Відносини Сербії і Росії переживають важку кризу. На тлі про домовленості сербського президента Олександра Вучич по Косову і близькосхідних питань у Вашингтоні від російського МЗС прозвучала настільки різка реакція, що з вибаченнями в Белград довелося дзвонити особисто Путіну (а Путін дуже не любить вибачатися). Ця незграбна політика Москви лише сприяє очевидною і незворотною тенденції: вже в найближче десятиліття Сербія може приєднатися до Євросоюзу, а пізніше і до НАТО. Такий найбільш ймовірний вихід багаторічних інтеграційних процесів на Балканах.
Уже багато років Кремль чинить опір включенню балканських країн в європейські та євроатлантичні інтеграційні процеси, і до останнього моменту Сербія залишалася головним союзником Росії на Балканах, багато в чому завдяки впливу через такі інструменти, як нафтогазовий сектор і церква. Але з кожним роком стає все більш ясно, ніякий тиск вже не допоможе вплинути на європейський вибір Сербії.
Вступ до Євросоюзу – а це головний інвестор і торговий партнер балканських країн – залишається ключовою метою Сербії з початку 2000-х років. У регіону, по суті, немає альтернативи, і будь-які інші зовнішньополітичні устремління, включаючи розвиток зв'язків з Росією, вторинні. Сербська еліта, яка співпрацює з усіма значущими країнами і «центрами сили», вважає Євросоюз ключовим партнером і сприяє зміцненню економічної стабільності. До того ж, ЄС – найбільший донор, який виділив Сербії вже більше 3,6 млрд євро у вигляді грантів. У 2014 році Белград почав переговори про вступ до ЄС, за ці роки були відкриті 16 з 35 переговорних глав, дві з яких вже вдалося закрити.
В інформаційний простір періодично вкидається теза про «вибір Сербії між Заходом і Сходом», хоча жоден з урядів останнього двадцятиріччя не ставив питання так кардинально. У «дилеми Схід-Захід» немає економічної та географічної основи. Економіка Сербії, за винятком енергетичного сектора, залежить в основному від бізнесу, пов'язаного з Євросоюзом. У зовнішній політиці Белград намагається утримувати баланс, спираючись одночасно на Європу, США, Китай і Росію. При цьому ніхто з його партнерів, за винятком Кремля, не заперечує її стратегічну мету – шлях в ЄС.
Ніхто з сербських партнерів, крім Кремля, не заперечує її мета – шлях в ЄС
Для Сербії цей шлях розтягнувся на десятиліття. Це пов'язано з повільним ходом реформ і наслідками конфліктів 1990-х, які до сих пір виявляються в невизначеності сербських кордонів (оскільки не врегульована проблема Косова) і системи безпеки (Сербія формально дотримується військового нейтралітету, який швидше за сприймається як перехідний етап на шляху в НАТО) .
Політика балансування або повний дисбаланс?
У порівнянні з іншими країнами регіону, сербська політика часом здається проросійською. Відносини з Росією президент Олександр Вучич зазвичай описує як дружні, «ясні і прозорі». При особистих зустрічах з Володимиром Путіним він не проти підкреслити перевагу російського президента над іншими світовими лідерами і російське велич взагалі.
Русофільство Вучич – багато в чому показне. Його захоплення китайської міццю виглядає не менш щирим, а часом навіть і більш переконливим. Можна згадати його міркування про російських комплексах С-400 і наступну покупку Белградом китайських безпілотників і системи протиракетної оборони FK-3, яка створена на базі російської. До цієї угоди вважалося, що Росія цілком монопольно поставляла весь спектр озброєнь на сербський ринок.
Євросоюзу і Вашингтону Вучич з не меншим ентузіазмом демонструє, що його політика зовсім не прокремлівська. Так, в 2019 році, незабаром після підписання угоди про вільну торгівлю з ЄАЕС, сербський лідер повідомив, що при вступі в Євросоюз воно втратить силу. А днями Сербія відмовилася від спільних з Росією навчань у Білорусі. Белград пояснив своє рішення введенням мораторію на будь-які навчання через пандемію і необхідністю забезпечити нейтральний статус. Втім, багатьом спостерігачам зрозуміло, що мова йде про дистанціювання від охопленої протестами Білорусі, а заодно і від політики Кремля, який намагається силою утримати при владі Олександра Лукашенка.
До слова, майже рік тому в Сербії відбулися навчання з використанням комплексу С-400 і батареї «Панцир-С». Для Москви було символічно, що це сталося «під носом» у НАТО, майже повністю контролює регіон. В той момент в Белграді ще не рахували, що подібні маневри заважають забезпечувати нейтралітет.
Але ще більше російських спостерігачів здивував набір домовленостей, які минулого тижня Вучич підписав в США під час обговорення економічної нормалізації з Косовом. Ці домовленості ігнорують інтереси Кремля як в самому косовському випадку, так і в інших міжнародних питаннях, включаючи ситуацію на Близькому Сході.
Так, Сербія погодилася призупинити на рік кампанію проти визнання Косова, а Приштина – не подавати заявку про вступ до міжнародних організацій протягом року. Тим часом, блокування косовських зусиль на міжнародній арені і дискредитація місцевої політичної еліти – одна з головних послуг, які Москва надає Белграду після проголошення косовської незалежності в 2008 році. У той же час Сербія, як і Косово, в Вашингтоні підписалася відразу під кількома важливими пунктами: наміром диверсифікувати імпорт енергоресурсів (а Росія – основний постачальник газу в Сербію); не дозволяти «неблагонадійним операторам» розгортати на своїй території інфраструктуру мереж 5G (таким чином США намагаються обмежити можливості для китайських компаній); визнати рух «Хезболла» терористичним і перенести посольство з Тель-Авіва до Єрусалиму – врозріз з російським підходом.
І хоча поки важко судити про те, які з цих намірів будуть реалізовані, сама по собі готовність піти назустріч адміністрації Дональда Трампа в передвиборний період в цілому ряді питань (в основному другорядних для самої Сербії, але важливих для Росії), ледь не посварив Москву з Белградом. Насправді ніякого різкого повороту тут не відбулося: сербський зовнішньополітичний курс уже багато в чому узгоджений не тільки з європейськими, але і з американським, в тому числі в настільки істотне для Кремля питанні, як невизнання Криму російським.
Сербія йде на поступки, чекаючи підтримки Вашингтона на шляху євроінтеграції і більш істотних інвестицій. Доступ до західних грошей і гарантіям на Балканах цінується значно вище, ніж хотілося б Москві, але протиставити тут нічого, крім роздратування. І в найбільш різкій формі воно проявилося в скандальній публікації прес-секретаря МЗС Марії Захарової, що порівняла сербського лідера з жінкою без трусів на допиті у американських поліцейських.
Скандальний пост, незважаючи на принесені пізніше вибачення «за непорозуміння», так і не був вилучений. Вучич повідомив, що перед ним вибачилися і Лавров, і Путін, але в офіційних повідомленнях Кремля і МЗС про це не сказано. Найімовірніше, Москва продовжить працювати над іміджем сербського лідера, періодично вказуючи на його місце в системі міжнародних відносин і граючи на руку його противникам.
Грубий тролінг в соцмережах з боку російської дипломатії – нове явище в російсько-сербських відносинах, хоча скандалів в останні роки було чимало. У минулому році за пару тижнів до грудневої зустрічі Путіна і Вучич в Сочі в ЗМІ потрапили кадри вербування сербського чиновника, відставного підполковника ZK, полковником ГРУ Георгієм Клебанов, після чого Вучич підтвердив цей факт публічно. Це був вже другий випадок неакуратної роботи російських структур в Сербії, який Вучич оприлюднив. Саме сербська влада допомогли в 2016 році владі Чорногорії встановити причетність російських громадян до спроби силового захоплення влади. Незабаром в Сербії заговорили і про спробу замаху на самого Вучич – після того, як поблизу його будинку поліція виявила значний арсеналу зброї.