФ. Є гіпотеза, згідно з якою саме тоді Москва прийняла рішення інвестувати у відносини з талібами – противниками ІГ.
Свої дипломатичні «інвестиції» Росія і не думала приховувати. Представники «Талібану» неодноразово відвідували Москву. Перший раз – в 2018 році, для зустрічі в «московському форматі», який передбачає обговорення афганського кризи за участю безпосередніх сторін збройного конфлікту і дипломатів регіональних країн. Незважаючи на те, що офіційний Кабул тоді проігнорував цю переговорну формулу, талібам вдалося зустрітися з афганськими опозиційними політиками. Другий раз делегати угруповання відвідував російську столицю в лютому 2019 року – для чергових межафганских переговорів, які вже формально були піднесені як ініціатива афганської діаспори – щоб позбавити МЗС РФ від непотрібних питань. Кульмінацією ж стало запрошення талібів в травні минулого року на святкування 100-річчя встановлення російсько-афганських дипломатичних відносин. Торжество стало свідченням того, що з «Талібаном» у Росії відносини краще, ніж з афганським урядом: від Кабула на цьому заході був присутній тільки посол в Москві.
З «Талібаном» у Росії відносини краще, ніж з афганським урядом
Не виключено, що цими переговорними ініціативами Росія послідовно намагалася продемонструвати США свою незамінність у процесі афганського врегулювання і показати, що змогла налагодити високої якості стосунки з талібами і політичною опозицією. Хоча публічно російська дипломатія, звичайно, заперечувала прагнення змагатися з американцями на цьому напрямку. Для «Талібану» ж контакти з Москвою представляли собою хороший шлях диверсифікувати зовнішньополітичні канали і надійний спосіб шантажувати своїх американських візаві щоб узгодити більш м’які умови мирної угоди. Не більше того. Представників політичного офісу угруповання в дійсності не могло не дратувати те, що Росія своєрідно уявляє собі конфігурацію на місцевому політичному полі і нерідко намагається продавлювати деякі ініціативи через екс-президента Хаміда Карзая. Навряд чи довіри до Москви додавала і її нездатність чітко сформулювати власні інтереси в Ісламській Республіці.
Підписана між США і талібами угоду розвіяло ілюзії щодо того, за ким з міжнародних гравців залишається останнє слово в процесі врегулювання. Однак доброзичливі жести Москви на адресу «Талібану» не припинилися. У березні американським збройним силам в Афганістані після довгого затишшя довелося нанести удар по талібів у провінції Гільменд – коли ті вели наступ на КПП афганських сил безпеки. На цьому тлі Москва несподівано виступила адвокатом дій угруповання. Спецпредставник президента РФ по Афганістану, директор другого департаменту Азії МЗС РФ Замір Кабулов тоді заявив, що американський авіаудар йде врозріз з катарським угодою, згідно з якою США і таліби домовилися не нападати тільки один на одного. «Таліби не брали ніяких зобов’язань щодо афганського уряду», – підкреслив російський дипломат. Це виступ виглядав екстраординарно – навіть для звиклого ігнорувати політес Кабулова.
У публічних оцінках катарської угоди російська сторона послідовно підкреслювала загальну вигоду, роблячи упор на те, що присутність контингентів США і НАТО «є подразником для збройної опозиції і перешкодою для стабілізації обстановки в країні». Тим не менш, склалося враження, що Москва надміру схильна загрожувати дестабілізацією обстановки в Афганістані, де впродовж довгих років іноземний контингент виконував роль якщо не гаранта військової стабільності, то вже точно важливого «сдерживателя» амбіцій талібів. Як випливає з недавнього доповіді спеціальної моніторингової групи ООН, за останній час всередині «Талібану» оформилася «партія війни» — ціла фракція бойовиків, яка вважає за необхідне відмовитися від угоди з США і продовжувати військові дії. Впевненості в тому, що в Афганістані скоро вщухнуть постріли, це не додає.
Догляд з республіки військовослужбовців міжнародної коаліції в умовах двозначної позиції збройного руху з приводу припинення вогню і розриву зв’язків з терористичним угрупуванням «Аль-Каїда» буде означати переадресацію проблем до регіональних гравців, до яких відноситься і Росія. Москві тепер доведеться самій реагувати на дії афганських радикальних формувань і думати, як зміцнювати стійкість місцевої політичної архітектури. І Кремлю не слід спокушатися, що його позиції в Афганістані в цій ситуації будуть зміцнюватися. Щоб отримати відчутний політичний вагу на цьому напрямку, Москві необхідно сформулювати більш ясну порядку денного, яка не буде давати зайвих приводів для гучних розслідувань про тіньових оборудках з місцевими збройними угрупованнями. Поки ж російська сторона цілком справедливо залишається інформаційної заручницею своїх натяків. Однак, якщо судити по тому, як у МЗС РФ намагаються відбити звинувачення джерел The New York Times, малоймовірно, що Москва зробить правильні висновки із ситуації.