Bellingcat вдалося ідентифікувати діючих російських генералів і полковників, які силами кількох ракетних батарей 24 січня 2015 року піддали Маріуполь обстрілу з «Градів» і «Ураганів», в результаті чого загинула 31 людина, в тому числі двоє дітей. Результати цього розслідування українська влада вже передали в Міжнародний трибунал в Гаазі. The Insider пропонує ознайомитися з перехваченными телефонними розмовами, з яких випливає, що військові знали, що стріляють по погано перевіреним цілям, і що вони не зупинили обстріл, навіть коли зрозуміли, що під вогнем виявилися мирні жителі. Також з прослуховувань телефонних переговорів стає зрозуміло, хто з російських офіцерів брав участь у цьому військовому злочині, як російські полковники обманювали генералів і чому деякі з учасників обстрілу вирішили імітувати власну смерть.
Вранці 24 січня 2015 року українське місто Маріуполь піддався ракетному обстрілу з «Градів» і «Ураганів». Реактивні снаряди прасували місто протягом кількох годин, потрапляючи в житлові будинки, дитячі сади і магазини, 31 людина загинула (в тому числі дві дитини), поранено 117. Ніяких військових об’єктів в радіусі як мінімум кілометри від зони обстрілу не було. Прибулі на місце спостерігачі ОБСЄ з вирвами від снарядів визначили, що обстріл вівся з території «сепаратистів», російська ж влада негайно назвали це провокацією України. В результаті складного і тривалого розслідування Bellingcat вдалося встановити всіх причетних до цього військового злочину.
Дійові особи
Судячи за наявними свідченнями, в обстрілі Маріуполя брали участь 200-а окрема мотострілецька бригада БВ СФ (в/ч 08275) з Мурманської області і 5-а окрема гвардійська таманській мотострілецька бригада з Наро-Фомінська. Ці бригади перебували під командуванням полковника Сергія Лиса, який, у свою чергу, отримував розпорядження від генерал-майора Степана Ярощука. На момент обстрілу Маріуполя оперативне командування цими двома бригадами було передано від Лиса полковнику Максиму Власову («Югра»).
Також обстріл вів так званий «9-й полк ДНР». Ним командував діючий полковник російської армії Олександр Муратов.
Крім Ярощука, в операції брав участь і інший генерал-майор Олег Глечиків. Під командуванням цих двох генералів в операції були задіяні як мінімум чотири полковники: Олександр Цаплюк (позивний «Горець»), Олександр Муратов (позивний «Сан Санич 0187»), Максим Власов («Югра») і Дмитро Клименко.
Як розвивалися події
Вранці 23 січня 2015 року російський полковник Олександр Цаплюк (позивний «Горець»), що базувався в той момент в Донецьку (те, що на російській території) і курирував артилерійські операції на території так званої ДНР, отримав розпорядження від російського військового командування розпочати військову операцію щодо цілей на території міста Маріуполь. Операція передбачала масований ракетний удар кількох батарей 24 січня, причому, які саме військові цілі повинні були бути вражені, неясно. Дві батареї (200-я і 5-я) повинні були бути підтягнуті з російської території, третя батарея вже перебувала в зоні, контрольованій сепаратистами.
Російські батареї перетнули кордон в районі населеного пункту Ковалі і просунулися в бік Маріуполя, зупинившись у селі Безіменне.
На кордоні виникла раптова проблема: російських військових спочатку не визнали за своїх сепаратисти, так як у тих не було ні документів, ні номерів на машинах. Полковник Олександр Цаплюк був змушений пояснювати, що це свої, а документів у них тому й немає, що вони військові:
На щастя для жителів Маріуполя, не всі з «Градів» доїхали до Безыменного з Мурманської області. Мінімум одна машина вибула з ладу на підході до села (після повернення в Мурманськ через місяць її сфотографував випадковий свідок). Цей інцидент також виявився у прослуховування:
Чому взагалі всі ці речі військові обговорюють по відкритій телефонного зв’язку? У них мають бути засоби захищеної супутникового зв’язку. Це дивує не тільки The Insider, але і самого полковника Цаплюка. У розмові з полковником Власовим Цаплюк говорить, що «в режимі реального часу про всіх доповідає найголовнішого» і просить Власова використовувати портативні станції супутникового зв’язку «Белозер», які повинні бути у полковника Лиса. Але потім у розмові з самим Лисаем Цаплюк дізнається, що космічного зв’язку у них немає.
Вже на момент визначення координат російські військові розуміють, що їх дані не збігаються з даними навідників, різниця аж півкілометра. Звідки взялися координати навідників, військові самі не знають, але, здається, це їх не сильно турбує — вирішено бити по тих координатах, які їм дали.
Непрацююча зв’язок, плутанина з координатами цілей, машини «Граду» врізаються один в одного, ледь не заарештовані солдати без розпізнавальних знаків — все це більше схоже на сюжет комедії «Містер Піткін в тилу ворога», ніж на реальні військові дії. Але як тільки починається обстріл, комедія перетворюється на трагедію.
В 7:55 ранку, з півгодинним запізненням, полковник Цаплюк командує Максиму Власову (200 бригада): «Вогонь!». Одночасно полковник Муратов віддає наказ відкрити вогонь так званого «9-го полку ДНР». Починається перший обстріл (всього в цей день їх було чотири):
Незабаром стає зрозуміло, що ракети летять не туди, куди треба, а по житловим будинкам. «Перелетело все й пішло по домівках, по девятиэтажкам, по приватному сектору, Київському ринку…».
«Все місто горить на х*й! Перевіряйте все, добре?» — тривожиться полковник Максим Власов:
Вражаюче, але в одній з розмов військові обговорюють, що одна ір машин б’є «х*й знає куди», але вирішують продовжити обстріл і залишають ту ж саму «мета 107».
Таке враження, що військовим було все одно, з якої мети бити. «Готовий бити 102!» — «Там же 101 повинно бути?» — «Ну вони дали нам 102» — «Ну добре, вогонь!».
Після того, як житлові квартали потрапляють під обстріл, на місце виїжджають спостерігачі ОБСЄ. Вони прибувають в Маріуполь вже до 9:30 і спочатку вивчають ситуацію на місці подій. У дві години дня спостерігачі висуваються до російських позицій. Дізнавшись про це, генерал Ярощук дає команду полковнику Цаплюку відводити машини:
Власов вимагає загнати машини назад по ангару і зарядити їх (щоб не було видно, що машини вже стріляли):
Цікаво, що Власов вимагає в першу чергу ховати «сороканіжки».
Чому саме «сороканіжки»? Судячи з усього, мова йде про «Платформі Про» — військовому Камазі, призначеному для транспортування артилерійських і ракетних установок, який офіційно був поставлений на озброєння лише в 2015 році. Військові не хотіли їх «світити» раніше часу — в тому числі з-за того, що було б занадто очевидно: це озброєння прибуло з Росії.
Відразу покинути територію України російським батареям не вдалося. На кордоні їм наказали зупинитися і готуватися до нових вказівок генерала Ярощука. «Я з вами з розуму зійду», — скаржиться Сергій Лисай. «Це не з нами, це з ними, дебілами, бл*дь», — відповідає полковник Цаплюк.
До речі про стосунки з начальством: російські полковники, судячи з цих дзвінків, постійно дезінформували своїх генералів. В тому числі вони вводили їх в оману про час початку обстрілу. Ось наприклад дзвінок, який відбувся в 12:52 за українським часом (о 13:52 за московським), в ньому полковник Лисай просить записати час початку чергового обстрілу 13:52, хоча з контексту ми знаємо, що він ще не почався.
Ось другий дзвінок, тут вже військові самі не пам’ятають, коли почали стріляти, і записують час початку обстрілу 9:58 (насправді — на півгодини пізніше):
Поки полковники махинировали з звітами, кілька учасників обстрілу пішли ще далі — Олександр Євтодій («Попіл») і Грайр Єгіазарян («Шрам») — обидва з «9-го полку» — ініціювали свою смерть. Ось дзвінок, де Єгіазарян попереджає коханку: «Якщо про мене що-то в пресі повідомлять, не вір».
Незабаром дійсно з’явилися повідомлення, що Єгіазарян героїчно загинув у шестигодинному битві проти батальйону «Азов». Навіщо Егиазаряну знадобилася така інсценізація, не дуже ясно, але один із знайомих з ним людей повідомив Bellingcat, що сепаратисти він подався, щоб заробити гроші для виплати боргу по аліментах. Судячи з усього, для нього це стало можливістю «обнулити борги».
А ось розмова, де обговорюють уявну смерть Олександра Евтодия («Попіл»). Дзвонить, правда, дехто з позивним «Магадан» повідомив, що це все неправда, але товариші по службі продовжують робити вигляд, що «немає більше „Попелу“».
Bellingcat перевірив теорію про смерть «Попелу» і, створивши фейковий аккаунт Максима Власова, зв’язався з ним через соцмережі. Побачивши повідомлення від бойового товариша, Євтодій подібно Феніксу «повстав з попелу» і навіть поділився своїм мобільним телефоном. Bellingcat зв’язався з ним за цим номером, і йому відповів добре впізнаваний голос «Попелу». Пов’язана постановочна смерть «Попелу» з грошима, як і у випадку «Шрама», складно судити, але серед причин могло бути й те, що голос, ім’я та позивний «Попелу» були незабаром після обстрілу засвічені СБУ, тому інсценування смерті могла також бути вмотивована питаннями безпеки.
Детальніше читайте у повній версії доповіді Bellingcat.