Шведська школярка Грета Тунберг виступила на засіданні Генасамблеї ООН з промовою, присвяченою глобальному потеплінню. Журналісти, експерти і користувачі соцмереж запекло сперечаються про те, чи зможе «маленька дівчинка» змусити політиків і бізнес змінити своє ставлення до глобальної проблеми. Кліматологи Олексій Кокорін і Андрій Кисельов розповіли The Insider, як вирішується проблема глобального потепління в світі і наскільки вона актуальна для Росії.
Олексій Кокорін, директор кліматичної програми WWF
Молоде покоління всюди і є двигун прогресу, тим більше в кліматичній тематики. На вулиці зараз виходять протестувати студенти і школярі — молоде покоління, тому що вони розуміють, що це їм жити при тих змінах клімату, які нас чекають, і нинішні — це ще квіточки. Радикалізм виступи Грети Туберг правильний. І раніше ми чули досить різкі виступи багатьох країн, ще до Паризької конференції, але результат був — як об стінку горох.
На саміті у Нью-Йорку 67 країн заявили, що хочуть посилити свої кліматичні зобов’язання, що призведе до скорочення викидів. Але ці країни покривають всього 8% викидів парникового газу — це просто смішно. Це маленькі-премаленькие країни, а великі країни нічого не поспішають робити — вони наполягли на тому, щоб у них не було ніяких зобов’язань. Подивіться на Паризьку угоду <у рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, що регулює заходи щодо зниження вмісту вуглекислого газу в атмосфері з 2020 року — The Insider>, воно не зобов’язує знижувати викиди, не зобов’язує вводити вуглецеві регулювання.
Великі країни – Китай, Індія, Росія, США, великі європейські країни — поки не бачать прямої загрози від викидів парникового газу, або не замислюються про неї. Хоча, якщо говорити про 22 столітті, то вже ніяк не можна заперечувати сильну загрозу.
І технічно, і фінансово можна боротися з кліматичними змінами. Спочатку нам доведеться працювати з наслідками, тобто займатися адаптацією — зараз нею зайнялися всі великі країни. Зниження викидів випливає як наслідок з високотехнологічного розвитку країн. Також якщо ми (ідеалізую ситуацію) припинимо витрачати гроші на оборону і пустимо ці гроші на прискорене низкоуглеродное розвиток, все вийде.
В Росії готові працювати з адаптацією, і про це вже всі сказали — від президента і нижче. А от зниження викидів вимагає продуманого плану не на 5-10 років, як у нас, а на 40-50, і це вже велика проблема в російських економічних умовах, і робити це ніхто не поспішає. До того ж посилено діяти люди та бізнес готові тоді, коли добре розуміють проблему, а в нас статистика така: до 90% людей визнають, що проблема клімату є, і 74% людей хотіли б більше про це знати і цим стурбовані. При цьому дві третини людей визнають вплив людини, а одна третина думає, що це природні зміни. Поки цього розуміння науки не буде у переважної кількості людей, складно говорити про якісь активні дії.
Андрій Кисельов, кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Головної геофізичної обсерваторії ім.Воєйкова, співавтор книги «Парадокси клімату»
Сам факт виступу Грети Туберг на Генеральній Асамблеї ООН, звичайно, позитивний. Інша справа, що не кожен школяр може проникнути на такий представницький форум, якщо цього не посприяє неабияку кількість дорослих, причому не яких-небудь, а мають серйозну вагу. Звичайно ж, це, хоч і блага. але добре спланована акція.
Відразу можна сказати, що пропозиція скоротити кількість викидів в атмосферу на 50 відсотків за десять років — мало реалістично. Людство не перестане потребувати енергії, і ця потреба буде рости рік від року. Паризька хартія пропонує замінити традиційні джерела енергії на відновлювані – гелієву, теплову енергетику, там, де це можливо — геотермальну енергетику. Але на сьогоднішній день поновлювані джерела забезпечують лише 10% одержуваної енергії — це в середньому по світу. В Ісландії опалення Рейк’явіка практично повністю забезпечується за рахунок геотермальних вод. Це дуже великий показник для цієї країни, але навряд чи це дає великий внесок у загальний світовий котел. У США поновлювані джерела енергії дають близько десяти відсотків від загального обсягу — це середньосвітовий показник.
В інших країнах все по-іншому. У Росії передбачається, що до 2020 року відновлювані джерела будуть давати близько чотирьох відсотків електроенергії. І я не беруся сказати, що протягом десятиліття реально вибрати 50 відсотків по всьому світу за рахунок цих джерел.
З цим пов’язано безліч проблем, тому можна говорити про те, що поновлювані джерела енергії найближчим часом можуть залишатися гарною підмогою і резервом, але ніяк не основним виглядом. Проте сама постановка питання, звичайно, правильна — якщо не ставити високих цілей, вони ніколи не будуть досягнуті. Вектор руху позначений, хай щодо досяжності цих цілей в осяжному майбутньому і є сумніви.
Що стосується ролі Росії у світовому процесі, можна сказати, що ми знаходимося на узбіччі. Основним емітентом парникових газів є Китай — це майже третина. Далі йдуть США і Європа. На Росію припадає близько п’яти відсотків від загальносвітових викидів. «Сприятливим» для нас можна назвати той факт, що в 90-ті роки був сильний спад промисловості, та багато джерел, що забруднюють атмосферу, просто перестали існувати. Зараз йде деяке збільшення викидів, але наш «внесок» як і раніше не дуже великий, навіть з урахуванням обсягів метану викидається при нафто – і газовидобутку.
Однак, крім глобальних проблем, пов’язаних зі зміною клімату, існують і локальні. Для Росії однією з таких проблем є танення вічної мерзлоти. По-перше, це загрожує аварійними ситуаціями, оскільки при будівництві інфраструктури в радянський час не враховувалося, що мерзлота буде танути. Крім того, у вічній мерзлоті міститься неабияку кількість парникових газів — вуглекислий газ, метан. Метан, наприклад, не потрапляє в атмосферу в результаті яких-небудь хімічних реакцій, а виробляється анаеробними бактеріями в умовах дефіциту або відсутності кисню, тобто глибоко під землею або в кишечниках великої рогатої худоби. У вічній мерзлоті ці бактерії існують в законсервованому вигляді, але в міру танення льодів вони відновлюють вироблення метану. І це велика комплексна проблема Російської Федерації.
Для Росії в цьому можуть відкриватися і певні перспективи, пов’язані з освоєнням Артики, про яку багато говорять останнім часом. Тобто це палиця про два кінці, що переважить — сказати важко, треба «помацати руками», хоча всі ми прекрасно знаємо, як ми вміємо господарювати».
Ще один момент, на якому проблема глобального потепління особливо важлива для Росії, це те, що в тому поясі, де знаходиться наша країна, потепління йде приблизно в 2,5-3,5 рази швидше, ніж в середньому по земній кулі. Якщо в середньому по світу за десять років температура зросла на 0,17 градуса, то по Росії — на 0,48. А, наприклад, на Таймирі зростання температури склав 1,2 градуса.