В останні дні сім’я Нурсултана Назарбаєва опинилася в центрі уваги-за скандалу з молодшим внуком елбаси, 29-річним Айсултаном (сином Дариги Назарбаєвої, голови Сенату, і Рахата Алієва, колишнього заступника голови Комітету нацбезпеки Казахстану, заочно звинуваченого у своїй країні в спробі державного перевороту, засудженого до 40 років ув’язнення і пізніше знайденого повішеним у в’язниці). Онук Айсултан, екс-футболіст, нині проходить курс лікування від наркозалежності, попросив політичного притулку в Британії і зробив ряд сміливих заяв. І якщо мало хто сприйняв серйозно твердження, що його біологічним батьком нібито є Нурсултан Назарбаєв, то нові заяви вже звучать більш правдоподібно, зокрема, він став говорити про факти масштабної корупції в Казахстані, пов’язаних у тому числі з «Газпромом». The Insider попросив екс-прем’єра Казахстану Акежана Кажегельдін, вимушеного жити за межами країни після переходу в опозицію, оцінити становище сім’ї Назарбаєва в новій політичній ситуації. Він пояснив, чому сім’ї Назарбаєва все-таки доведеться піти з влади, чому казахський сценарій транзиту — поганий варіант для Путіна і який варіант реформ був би оптимальним для Казахстану.
Одкровення Айсултана Назарбаєва оголили давно назріле політична криза в Казахстані. До його висловлювань можна ставитися скептично, але в зв’язку з казахстанськими корупційними схемами він називає конкретні цифри і конкретні прізвища, у тому числі російські. Наприклад, голови правління «Газпрому» Олексія Міллера. Так чи інакше, вся ця ситуація з Айсултаном погіршила негативний фон, що склався за довгі роки навколо його матері, Дариги Назарбаєвої. Причому не тільки в Казахстані та сусідніх країнах.
Нещодавно в Конгресі США відбулися слухання з приводу того, як були використані кошти, конфісковані у Швейцарії з рахунків Нурсултана Назарбаєва та інших учасників корупційного скандалу «Казахгейт». За угодою влади Швейцарії та США, вони повинні були бути витрачені на допомогу малозабезпеченим дітям в Казахстані. В ході перевірки з’ясувалося, що Даріга Назарбаєва причетна до неправомірному використанню $40 млн з цих цільових коштів.
Практично одночасно був опублікований міжнародний звіт про її зарубіжних рахунках і нерухомості, в тому числі, оформлених на підставних осіб. Була пред’явлена копія паспорта з її фотографією і вигаданим прізвищем. З’ясувалося, що сімейний бізнес тісно переплетений з її політичною діяльністю. У підсумку Дарізі Назарбаєвої все ж доведеться покинути свій пост. Чим раніше, тим краще для неї самої і для членів її сім’ї.
Чим раніше Даріга Назарбаєва покине свій пост, тим краще для неї самої і для членів її сім’ї
Це думка, я впевнений, поділяє багато. Особливо в казахстанському політичному класі. Є нове покоління опозиції, яке з’явилося після виборів минулого року. Ці люди претендують на те, щоб у майбутньому прийти до влади. В останні місяці вони заснували кілька нових партій і громадських асоціацій. Молоді політики і активісти сповнені амбіцій, вони мають намір переглянути Конституцію і змінити політичний лад. Їх загальна думка: «Сім’я» має абсолютно піти з влади.
Така точка зору домінує всюди, крім державних телеканалів. Політичну температуру казахського суспільства зараз треба вимірювати в соціальних мережах. Якщо судити по них, без сумнівів більшість громадян Казахстану згодні з опозиціонерами: «Сім’я» має піти!
У Кремлі, я думаю, поставляться до цього спокійно. Я не думаю, що там схвильовані долею Дариги Назарбаєвої. Кремль зацікавлений у тому, щоб транзит влади нарешті відбувся, щоб точно знати, з ким працювати, з ким мати справу. А це все ніяк не відбудеться.
Один з багатьох прикладів — груднева поїздка Назарбаєва в Санкт-Петербург на «євразійський саміт», зустріч глав держав Євразес. Зрозуміло, що нинішніх глав держав, а не колишніх. Інакше б тільки від Киргизстану приїхало чоловік п’ять… Нурсултана Назарбаєва запросили як гостя, найстарішого політика, «дідуся євразійської ідеї»… А він повів себе, як чинний глава держави. При тому, що його нинішній статус не дає йому можливості вести діалог на вищому рівні в Росії. Зараз він може на рівних зустрічатися лише з Патрушевим <Микола Патрушев займає посаду секретаря Ради Безпеки РФ, формально аналогічну посади Назарбаєва — The Insider>.
Уявляю, в якому тупику виявляється служба протоколу, коли вирішує, куди в аеропорту ставити літак, на якому прилетів Назарбаєв, а куди той, на якому прилетів Касим-Жомарт Токаєв… А як їх селити — однаково чи по-різному? Кого дорожче, кого дешевше? Пам’ятні подарунки їм дарувати один на двох чи кожному? І сміх, і гріх!
До відходу у відставку Назарбаєв охоче погоджувався з тими західними політологами, які називали його супер-президентом. Нині чинний президент Токаєв — він як би виходить не цілком президент. Або навіть недопрезидент?
Ось нещодавно відбулося засідання Національної ради безпеки, в якому головує Назарбаєв. У соціальних мережах усі звернули уваги, що йому не вистачило політичного такту сісти разом з усіма за круглий стіл. Ні, демонстративно був поставлений довгий стіл для засідань, екс-президент зайняв місце на чолі столу, а президента Токаєва посадив збоку, як секретаря на радянському партзборах.
11 лютого 2020 року. Нурсултан Назарбаєв проводить засідання Ради Безпеки
Російські експерти часто міркують про те, що «казахстанська модель» транзиту цікава для кремлівських політтехнологів як певний орієнтир, що саме у цьому контексті треба розглядати останні ініціативи президента Путіна. На мій погляд, Володимир Путін не захоче повторити досвід Казахстану. У нас зараз влада просто повисла між двома центрами прийняття рішень — «Ак-Ордою» і «бібліотекою». Державний апарат просто з розуму сходить — до кого йти за наказами? Кому доповідати? Не випадково відставки слідують одна за одною, міністерська карусель крутиться все швидше.
Володимир Путін не захоче повторити досвід Казахстану
Поки відкритого протистояння між Токаевым і Назарбаєвим немає. Але апаратне напруга посилюється. Це видно по тому, як два центри влади («Ак-Орда» і «бібліотека», як їх часто називають у соцмережах і ЗМІ) реагують на поточні події. Наприклад, на серйозні хвилювання в нафтогазоносних районах Західному Казахстані, де робітники виступили проти економічної експансії Китаю. Керівники всіх рівнів просто впали в ступор, бо не могли зрозуміти позицію «бібліотеки», яка (на відміну від «Ак-Орди») може в жаху завмерти і чекати повернення Назарбаєва з чергової турпоїздки в Емірати.
Зовсім недавно сталися міжетнічні зіткнення в Південному Казахстані. Самому президентові Токаєву було незрозуміло, хто повинен приймати рішення в цій ситуації. В результаті загинули люди, спалені будинки, більше десятка тисяч людей залишили країну.
Як же бути? Я вважаю, що Нурсултан Назарбаєв повинен повністю віддати владу президенту Токаєву і піти з політичної сцени. Разом з сім’єю. Разом з усіма сім’ями, які у нього накопичилися за довгі роки життя. Слідом за цим самі серйозні повноваження повинен отримати обраний на чесних і вільних виборах парламенту. Без сильного парламенту не вдасться перемогти корупцію, уникнути загрози сепаратизму, створити клімат для справжньої ринкової економіки. У казахів є історичний досвід «степовий демократії», є успішний досвід парламентаризму в першій половині 90-х років.
Зрозуміло, що після вчиненого Назарбаєвим погрому усіх політичних партій, крім президентської «Нур Отан», партійна система не в змозі самостійно сформувати ефективний парламент. Чергові вибори за партійними списками — це абсолютний тупик. Партійні представники нікого не представляють, їх ніхто не знає.
Мій рецепт лікування: треба повернутися до мажоритарної системи одномандатних округів. Нехай політичні партії змагаються в одномандатних округах, просуваючи там своїх кандидатів. Парламент Казахстану має стати однопалатним, числом не менше 220 депутатів. Так буде забезпечено довіру виборців, їх залученість, «інклюзивності» — як зараз прийнято говорити.
Ще важливий момент — повинна відбутися реальна зміна політичних поколінь. Хоча Назарбаєв своїм наполегливим присутністю постійно підвищує вікову планку для діючих політиків, я все ж впевнений, що основні завдання будівництва нової країни повинні вирішувати ті, кому зараз від тридцяти до п’ятдесяти років.
Основні завдання будівництва нового Казахстану повинні вирішувати ті, кому зараз від тридцяти до п’ятдесяти.
Мені імпонують нові лідери громадянського суспільства, які заявили про себе влітку і восени минулого року. Їх великий список, між ними буде і вже є конкуренція. Це дуже добре. Деяким потрібен мій досвід, вони приїжджають і звертаються. Я готовий підтримати, поділитися контактами, знаннями, новими політичними моделями. Особлива відповідальність лягає на Касим-Жомарта Токаєва. Це грамотна, освічена людина. Він служив міністром закордонних справ в моєму уряді, і досвід роботи з ним був позитивним. Багато років після цього він займав вичікувальну позицію, намагався не здійснювати вчинків, щоб не допускати помилок.
Здається, ця тактика себе виправдала навесні минулого року. Але тепер він президент. Це зовсім особлива відповідальність. Треба діяти! Якщо Токаєв вирішить спиратися не тільки на апарат, але і на громадянське суспільство, на політично активних людей, то зміни, які назріли в Казахстані, відбудуться швидко і назавжди пов’язані з його ім’ям.
Що стосується Нурсултана Абішевича, то він у свій час зробив чимало для Казахстану. Не тільки для себе особисто. Проблема в тому, що зараз він ніяк не може повірити, що є перешкодою для розвитку країни. Назарбаєв не звик такі речі чути про себе. Чим довше він буде сидіти у своїй «бібліотеці», здійснюючи нові помилки, тим важче народу буде відпустити йому гріхи. Залишається багато не доведених до кінця розслідувань: кровопролиття в Жанаозені, вбивства політиків опозиційних політиків, багатомільярдні афери з приватизацією нафтових компаній і продажу телекомунікаційних… За великим рахунком, зараз місце в «бібліотеці» не забезпечує колишньому президенту гарантій. Треба гідно піти і цим заслужити поблажливість казахстанців.
Нерідко говорять про вплив на ситуацію зовнішніх сил — і особливо Росії. Звичайно, це важливий фактор. Не знаю, чи усвідомлюють це повною мірою в Росії чи ні, але її можливості вплинути величезні. Але зміни в Казахстані, впевнений, не викличуть там реакції, подібної ситуації з Україною. Справа в тому, що в будь-якому випадку Казахстан не прагне стати частиною Європейського союзу або отримати членство в НАТО. Крім того, сьогодні в світі все так зайняті своїми власними проблемами, що в кінцевому підсумку кожен повинен вирішувати сам. І у нас зараз настав час таких рішень. Нам необхідно демократичний поділ влади, інакше держава стає неефективним. А держава буде ефективним тільки тоді, коли є активні громадяни.