24 листопада в американському журналі The National Interest вийшла колонка професора Військово-морського коледжу Ньюпорта в США Лайла Голдстайна, озаглавлена «The War in Ukraine Must End» («Війна в Україні повинна закінчитися»). Її негайно перевів сайт «ИноСМИ» (що є частиною холдингу «Росія сьогодні»), а потім підхопили російські телеканали, інформагенції та онлайн-видання. Заголовки були такі: «Американський військовий експерт закликав США змиритися з російським Кримом» , «У США назвали причини для визнання Криму російським», «National Interest назвав аргументи для перегляду позиції США по Криму» та ін.
«Авторитетне американське видання „Нейшнл Интерест“ закликає Вашингтон переглянути позицію по Криму. Професор Лайл Голдстайн називає, щонайменше, 10 причин, за якими Штатами варто задуматися про угоду з Росією щодо статусу півострова. Це і історичні причини — не лише спірна передача цієї території Хрущовим, але також кровопролитні Кримська і Друга світова війни», — стверджує «Росія 24».
Насправді ж Голдстайн — ніякий не історик, а National Interest — не «авторитетне американське видання». Автор статті працює в Інституті морських досліджень Китаю і є «автором десятків статей» по китайській політиці безпеки — він спеціалізується на китайських бойових діях під водою, йдеться на сайті Військово-морського коледжу Ньюпорта. Він також вивчає російсько-китайські відносини і КНДР, говорить російською і китайською та співпрацює з відкритим в коледжі Інститутом морських досліджень Росії.
Враховуючи професійні інтереси Голдстайна, не дуже зрозуміло, як він примудрився стати експертом з безпеки Європи і США, а також розібратися в проблемі Криму. І дійсно, створюється відчуття, що в тій частині своєї статті, де йдеться про «історичної справедливості», професор черпає свої пізнання із виступів Володимира Путіна. Наприклад, він пише: «Для істориків серед нас дуже важливо, що радянський лідер Микита Хрущов передав Крим у 1954 році заради забави і як свого роду „подарунок“ своїм побратимам-українцям».
Це не дуже схоже на історичне судження, зате нагадує слова Путіна, сказані у березні 2014 року. Російський президент стверджував, що ініціатором передачі Кримської області до складу Української РСР «був особисто Хрущов». В якості можливих мотивів, які керували Хрущовим, Путін називав «прагнення заручитися підтримкою української номенклатури або загладити свою провину за організацію масових репресій на Україні у 1930-ті роки».
Насправді ж жодних підтверджень того, що передача Криму була особистою примхою Хрущова, немає. Кримська область була передана Україні з формулюванням: «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю й Українською РСР». На засіданні про передачу Кримської області в 1954 році головував 2-й голова Ради міністрів СРСР Георгій Маленков, а указ від 19 лютого і закон від 26 квітня підписав голова Президії Верховної Ради СРСР Климент Ворошилов. Більшість істориків вважають, що саме вони, а також інші партійні діячі, які стояли за рішенням передати Крим з-за важкої економічної ситуації на півострові, викликаної післявоєнної розрухою і нестачею робочої сили після депортації кримських татар, а також тим, що переселенці з російських регіонів не мали навичок господарювання в степових зонах Криму.
Голдстайн «забуває» про те, що передачу Криму до 2014 року визнавала і Росія. У 1994 році Будапештським меморандумом було зафіксовано відмову України від ядерної зброї. Країни-гаранти, зокрема РФ, зобов’язалися поважати і захищати територіальну цілісність України, тобто Росія офіційно не мала територіальних претензій до України.
Серед «історичних» аргументів американського професора є, зокрема, твердження, що «росіяни фактично заплатили за Крим ріками крові як в Кримській війні, так і під час Другої світової війни — історичного епізоду, який, можливо, дійсно врятував планету від нацизму». По-перше, ці два аргументу не пов’язані між собою — не дуже зрозуміло, як перемога СРСР разом з союзниками над Німеччиною дає Росії право на Крим. По-друге, Росія спочатку відвоювала Крим у Османської імперії, а потім діяла проти неї в Кримській війні. Слідуючи логіці Голдстайна, Туреччина також має повне право претендувати на півострів, оскільки також заплатила за нього «ріками крові».
Цікаво, що американський професор визнає наявність російських регулярних військ на Донбасі, але при цьому чомусь впевнений, що «Москва готова піти на компенсації Києву, якщо він нарешті-то відпустить півострів. Це може приймати різні форми, починаючи від вигідних газових угод і закінчуючи припиненням допомоги заколотникам на сході України і роздільною здатністю Україні вступати в НАТО без застосування контрзаходів».
По-перше, не дуже зрозуміло, як Москва «припинить допомогу заколотникам», якщо офіційно Кремль досі заперечує свою участь у конфлікті на південно-сході України. По-друге, російське керівництво — зокрема, Путін, — ще до захоплення Криму відкрито виступала проти вступу України в НАТО. Наприклад, на зустрічі Росія-НАТО в Бухаресті в квітні 2008 року російський президент, за даними газети «Коммерсантъ», заявив президенту США Джорджу Бушу, що Україна — навіть не держава», оскільки вона нібито утворилася з частин, які належали країнам Східної Європи і «подарованих» Росією. Серед «подарунків» був названий і Крим. Тоді ж Путін пригрозив, що у випадку вступу України в НАТО її чекає розкол. Тому надії Голдстайна на те, що Росія піде на суттєві поступки Україні у випадку відмови останньої від Криму, виглядають щонайменше нереалістичними.
Голдстайн вихваляє велич Росії в National Interest з 2017 року. До цього він писав про Китаї, потім — про китайсько-російському союзі і про те, чому західної гегемонії у світі приходить кінець. З перших статей про Росію американського професора старанно переводять і друкують в «ИноСМИ». Там вийшли його статті під заголовками: «ЗМІ не помічають головні новини про Росію», «„Статус-6“ — нову страхітливу зброю Росії», «Наскільки небезпечна Росія Путіна?» «Ворожість до Росії — всього лише бізнес», «чи Дійсно Росія виграла війну в Сирії?» та інші.
Як вже писав The Insider, журнал National Interest, де опублікована колонка Голдстайна, в свій час дійсно вважався вельми авторитетним виданням. Саме в ньому в 1989 році було опубліковано есе Френсіса Фукуями «Кінець історії?». Але в 2001 році видання придбав «Ніксонівський центр», і в 2005-м з-за незгоди з новою редакційною політикою Фукуяма і його прихильники покинули журнал та заснували новий — The American Interest.
Президент «Ніксонівського центру» і видавець National Interest — Дмитро Саймс, колишній науковий співробітник і комсомольський секретар радянського Інституту світової економіки і міжнародних відносин, в 1973 році емігрував в США. Саймс — постійний учасник дискусійного клубу «Валдай», співведучий програми «Велика гра» на російському Першому каналі.