Цим ранком киргизька спецназівці почали другий штурм будинку екс-президента Киргизстану Алмазбка Атамбаєва в селі Кой-Таш неподалік від Бішкека. Перший штурм закінчився трагічним конфузом. Один з них спецназівців загинув від вогнепального поранення. Число постраждалих вже вночі вимірювалося десятками. В результаті Атамбаєв здався владі.
Як відомо, він тричі відмовлявся з’являтися на допит в прокуратуру. Йому пред’явлено не менше п’яти пунктів звинувачень, що мають відношення до його діяльності на посаді президента у 2011-2017 роках. Серед них причетність до корупційних операціях, зловживання владою, але найгучніше — участь в організації втечі з країни відомого кримінального авторитета Азіза Батукаєва, звільненого з ув’язнення за підробленими медичними свідченнями про невиліковну хворобу. Батукаєв, етнічний чеченець, вилетів на приватному літаку на історичну батьківщину, в Чечню.
Атамбаєв назвав ці звинувачення сфальсифікованими, а своє кримінальне переслідування незаконним. Також незаконним екс-президент вважає зняття парламентом країни з нього недоторканності. Треба визнати, що сама процедура прийняття цього рішення депутатами в останні години перед закриттям парламентської сесії в червні виглядала метушливої і поспішним. Їм було ніколи, треба було терміново поставити на місце знахабнілого відставного лідера, за три тижні до цього він обізвав парламент «сопливих». І справді, прикро… Киргизи — народ гордий, вони дали своєму колишньому патрону зрозуміти: «а за козла відповіси»!
Атамбаєв ж, подібно вигнаному з Риму опальному патрицію, пішов у свій заміський маєток, заселив його вірними прихильниками, які зібрали купи каміння і прикрывшими їх травою, оголосив, що буде силою захищати себе від будь-яких спроб змусити з’явитися на допит у столицю.
«Надішліть мені запитання письмово, і я письмово відповім на них», — поблажливо слав четвертий киргизький президент через своїх вірних людей депеші в Білий дім п’ятого президента країни та копію в прокуратуру.
Президент Сооронбай Жеенбеков був ображений. Втім, вже з самого початку свого сходження на президентське крісло він піддавався прямим образ Атамбаєва. Не дивно — той практично за ручку привів і посадив його в крісло, а наступник відповів чорною невдячністю, перестав слухатися свого недавнього благодійника. Між тим про історію недавнього киргизького транзиту влади зразка 2017 року вже звіщають легенди — як же, чи не вперше в пострадянській Центральній Азії відпрацював строк своїх повноважень президент добровільно покинув свій пост і передав кермо правління наступного обраного глави держави. Було чого пишатися єдиною електоральною демократією в регіоні з хансько-авторитарно-тоталітарними традиціями.
Чинний президент Сооронбай Жеенбеков і попередній — Алмаз Атамбаєв
Тим більше після двох поспіль кривавих переворотів у 2005 та 2010 роках, призвели до втечі з країни 1-го і 2-президентів Аскара Акаєва і Курманбека Бакієва, які знайшли притулок в Москві і Мінську.
Одним словом, політичне життя в Киргизстані завмерла, країна чекала, чим закінчиться протистояння двох політиків, один з яких, Атамбаєв, як прийнято вважати, представляв північні клани країни, а інший, Жеенбеков — південні. Трайбалізм завжди залишався характерною, незнищенної характеристикою киргизької політики, нехай він і обрамлений цілком собі демократичними декораціями…
Правда, керівництву доводилося відволікатися в ці часи на рішення інших, ще більш небезпечних проблем: багато років не вщухає прикордонний конфлікт між Киргизстаном і Таджикистаном, що спалахує з різним ступенем інтенсивності і не дає шансу на примирення двох сусідніх народів. Обидва демонструють войовничість і гордість в умовах, коли інших підстав для гордості до образливого мало…
І важко дивуватися цьому, якщо навіть між собою горді і головні киргизька «князі» не в змозі поділити амбіції, колишні і нинішні повноваження, сфери впливу, навчитися шукати консенсус, зберігати один одному обличчя і, врешті-решт, демонструвати розум, а не кулаки.
Не в змозі виявився їх помирити і Володимир Путін. По черзі, як провинилися школярів, він викликав їх до себе в липні «на килим», повчав, мовляв, недобре, в якому світі ви наше військово-політично-економічний братство виставляєте. Нинішньому президенту порадив бути м’якше з минулим, а минулого навчально вказав, що треба всім кыргызам об’єднатися навколо нинішнього. Але Атамбаєв не послухав мудрим повчанням «старшого брата», приїхав додому після зустрічі (від нього, до речі, не всі й очікували, що повернеться, думали, попросить у Москві притулку) і заявив мало не буквально, що продовжить чинити опір неправедним нападкам свого наступника. Четвертий президент завжди відрізнявся особливим складом характеру, який одним спостерігачам здавався ознакою відважного воїна, іншим — свідченням не надто високої психофізичної адекватності…
Розв’язка ставала лише справою часу. Прихильники колишнього президента, як правило, сіверяни, почали консолідуватися. Підтягуватися на північ вже давно почали і жителі півдня (до речі, саме спецназ, який прибув з Оша, південної киргизької столиці настільки безславно атакував вночі атамбаевский будинок в Кой-Таші).
Безвідповідальний наказ про штурм кой-ташской резиденції, нехай навіть із застосуванням не свинцевих, а гумових куль, світлошумових, а не бойових гранат був свідомо надто брутальним, в будинку і навколо нього були люди. «Постельничих» і охоронців Атамбаєва потрібно було попередити про атаку, щоб вони евакуювали беззбройних і зайвих людей, серед яких були жінки, а далі можна було вже і «самому» висувати ультиматум…
Цього не було зроблено. Напевно, тому, що іншого головною метою силовиків в киргизькій владі було напустити страху на прихильників екс-президента, показати, що керівництво країни не зупиниться ні перед чим, щоб показати, хто в домі господар…
Дуже схоже на те, що демонструють нинішні московські влади у вуличній герилье, розв’язаної ними в центрі російської столиці. І тут теж нема чому дивуватися, владний генотип і там, і тут має спільне походження.
Як будуть розвиватися події в Киргизстані після нічної войнушки 7 серпня під Бішкеком, передбачити, здається, трохи легше, ніж перспективи розвитку московського протистояння. Президент Жеенбеков показав, на жаль, свою неготовність до вирішення політичних проблем конвенціональними засобами. А у такій насиченій сумним досвідом кровопролить країні, як Киргизстан, це поганий знак, він може і не допрацювати до кінця терміну своїх повноважень.
Що стосується Атамбаєва, як би браво ні виглядав він у цьому протистоянні, він як лідер досяг межі своєї компетентності. І, здається, якщо частина його співвітчизників знову буде готова зробити на нього ставку, як свого лідера, це обернеться новою трагедією для країни.
Кыргызам пора шукати нових лідерів.