На наступний день після розгону мирної акції протесту на Бульварному кільці в Москві «Російська газета» опублікувала статтю під заголовком «Масові заворушення: дві людини — у в’язницю. Як закони різних країн карають за масові несанкціоновані акції». У статті мовиться:
«Закони більшості країн Заходу загрожують кримінальною відповідальністю тим, хто бере участь у несанкціонованих масових заходах, а тим більше — насмілиться підняти руку на правоохоронця. Завжди потрібно завчасне узгодження демонстрацій з владою, які мають право відмовити. Більше того, часто закони встановлюють і досить жорсткі критерії того, що вважати “масової” акцією або “заворушеннями””.
Після цього наводяться кілька прикладів санкцій, передбачених законами різних країн за масові заворушення і несанкціоновані акції, причому різницю між тим і іншим газета старанно не помічає.
Почати вирішили з США. У цій країні закони різних штатів можуть сильно відрізнятися один від одного, і «Російська газета» вибрала найбільш жорсткі:
«Одні з найсуворіших у світі законів щодо масових заходів діють в США, де вони варіюються від штату до штату. У штаті Каліфорнія тільки за заклики до заворушень встановлено штраф у 1000 доларів і до року в’язниці. За місцевим кримінальним кодексом заворушеннями вважаються заходи з участю від двох осіб, які “завдають або загрожують насильством, турбують оточуючих”. Їх учасникам загрожує до року в’язниці. Незаконним зборами вважається акція з двох і більше осіб у тому разі, якщо їхні дії становлять очевидну небезпеку або загрожують актами насильства.
У Північній Дакоті за участь у заворушеннях, а також за спробу приховати обличчя дають до року в’язниці і трьох тисяч доларів штрафу, а якщо кількість учасників перевищувала 100, то кара набагато жорсткіше — до 10 років і 20 тисяч штрафу».
При всьому розмаїтті законів штатів вони повинні відповідати Конституції США, інакше вони можуть бути скасовано Верховним судом. Довільні обмеження на проведення акцій протесту суперечать Першій поправці до Конституції, що гарантує свободу слова і свободу зібрань. І поширюється ця свобода навіть на висловлювання, образливі для суспільства і держави; так, юрист Георгій Бронский у статті, опублікованій інтернет-порталом «Православ’я та світ», вказує, що існують судові рішення (а в американській правовій системі прецедент має силу закону), визнають законними діями навіть спалювання хрестів на мітингу Ку-Клукс-клану і демонстрацію у нацистській формі під вікнами будинку, де живуть колишні в’язні концтаборів.
Як зазначає Бронский, «сади, парки, вулиці, — це всі громадські місця, тому вони є належним місцем для проведення мітингів, навіть, якщо адміністрація проти (вона майже завжди проти у всіх країнах, тому є конституція). Право збиратися разом для вираження своїх поглядів (freedom of expression and assembly) захищається все тієї ж Поправкою».
Жорсткі міри покарання передбачені за масові заворушення, але під цим американські закони передбачають насильство і вандалізм. Стаття 231 тома 18 Кодексу США (фактично зведений кримінальний кодекс всіх штатів) так формулює склад цього злочину: навчання застосування чи виготовлення вогнепальної зброї, вибухових речовин або іншої техніки, здатної заподіяти тілесні ушкодження або смерть; виробництво або перевезення такої зброї; напад на поліцейського або опір йому. При цьому самі масові заворушення (civil disorder) визначаються як «акти насильства, вчинені групою з трезвили більше осіб, якщо вони створюють безпосередню небезпеку або призводять до тілесних ушкоджень або шкоди майну іншої особи». Випадків таких заворушень в історії США чимало, і тільки в цих випадках поліція має право розганяти демонстрації силовими методами.
Потім «Російська газета» переходить до інших країн:
«У Старому Світі закони, що регламентують проведення масових заходів, не менш жорсткі, ніж у США. У Великобританії, де повідомлення про проведення акції подається в поліцію мінімум за 6 днів до її початку, для визнання заворушень масовими достатньо участі в них 12 осіб. Учасникам незаконних заходів загрожує до 10 років в’язниці та/або великий штраф. Якщо присутніх менше 12, але не більше 3, то за безлади можна потрапити за ґрати на строк до 5 років, а на додаток отримати штраф на 2 тисячі фунтів».
В публікації «Російської газети» описані склади злочину «заворушення, пов’язані з насильством» (violent disorder) — у групі від трьох осіб — і «бунт» (riot) — у групі від дванадцяти осіб. Кваліфікуюча ознака цих злочинів — застосування насильства. Мирні акції протесту у Великобританії законом не переслідуються.
«У Новій Зеландії чисельний критерій ще нижче. Тут масовими називають заходу від 6 осіб. Більш того, як тільки їх учасники починають вести себе зухвало або “викликати занепокоєння оточуючих”, закон відразу кваліфікує таку акцію як “заворушення”, за що садять у в’язницю на строк до двох років. Для незаконного зборів достатньо всього трьох чоловік. Якщо вони при цьому підбурюють до участі оточуючих, їх можуть відправити за ґрати на термін до року».
Тут автор статті навмисно або ненавмисно заплутався: за «заворушення у групі» (disorderly assembly) новозеландський закон передбачає термін ув’язнення не більше трьох місяців, причому в законі зроблено застереження: «Ця стаття не застосовується до груп людей, що збираються в публічному місці з метою підтримки, протесту або іншого вираження свого ставлення до будь-яких точок зору, подій або кампаній».
«У Франції погоджувати демонстрації потрібно не менш ніж за три дні. За проведення несанкціонованої акції або відступ від плану заходу організаторам загрожує до 6 місяців ув’язнення і 7,5 тисячі євро штрафу. Якщо протестувальники двічі не почули закликів поліції розійтися, правоохоронці мають право застосувати силу і почати розгін акції. Тим, кого при цьому затримають, можуть виписати штраф на суму до 15 тисяч євро або навіть засудити до року в’язниці. А якщо у протестувальників виявлять предмети, які можуть служити зброєю, і терміни, і штрафи збільшуються у п’ять разів».
У Франції кваліфікуюча ознака злочину — «важкі порушення громадського порядку». Чіткого визначення, що вважати порушенням громадського порядку, в законі немає; у кожному конкретному випадку це вирішує поліція. Практика ж правозастосування у Франції така, що навіть після численних акцій «жовтих жилетах», що супроводжувалися вандалізмом (учасники акцій розбивали вітрини, ламали шлагбауми і паркометры), реальні строки тюремного ув’язнення отримали лише 18 іноземців, які не мали у Франції постійного місця проживання. Більша частина з приблизно 800 засуджених після весняного піку протестів отримала покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Так, одного з «жовтих жилетах» за розповсюдження в інтернеті домашньої адреси прокурора республіки засудили до 9 місяців ув’язнення, але тут же звільнили від відбування покарання.
У 2016 році був випадок, коли маніфестанти закидали поліцейський автомобіль пляшками з «коктейлем Молотова», а поліцейські вийшли з машини і спокійно спостерігали, як вона горить. Згодом цих поліцейських нагородили за правильні дії.
«У Німеччині, де можна протестувати біля будівель органів влади, за один тільки заклик до участі в неузгодженої акції можна отримати штраф або навіть тюремний термін до року. Якщо захід погоджено, але демонстранти порушили схвалений владою план, то організаторам “світить” до півроку в’язниці або штраф у розмірі 180 денних норм оплати праці. Рядових протестувальників за відмову розійтися або порушення правил акції штрафують на 511 євро, а за перешкоджання поліції або приховування особистості — на 1278 євро».
Про те, як організовують масові заходи в Німеччині, в минулому році докладно розповів сайт Deutsche Welle. З 2006 року кожна федеральна земля має право встановлювати свої норми, але поки що цим правом скористалися лише Баварія, Нижня Саксонія, Саксонія і Саксонія-Анхальт; в інших землях діє раніше прийнятий федеральний закон. За цим законом отримувати дозвіл або узгодження на мітинг чи демонстрацію не потрібно, потрібно лише повідомити поліцію за 48 годин (це можна зробити, заповнивши форму на сайті поліції). Але можна проводити і спонтанні акції з актуальних випадках; у цих випадках потрібно повідомити поліції по телефону. За словами представника берлінської поліції, її головне завдання — забезпечити безперешкодне проведення заходу. «Інтереси його учасників німецька поліція враховує в більшій мірі, ніж, скажімо, автолюбителів, перехожих або мешканців навколишніх будинків».
Якщо демонстранти починають вести себе агресивно, скандували образливі гасла або надягають маски, поліція має право їх розігнати. Можна оштрафувати організаторів такої акції, але ця міра застосовується вкрай рідко. Як сказала кореспонденту Deutsche Welle суддя Шейда Емек, «у Німеччині право на мітинги і демонстрації розглядається як одна з найбільших демократичних цінностей, а тому розпуск або заборону на їх проведення вважається ultima ratio — самої крайньої, вимушеної заходом».
«Ще більш суворий до порушників закону у Швеції, де погоджувати виступу треба не менш ніж за 7 днів. Тут організаторам незаконних мітингів загрожує до чотирьох років в’язниці, а рядовим учасникам — до двох років в’язниці».
У Швеції, як і в інших країнах Заходу, кваліфікуюча ознака злочину — насильство або загроза його застосування. Дії групи, загрозливою насильством і не підкоряється розпорядженням представників влади, розцінюються як бунт; максимальне покарання за це (а зовсім не за незаконний мітинг) — чотири роки ув’язнення. Якщо ж скоєно насильство, термін може бути збільшений до десяти років. Дворічний термін передбачений зовсім не для «рядових учасників мітингів», а для організаторів агресивної групи, але в тому випадку, якщо вона підкорилася вимогам поліцейських і розійшлася.