За останні кілька днів видання «Проект» опублікувало низку гучних розслідувань про нерухомості чиновників і депутатів на Рубльовці. Так, з’ясувалося, що депутат Павло Крашенінніков, ні дня не працював у бізнесі, володіє ділянкою на Рубльовці вартістю від 160 млн рублів. Одна тільки земля під особняком голови Конституційного суду Зорькіна на Рубльовці варто більше 17 його річних зарплат. А сім’я колишнього міністра оборони Анатолія Сердюкова володіє нерухомістю на Рубльовці за 1,2 млрд рублів. The Insider попросив заступника гендиректора «Transparency International – Росія» Іллю Шуманова прокоментувати ці розслідування і розповісти, які санкції могли б загрожувати чиновникам за придбання майна, вартість якого багаторазово перевищує їх задекларовані доходи.
У російському законодавстві немає положення про незаконне збагачення, тому ніякої кримінальної відповідальності для чиновників у зв’язку з придбанням нерухомості на кошти, що перевищують їх доходи, в принципі бути не може.
Продовження історій з публікаціями про цих активах і нерухоме майно не буде з двох причин: по-перше, в силу давності угод. У часи, коли ці операції відбувалися, антикорупційного законодавства в принципі не було. Не можна сказати, що закон про протидію корупції з’явився в 2000 році, ні, він з’явився лише через 10 років. І вимог декларувати таке майно не було.
Це дозволяє державній посадовій особі, прикриваючись давністю справи, володіти всіма цими активами. Чиновник чи депутат не зобов’язаний пояснювати, звідки він їх взяв.
Крім того, потрібно мати на увазі, що ринкова вартість зараз і ринкова вартість при придбанні — різні. Хтось отримував в оренду ці земельні ділянки, хтось приватизував – це зовсім інша процедура. Треба розібратися в першопричинах. Ні в одному розслідуванні цей момент не враховується, і тут існує ймовірність маніпуляції. Якщо мова про Рубльовку, зрозуміло, що вартість землі та нерухомості там виросла. Потрібно опитувати ріелторів та експертів, у яких збереглися якісь дані про вартість угод, тому що і коли долар коштував в районі 30 рублів.
Наприклад, прем’єр Михайло Мішустін у 2000-2002 роках здобував перші земельні ділянки зі своєю дружиною за 30 тисяч рублів. Не тільки він, а й ще хтось. Там цілий список людей, які купували за 30 тисяч рублів землю у муніципалітету. Треба розуміти, що 30 тисяч рублів у Мішустіна в 2002 році точно були в кишені. Цей аспект не дуже в’яжеться з поточною ринковою вартістю цієї землі, і треба розбиратися, хто ж за заниженою вартістю продав йому цей актив. Це вже інший вектор, який, як мені здається, не менш важливий.
І ми не беремо в розрахунок ще один ключовий момент, який ми обговорювали з колегами нещодавно за результатами цих розслідувань. Мова йде про показовий споживанні розкоші публічними посадовими особами, – проживання в luxury-будинку, в елітному селищі, — все це не те щоб неетично, але швидше неправильно, це не підходить під стандарти мерітократичного управління, які має на увазі будь-яка державна система. Посадова особа не має купувати дороге майно і носити дорогі годинники. Це виклик суспільству. Цей аспект абсолютно упускається, і про нього вголос ніхто навіть не міркує.