У вересні на Уралі під егідою Роскомнадзора почали тестувати систему, яка дозволить російському сегменту інтернету відгородитися від решти світу. У соцмережах з’явилися панічні чутки про те, як цілі селища нібито залишалися без інтернету. Перебої виправдовувалися побутовими і технічними причинами, що тільки зміцнювало конспірологічні підозри. Виконавчий директор «Товариства захисту інтернету» Михайло Климарев розповів The Insider, чому випробування «суверенної інтернету» зараз в принципі неможливі, а сам проект ізоляції Рунета свідомо нездійсненний.
Не було до цих пір в Росії закону настільки безглуздого і суперечить самому собі, як нещодавно набув чинності 90-ФЗ, більше відомий як «закон про суверенне Рунеті». Згідно з офіційною версією, законопроект передбачає створення певної інфраструктури для безперебійного функціонування інтернету в Росії на випадок нападу ззовні». У першому ж абзаці пояснювальної записки до документа так і було написано: «підготовлений з урахуванням агресивного характеру прийнятої у вересні 2018 року Стратегії національної кібербезпеки США».
Сам же закон написаний на такому жахливому канцелярите, що після його прийняття фахівці з телекомунікацій просто не могли його зрозуміти, а професійні юристи відмахувалися від спеціальних термінів. І це був тільки початок.
Все літо Мінкомзв’язку спільно з Роскомнаглядом, отримують за цим законом права приблизно господа бога, намагалися розробити підзаконні акти, щоб хоч якось наблизити до реальності галлюцинирующую нісенітницю Держдуми. Але не шмогли. Всі телеком-співтовариство зі сміхом спостерігало, як чиновники пнулися винайти цю нову реальність. Виходило погано. Багато (та що там — майже всі!) нормативні проекти виходили або безглуздим перерахуванням номіналів «технічних засобів протидії загрозам» (ТСПУ), або отримували негативний висновок про оцінку регулюючого впливу. Зацікавлені можуть почитати лог створення нормативно-правової бази, але це читання не для слабкодухих.
Абсурдність стала наростати за місяць до вступу закону в силу. В кінці вересня РБК повідомив, що на Уралі почалося якесь тестування цих самих ТСПУ. Однак пошуки хоча б непрямих слідів цього тестування виявилися марними.
Я обдзвонив усіх відомих мені професіоналів рівня головних фахівців і технічних директорів (а я багатьох знаю, маючи 20-річний досвід роботи в телекомі на Уралі). Хтось стверджував, що про тестування в перший раз чує. Хтось казав, що до них приїжджали якісь «розробники», але їм відмовили через відсутність місць розміщення/енергоживлення/регламентних документів». І донині достовірних відомостей про «тестування» не існує, якщо не вважати посилань на згадане повідомлення РБК, включаючи офіційну «Російську газету». ТАСС посилався на голову Роскомнадзора Жарова, який начебто обіцяв, що «пілотний проект з тестування обладнання для реалізації закону про стійкій роботі російського сегменту інтернету буде проводитися на базі одного регіону і завершиться в середині жовтня». Про якому регіоні мова — незрозуміло.
Втім, давайте я послідовно поясню, чому ж подібне тестування абсурдно і безглуздо.
Перше. Службове підроблення
До моменту заяви Жарова не був готовий жоден підзаконний акт, який би регламентував установку ТСПУ на мережах операторів зв’язку, і цих документів досі немає. Є єдиний документ (хай вибачить мене читач за довгу і незрозумілу відсилання до нормативної бази, але там у них все так) — Наказ Федеральної служби по нагляду у сфері зв’язку, інформаційних технологій і масових комунікацій від 31.07.2019 р. № 228 «Про затвердження технічних умов встановлення технічних засобів протидії загрозам, а також вимог до мереж зв’язку при використанні технічних засобів протидії загрозам».
Цей наказ отримав негативну оцінку регулюючого впливу 5 серпня 2019 року, хоча підписаний 31 липня. В обхід існуючих процедур наказ був зареєстрований Мін’юстом 11 вересня, причому зареєстрований текст сильно відрізняється від представленого на порталі. Публікація акту — 18 вересня, а набуття чинності — 1 жовтня. Власне, це службове підроблення, ст. 292 КК РФ.
В «наказі» ні півслова не йдеться про те, що з себе представляє ТСПУ і як воно, «засіб протидії загрозам», повинно працювати. У наказі є:
1. Вимога електропостачання обладнання.
2. Вимога допуску співробітників Роскомнадзора і Головного радіочастотного центру (ГРЧЦ) на об’єкт, де це обладнання встановлено.
3. Вимога забезпечення охорони цього обладнання.
4. Вимога безкоштовного надання каналів зв’язку від обладнання ТСПУ до «центру моніторингу».
5. І мішанина інтерфейсів (способів фізичного підключення до мережі інтернет), яка сама по собі безглузда в технічному сенсі.
Більше ніяких документів не було, включаючи опис цього самого «центру моніторингу та управління мережею» з пункту 4. Досі ніхто не знає, що це таке.
З цього випливає пункт другий: а що за прилади-то?
Раз немає жодного регламентуючого документа, то що і як потрібно відчувати?
Ніхто не знає, що таке ТСПУ. Все, що ми знаємо про цих приладах, — домисли, ніби це обладнання DPI, яка повинна виробляти компанія «РДП.РУ», а впроваджувати його буде АТ «Дані — центр обробки та автоматизації» під керівництвом пана Ісмаїлова — екс-заступник міністра зв’язку і колишнього глави Nokia в Росії. (Ісмаїлов, до речі, прославився тим, що одного разу допустив грандіозну витік чутливої (а може бути і секретної) інформації про принципи роботи російських спецслужб).
Третє. Звідки гроші?
У законі недвозначно вказується, що встановлення ТСПУ здійснюється за рахунок федерального бюджету. Пункт 3 статті 65-1 Федерального закону «Про зв’язок», введений обговорюваним законом, говорить:
«Федеральний орган виконавчої влади, що здійснює функції по контролю і нагляду у сфері засобів масової інформації, масових комунікацій, інформаційних технологій і зв’язку, надає на безоплатній основі операторам зв’язку технічні засоби протидії загрозам».
Тобто на обладнання повинні бути витрачені мільярди державних грошей. Правда, ніхто не знає, скільки там має бути мільярдів, і ще ніхто не бачив закупівельних процедур, що підкоряються закону «Про держзакупівлі». Виходить, РКП буде витрачати гроші на власний розсуд? Але максимальна сума, яку РКП може витратити без конкурсу — 100 тисяч рублів. Мабуть, в масштабах країни цього не вистачить.
Четверте. Кінець кар’єри будь-якого технічного директора
Виходячи з вищесказаного, жоден техдиректор нормального оператора зв’язку не погодиться тестувати ніяке ТСПУ, хай йому наказує хоч особисто президент. Інтернет сьогодні — критично важлива інфраструктура, у яку вкладені гроші абонентів. Якщо почати тестувати що потрапило на живих абонентів, це як максимум загрожує буквально загибеллю людей, а як мінімум — перебоями в наданні послуг та збитками оператора. У будь-службової інструкції технічного директора оператора зв’язку «забезпечення безперервної роботи надання послуг» записано першою строчкою в службових обов’язках. Якщо техдир цим нехтує, його треба гнати з професії — це керівник вищої ланки, особисто відповідає за працездатність підприємства.
Якщо почати тестувати що потрапило на живих абонентів, це загрожує буквально загибеллю людей
Підпис технічного директора на документах про введення в «тестову експлуатацію обладнання — кінець кар’єри, краще відразу звільнитися.
П’яте, last but not least.
Саме слово «тестування» передбачає, що дія відбувається десь в лабораторіях. Ви ж не зможете повірити, що фармацевтичні компанії нове ліки відчувають відразу на людях. Чи новий автомобіль відразу випускають на дороги загального користування.
Тому можна допустити, що описувана паном Жаровым ситуація «монтажу обладнання на мережах для надійного Рунета» відбувається десь у спеціально створених лабораторіях окремих операторів зв’язку, без підключення діючих абонентів. Але тоді навіщо використовувати діючих операторів, та ще й на Уралі з усією цією непростою логістикою?
Є нюанс: складність побудованих систем передачі даних в сучасних операторах зв’язку перевищила рівень розуміння одним інженером. Завжди є деталі, де розбирається виключно вузький фахівець, погано розуміє суміжні елементи системи. У різних операторів різна архітектура мереж, різне обладнання, різні бізнес-процеси. І навіть абоненти — різні. Одним потрібна IP-телефонія, а іншим — мережеві ігри, і все це робить лабораторні випробування «без абонентів» безглуздими. Обладнання ТСПУ може не завестися» при різних умовах включення або зламати вже діючу мережу.
Якщо в умовах природного розвитку оператори поступово, методом проб і помилок, накопичували знання та компетенції щодо надання якісних послуг, то рейд Роскомнадзора і, очевидно, не дуже законних «підрядників», призведе до цілком передбачуваного зриву проекту по термінах, по бюджету і за результатами. Кожен, хто хоч раз у житті брав (а краще — був керівником) в проектах, де задіяно більше семи чоловік, це спостереження підтвердить.
Тобто реалізація проекту «тестування сувенірного Рунета» за відсутності нормативно-правових документів, у стислі терміни, без компетентних кадрів, з незрозумілих фінансуванням і складною логістикою неможлива за вхідними умовами, і, швидше за все, є «вкиданням» пана Жарова, щоб хоч якось виправдати імітацію бурхливої діяльності по реалізації завідомо неисполнимого закону, прийнятого некомпетентними депутатами.
Завершуючи, хочу відповісти на питання, яке мені задають майже завжди, коли мова заходить про обговорюваної теми: «що станеться, коли запрацює суверенний інтернет?». Відповідь тут дуже проста: нічого не станеться. Тому що «суверенний інтернет» ніколи не запрацює. Як, втім, і призабутий вже «пакет Ярий», технічно теж нездійсненний. Не можна в маленьку матрьошку впихнути велику. Навіть не намагайтеся. Погаласують, витратять (вкрадуть) гроші з бюджету і тихо забудуть.