У сюжеті, присвяченому виборам президента України, «Вісті тижня» розповідають:
“Команда Порошенко йде “в расход”. Державне бюро розслідувань відкриває кримінальні справи проти генпрокурора Луценка, секретаря РНБО Турчинова, спікера Верховної Ради Парубія. Їх підозрюють у держзраді, насильницьке захоплення влади і організації масових вбивств на Майдані в 2014-м.
“Були три групи. Це частина маніфестантів, які взяли вдома вогнепальну мисливську зброю, яких озброїли після захоплень райвідділів, міськвідділів, військових частин. Друга група — це вже так звані грузинські снайпери. Третя група людей прийшла непомітно на точки снайперські і так само непомітно звідти пішла, залишивши зброю. Це зброя вивозили з готелю ‘Дніпро’ Парубій, Пашинський — це відома історія. Це професіонали, пов’язані з приватними військовими компаніями”, — заявив екс-глава МВС України Віталій Захарченко.
Кримінальні справи проти верхівки — це перша ознака обвалення владної вертикалі. Порошенко втрачає контроль над судовою системою — ознака другий».
Кримінальне провадження дійсно порушено, але про обставини його порушення «Вести недели» замовчують. Підставою стала заява адвоката Ігоря Федоренко, чинного від імені Віктора Януковича, а один з усіх основних епізодів обвинувачення, про який «Вісті тижня» теж мовчать, — «втрата територіальної цілісності України», тобто здача Криму Росії без опору. Цікаво, до речі, що звинувачує в цьому своїх політичних супротивників повалений президент, який знайшов притулок у Росії.
За статтями 94 і 95 Кримінально-процесуального кодексу України заява громадянина є підставою для порушення кримінальної справи; при цьому заявника попереджають про відповідальність за неправдивий донос. Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя мають право відмовити в порушенні справи; в даному випадку цього не сталося, ймовірно, з-за важкості звинувачень і їх резонансного характеру — обставини загибелі «Небесної сотні» і втрати Криму залишаються хворими питаннями. Так чи інакше, факт відкриття розслідування за заявою екс-президента, заочно засудженого за держзраду, ще не означає серйозних підозр щодо українських політиків.
З перемогою Зеленського на виборах ця подія навряд чи пов’язано: попереднє справу стосовно генпрокурора Луценко — про можливе розголошенні відомостей досудового розслідування вбивства активістки Катерини Гандзюк — було відкрито 18 березня, коли результат виборів ще не виглядав вирішеним.
Далі, щоб підкріпити тезу про початок гонінь на «команду Порошенко», автор сюжету Олена Єрофєєва наводить коментар екс-міністра внутрішніх справ Захарченка, знову ж таки, не згадавши, що той втік в Росію тоді ж, коли і Янукович, і ніякого відношення до нинішньої української держави не має. Захарченко в черговий раз повторює версію про «грузинських снайперів» на Майдані, про неспроможність якій The Insider писав не один раз. Крім іншого, Захарченко зацікавлений у просуванні цієї версії, щоб зняти провину у стрільбі на Майдані з загону спецпідрозділу МВС «Беркут», що перебував у його підпорядкуванні.
Про «першій ознаці обвалення владної вертикалі» Єрофєєва говорить з неприхованим несхваленням, мабуть, маючи на увазі, що альтернатива їй — хаос. Але в демократичній державі, якою Україна при всіх її проблемах, безсумнівно, стала, цієї вертикалі немає взагалі, там, навпаки, існує принцип поділу влади. І розслідування відносно чинних керівників держави, які траплялися в різних країнах, — зовсім не ознака кризи державності, а механізм запобігання зловживань.
Один із самих загальновідомих прикладів — нещодавно завершене розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера щодо президента США Дональда Трампа. Ще один випадок — розпочате в жовтні 2018 року прокуратурою Німеччини розслідування можливих фінансових порушень чинного міністра оборони Урсули фон дер Ляйєн; при цьому міністр залишається на своєму посту.
Втім, і в Росії, де в існування владної вертикалі ніхто не сумнівається, були арештовані і засуджені за звинуваченням в корупції чинний міністр економічного розвитку і кілька губернаторів, що до хаосу явно не призвело.
Що ж стосується «втрати контролю над судовою системою», що виразилося у виході на волю Надії Савченко, автор сюжету, схоже, навіть не віддає собі звіт, наскільки такий контроль в принципі далекий від демократичного державного устрою.