Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/dima/data/www/insider.org.ua/wp-content/themes/jnews-nulled/class/ContentTag.php on line 47
Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/dima/data/www/insider.org.ua/wp-content/themes/jnews-nulled/class/ContentTag.php on line 47
Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /var/www/dima/data/www/insider.org.ua/wp-content/themes/jnews-nulled/class/ContentTag.php on line 29
Вже через тиждень, 28 вересня, в Афганістані пройдуть президентські вибори. З точки зору західних цінностей така новина повинна бути чудовою. Адже, якщо не демократичне голосування, може допомогти змучену війною країні? І хіба це нормально, коли президент вже після закінчення своїх повноважень двічі переносить голосування на три місяці, тим самим продовжуючи свій мандат? Але в тій реальності, в якій живе Афганістан, вибори не привід для радості. У всіх без винятку випадках вони супроводжуються кривавими терактами, мета яких — змусити населення відвернутися від всесвітньо визнаного уряду, яке при всіх своїх недоліках все ж захищає право жінок здобувати освіту і засідати в парламенті.
Терористичний рух «Талібан», яке влаштовує ці теракти, пояснює свої дії так: влада в Кабулі — щось на зразок окупаційної адміністрації, яка повністю контролюється Вашингтоном, а вони, таліби — виразники волі народу афганістану і тому мають право боротися за владу збройним шляхом, як партизани. Але воюють таліби не тільки з афганськими військовими, але з цивільними людьми, які беруть участь у виборах — а значить, мовчазно підтримують «окупацію». Наприклад, парламентські вибори у жовтні минулого року запам’яталися загибеллю 27 осіб тільки в день голосування — в результаті вибухів на виборчих дільницях. Якщо ж брати кампанію в цілому, кількість жертв обчислюється вже сотнями — заміновані автомобілі в’їжджали в натовп на агітаційних мітингах, кандидатів вбивали прямо на виході з офісів. Очікується, що на цей раз все буде інакше, підстав немає — таліби вже попередили, що вчителі та студенти, які братимуть участь у виборах (як і в Росії, виборчі дільниці там часто розташовуються в школах), стануть метою атак. Терористи цинічно обмовляються, що «не хотіли б жертв», але це зовсім не утримає їх від здійснення планів.
Заміновані автомобілі в’їжджали в натовп на агітаційних мітингах, кандидатів вбивали прямо на виході з офісів
Зрозуміло, про якусь інтригу на виборах мови немає — якщо вони пройдуть (при міркуваннях про афганську політиці застереження «якщо» необхідні — все може помінятися в будь-який момент), то главою держави з великою ймовірністю стане той же Ашраф Гані Ахмадзай, який керує країною зараз. Варто дотримання формальної демократичної процедури сотень життів простих афганців — питання дискусійне. Однак про те, що «вибори, які проводяться в умовах іноземної окупації, незаконні», таліби не соромилися говорити навіть у Москві, куди вони з осені минулого року приїжджали неодноразово. На хорошому англійському і перед численними журналістами. Це були таліби з Катару, де у руху є щось подібне до «посольства» для контактів із зовнішнім світом, але останній раз гостем російської столиці став і муллу Барадара — справжній польовий командир, з 2010 року сидів у пакистанській в’язниці. Вважається, що саме його авторитет здатний переконати всі численні «філії» руху охолодити запал.
Сам Ашраф Гані безумовно радий ситуації. Ще в серпні американський дипломат Залмай Халілзад розробив план угоди між «Талібаном» і США, передбачав поступове виведення натовських військ і початок «межафганского діалогу», після якого і бойовики, і нинішні афганський уряд, і легальні опозиціонери повинні сформувати новий уряд, що представляє всіх жителів країни. Яка роль в ньому відводилась би Ашрафу Гані, сказати складно, але точно не чільна — інакше де ж тоді довгоочікувані зміни? Більше того, президент Гані чудово пам’ятає, що сталося з іншим президентом, який залишився в Кабулі при владі талібів — Мохаммадом Наджибулой. Позбувшись підтримки Москви після виведення радянських військ, він був швидко повалений і ховався в кабульському офісі ООН до 1996 року. Але і цього талібам здалося мало — тому колишнього президента викрали, катували, а потім, протягнувши його прив’язане до джипа тіло, повісили на загальний огляд в будці дорожнього регулювальника. Надія на те, що США не дозволять вчинити так само і з ним, у Ашрафа Гані є, але випробовувати долю він зі зрозумілих причин не хоче.
Між тим президент Дональд Трамп в останній момент смикнув стоп-кран — скасував переговори, в яких залишалося лише закріпити домовленості на папері. Формальним приводом стала загибель американського солдата при теракті. Але це теж в деякому роді цинізм: по-перше, чому життя американця повинна цінуватися вище життів афганців, які гинуть тисячами, по-друге — жертви серед американців траплялися і раніше, але тоді вони такого гніву в Трампа чомусь не викликали.
Тому справжньою причиною вчинку американського президента експерти вважають інше — в проекті угоди були не надто чітко прописані найважливіші пункти. Це збереження частини американського контингенту (а Трамп обіцяв залишити «значні» розвідувальні підрозділи) і доля нинішнього афганського уряду. Хоча оригінал документа в пресу не потрапив, про його слабких місцях здогадатися неважко: як тільки Залмай Халілзад прилетів до Кабула і показав його Гані, той відразу ж заявив, що у нього є ряд побоювань.
Задум Трампа простий: якщо він успішно проверне угоду з талібами, це досягнення можна буде пред’явити виборця, адже президентські вибори в США вже скоро. В те, що в Афганістані після цього запанують мир, спокій і демократія, не вірить ніхто, але цього і не потрібно. Головне, на думку зовнішніх гравців, щоб «Талібан», знявши з себе клеймо терористичної організації, в якості подяки знищив інше зло — «Ісламська держава» і «Аль-Каїду». Відмінності між цими трьома організаціями обивателю можуть стосуватися несуттєвими, але вони є. У «Ісламської держави» глобальні амбіції — халіфат по всьому світу. Таліби ж по суті націоналісти — їх вимоги обмежуються тим, щоб США, Великобританія і Росія, які протягом XIX-XX століть безуспішно намагалися взяти Афганістан під свій контроль, кинули цю ідею. Що в такому випадку буде з правами людини, плюралізмом думок і змінюваності влади, з упевненістю не скаже ніхто, але ці питання залишаються за дужками. Таліби обіцяють, що Афганістан «не буде представляти загрозу для інших країн».
Зовнішні гравці хочуть, щоб «Талібан» в якості подяки знищив інше зло — «Ісламська держава» і «Аль-Каїду»
Найбільші світові держави декларативно погоджуються з цим, заявляючи, що мирний процес повинен бути Afghan-led and Afghan-owned (тобто вестися Афганістаном і належати Афганістану), але насправді пустити цей процес на самоплив вони не готові. Кожна з країн, таких як США, Німеччина, Великобританія та Росія, сподівається на своїх протеже, намагаючись поступово розширити їх коло. І якщо для американців це офіційні влади в Кабулі, то для Москви — опозиціонери, найчастіше представляють інтереси етнічних груп: таджиків, узбеків і хазарейці. Ці люди приїжджали і гостювали у «Президент-готелі» на Якиманці, складаючи з талібами красиву декларацію. Не можна сказати, що старання російських дипломатів пройшли даром — по суті, все, що було сказано в стінах цього готелю, потім неодноразово звучало під час переговорів між американцями і талібами в Досі.
Крім того, російські дипломати, які вважають себе справжніми знавцями східних традицій, переконані: щоб домогтися результату, розмовляти треба не з високопоставленими чиновниками, а з неформальними лідерами, кожен з яких у своїй невеликій провінції — цар і бог. При цьому амбіції Росії в регіоні не дуже великі — буде досить, щоб влада Афганістану, ким би вони не були, не сприяли радикалізації настроїв у прикордонних пострадянських республіках. Особливі побоювання в цьому плані викликають Таджикистан, кордон з яким становить понад 1300 км і просто не може не мати «сліпих зон», і Туркменістан, який просто не ділиться інформацією по цій темі. Зараз ситуація в прикордонних районах чи не гірше, ніж де-небудь ще: прямо на тлі фінального етапу переговорів таліби атакували досить великі міста Кундуз та Пулі-Хумрі. Правда, безуспішно.
Той факт, що таліби контролюють переважно сільські райони, до яких у кабульської влади банально не доходять руки, служить аргументом для супротивників переговорів. Мовляв, замість поступок цим дикунам достатньо буде просто довести до кінця військову операцію. Але практика останніх сорока років показує, що «Талібан» таким чином не зламати — замість одного вбитого командира з’являється новий, а завербувати рядових солдатів — і зовсім не проблема. Таліби це прекрасно усвідомлюють і наголошують: вони беруть участь в переговорах з США як з черговою переможеною державою, безславно покидає афганські ущелини.
Так що при всій уразливості ідеї підписання угоди найсильнішої держави світу з терористами (при Росії та інших амбіційних гравців) інший варіант — це те, що ми маємо зараз, тобто «день бабака». Президент Гані переобере, теракти продовжаться, таліби будуть наполягати на тому, що готові до переговорів, але не готові терпіти «окупацію». Що краще — ризикнути, створивши важливий прецедент легалізації однієї з найжорстокіших терористичних організацій, або продовжувати «день бабака» — це ще одне дискусійне питання. Світова спільнота поки що схиляється до першого варіанту. І не виключено, що він буде реалізований.
Є думка, що, зірвавши переговори, Дональд Трамп зовсім не відмовився від ідеї піти на вибори в тозі миротворця. Таким чином він просто намагається продемонструвати рішучість і все ж переписати деякі пункти в свою користь. Правда, вони не можуть цього не розуміти: я сам бачив, як на московській зустрічі таліби спочатку строєм вийшли із залу переговорів, викликали ліфт, а потім, постоявши в ньому кілька секунд, незворушно повернулися назад. Судячи з усього, Дональд Трамп зробив той же трюк, тільки масштабніше. Якщо це правда, то це просто спірний переговорний хід. Але якщо немає — значить, епоха одноманітних повідомлень про «глухому куті в афганському мирному процесі», «обережний оптимізм» та «відсутності військового шляху вирішення питання» затягнеться ще на довгі роки.
Кирило Кривошеєв, кореспондент відділу зовнішньої політики, Коммерсант