Кінець року — рейтинг Путіна повзе вниз. Є від чого: WADA плюнули нам в обличчя, США наступили ногою на шию «Північного потоку 2», Батько тоді в інтерв’ю з Венедиктовим (чи не НАТО кличе на підмогу «проти братов»), чого мудрує наш «партнер», «союзник», «друг» Ердоган, зрозуміти складно (з США він ще й не так дивує, правда, це для російської публіки слабка втіха), ВВП незважаючи на всі окрики ВВП зріс за рік на 1% з невеликим замість обіцяних 3-4%. Це все паршиво, але набагато гірше, що нічого іншого немає. Немає хороших новин, які допомогли б заїсти цю осетрину другої свіжості, яку рясно вивалили дорогим росіянам прямо до новорічного столу.
І тут Путін знайшов-таки плідну дебютну ідею — став голосно розповідати, які сволоти поляки і як вони самі винні у своєму розгромі 1939 року! Потужно засунув. Я, до речі, на 100% згоден з оцінкою «сволота, антисемітська свиня», яку Володимир Володимирович дав якомусь Ю. Липскому — польському послові в Німеччині в 1930-е. Біда в тому, що решта 150 млн росіян, на відміну від нас з Путіним, про цю свиню швидше всього й не чули, тому не дуже схвилювалися.
Друга сильна ідея — Кримська залізниця. Путін символічно торкнув складу з місця і начебто б навіть сказав «Поїхали!», і знову вийшло не дуже. Справа в тому, що заздалегідь прорахована асоціація з Гагаріним виглядає дивною: все-таки Юрій Олексійович 1961 року «поїхав» не в Крим, а Володимир Володимирович в 2019-му не полетів в космос, — порівняння виходить наочним, катастрофічно наочним. Будівничий мосту і залізниці в Крим, «простий російський робітник» Ротенберг, сказав, що «таке диво могли створити тільки російські робітники», але і ця заява звучить дивно. Якщо б таке вигукнув граф Клейнміхель в 1851 році, відкриваючи Миколаївську залізницю «Петербург-Москва», пафос був би більш доречний, хоча навіть і тоді дещо перебільшений. А в 2019 році вважати навіть саму расчудесную залізницю дивом — і справді чуднО. Що ж, власне, всі ці чудеса значать? По-моєму, тільки одне: на жаль, ніякої поїзд вже не поїде у вчора, хоча втекти з сьогодні — очевидно, страшенно хочеться. Путіну нудно і погано в сьогоднішньому дні. І тим більше незрозуміло, що робити завтра, що взагалі робити з завтрашнім днем, у всіх сенсах.
Путіну нудно і погано в сьогоднішньому дні. І тим більше незрозуміло, що робити завтра
Йде і, на жаль, скоро прийде новий, причому, якісно нове покоління. Майже весь «путінський коло» — Лавров, Матвієнко, Шойгу, Собянін, Бортніков, Патрушев — люди, народжені в 1950-х. З числа «шістдесятників» на Олімпі, мабуть, один бідолаха Медведєв — грошей немає, влади немає, рейтингу немає, але тримається. Російським політикам високого рангу (додамо сильного комуніста Зюганова з незмінними «сталінськими гвоздиками» і «вічно молодого, вічно п’яного» Жириновського-Эдельштейна) в 2024 році — до моменту закінчення каденції Путіна — від 80 (таким, як Зюганов) до «в районі 70 років. Звичайно, як вчать нас господа коркові демократи, 70 років — розквіт творчих сил. Проблема лише в тому, що натовп 70-літніх, які цвітуть на сцені за 25 років без перерви, — вже починає пахнути. А далі — прірва. Є відносно молоді міністри, губернатори, але між ними і троном багато сходинок, якщо їх піднімати, то тільки ударною сублімацією.
Натовп 70-річних політиків, які цвітуть на сцені за 25 років без перерви, вже починає пахнути
Між тим, до 2024 року в країні — за межами кремлівської стіни — в бізнесі, культурі, інтернеті, моді, ЗМІ, почне керувати зовсім інше покоління, від 30 до 40. Ті, хто мало знає про «Липського» і, крім подяки «прадіду за Перемогу», якось не надто переймаються проблемами Другої світової війни. Єдине, що морально з’єднує їх з Путіним (який їм теж швидше дідусь, ніж «дядечко») — це все те ж 9 травня, один день у році 365.
Розрив поколінь. Нове покоління росіян просто приречене — без особливих зусиль — на перемогу в цьому протистоянні. І ця перемога, в ситуації розриву, може бути досить різкою. Нагадаю, остання зміна поколінь в політиці у нас сталася в Перебудову, тоді пішли зі сцени ровесники Брежнєва і прийшла абсолютно нова формація людей: «Наші внуки в добрий час із світу витіснять і нас». Так для кого цей час ікс (2024 рік) — «добрий», для кого «тошный», а для когось і «страшний»?
Нове покоління росіян просто приречене — без особливих зусиль — на перемогу в цьому протистоянні
Слабкою втіхою для Путіна може служити лише те, що разом з ним остаточно зникне вся демшиза похилих років, яка досі «бореться зі Сталіним», сперечається про вибори 1996 року, а головне — їсть, п’є та спить з прокльонами на адресу Путіна на вустах. Ця дружна компанія міських божевільних не тільки не прийде у владу, але просто розчиниться за повною непотрібністю в той самий момент, коли здійсняться їх мрії, і великий і жахливий годувальник-годувальник піде, але навряд чи їх анігіляція заспокоює Путіна.
Чортове колесо, годинник, знай собі, крутяться – розкрутити колесо назад не можна, але і встояти на ньому неможливо. Приходять не тільки нові люди, але і нові ідеї, відбувається розрив світів. Путін знає все про «іноземних агентів», але не користується інтернетом, чи відрізняє айпад від айфона і вважає вершиною техніки якщо не залізницю, то гіперзвукові залізні ракети. Покоління, яке вже рулить в бізнесі і информпотоках, дуже багато знає про інтернет і дуже мало про «іноземних агентів». Та й ракети нині не в тренді, приблизно як Т-34 і «Катюші». Проблематика «Іскандерів», «Крымнаша», геополітичних катастроф — весь цей Путимир — зникне миттєво і так само безслідно, як зникли енергійно-агресивні «Наші», «Місцеві», «Молоді гвардії» та інші политзаводы. У нового покоління зовсім інше на думці. Що саме — вони самі скажуть! Я вже точно не їх представник, мені взагалі Володимир Володимирович зрозуміліше, а часто і ближче.
Отже, головний підсумок 2019 політичного року: поїзд рушив, але зовсім не в Крим. Поки що його тільки злегка хитнуло, і поки незрозуміло — це поїзд їде або вокзал відходить. А далі — «прискорення», неминуче переходить в «перебудову». Поїзд з путінською системою поїде в одну сторону, а великий російський вокзал — в іншу.